ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/8185/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Теплоарматура»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Свойстрой»
про стягнення 53 319,17 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоарматура» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свойстрой» про стягнення 53 319,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 150/24-сб від 05.02.2024, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8185/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.07.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2025, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2025, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоарматура» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свойстрой» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 150/24-сб (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах і у порядку, визначених цим Договором, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунку-фактурі та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.
Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця. Поставка товару здійснюється згідно Міжнародних правил «Інкотермс-2020» (з урахуванням внутрішньодержавних особливостей застосування даних правил) на умовах EXW (Україна, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 16А).
Сторони можуть погодити інші умови поставки та зазначити їх в додаткових угодах (Специфікаціях), рахунках-фактурах, видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
Згідно з п. 3.2 Договору ціни на товар вказуються у рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України у формі безготівкових розрахунків.
За умовами п. 3.3 Договору покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 7 банківських днів з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок постачальника. Допускається попередня оплата товару (аванс) з ініціативи покупця. Сторони можуть погодити інший порядок оплати в додатках до Договору.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору поставка товару здійснюється окремим партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця. Партією товару є товар, поставлений по одній видатковій накладній.
Строк поставки товару, який є в наявності на складі постачальника - впродовж 5 робочих днів.
У пункті 4.9 Договору узгоджено, що підписання покупцем видаткової накладної свідчить про те, що покупець згоден з ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього Договору з дотриманням строків його постачання.
Відповідно до п. 5.4 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати, покупець на вимогу оплачує постачальникові пеню у розмір подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів. З покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024 включно, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання сторонами. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, він вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах. Кількість автоматичних пролонгацій може становити не більше 2 термінів (п. 7.1 Договору).
На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 37 601,52 грн. згідно видаткової накладної № К1-00048440 від 23.12.2024.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставивши відповідачу замовлений товар, натомість покупець, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 37 601,52 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 530,95 грн., штраф у розмірі 7 520,30 грн., 3% річних у розмірі 553,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 113,19 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором вартістю 37 601,52 грн. згідно видаткової накладної № К1-00048440 від 23.12.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 3.3 Договору покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 7 банківських днів з моменту отримання товару.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як зазначає позивач, обов'язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем на момент звернення з позовом до суду, обліковується заборгованість в розмірі 37 601,52 грн.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 37 601,52 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 37 601,52 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 530,95 грн., штраф у розмірі 7 520,30 грн., 3% річних у розмірі 553,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 113,19 грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.4 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати, покупець на вимогу оплачує постачальникові пеню у розмір подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів. З покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.
Водночас, як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені, позивачем помилково визначений ним період з 31.01.2025 по 27.06.2025 визначено як 179 днів, замість 148, в зв'язку з чим, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 4 654,35 грн.
В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 7 520,30 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, як вбачається зі здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних, позивачем не враховано, що оплата за товар здійснюється протягом 7 банківських днів з моменту отримання товару, а не семи календарних днів, в зв'язку з чим, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 547,02 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 113,19 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свойстрой» (02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3-а; ідентифікаційний код: 44336157) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоарматура» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 16-а; ідентифікаційний код: 44721189) заборгованість у розмірі 37 601 (тридцять сім тисяч шістсот одна) грн. 52 коп., пеню у розмірі 4 654 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 35 коп., штраф у розмірі 7 520 (сім тисяч п'ятсот двадцять) грн. 30 коп., 3% у розмірі 547 (п'ятсот сорок сім) грн. 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 113 (дві тисячі сто тринадцять) грн. 19 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 382 (дві тисячі триста вісімдесят дві) грн. 29 коп.
3. В іншій частині позову відмовити
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 10.09.2025
Суддя О.А. Грєхова