ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/7457/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка»
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 89 000,00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 89 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Генерального договору страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 001403/4100/000790 від 24.12.2021, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
19.06.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7457/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
08.07.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що наданий позивачем Звіт, складений з недотримання вимог Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Відповідач зазначає, що Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка» не належним чином вжило заходів для досудового врегулювання спору, з огляду на ненадання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номер НОМЕР_2 . Також відповідач зазначає, що жодних доказів які підтверджують зв'язок між складанням рахунку-фактури ТОВ “Автосаміт ЛТД» № 2022009999 від 03.08.2022 із дорожньо-транспортною пригодою немає, а отже доказ також не може братися судом до уваги. Крім того, відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достатні докази виконання ОСОБА_1 трудових (службових) обов'язків на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
14.07.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
21.07.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.12.2021 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка (далі - страховик, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна» (страхувальник) укладено Генеральний договір страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків № 001403/4100/0000790, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 .
11.07.2022 о 09 год. 48 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , в м. Києві по бульвару Дружби Народів (е/о № 133), не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ), в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 757/18083/22-п встановлено порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, оскільки ОСОБА_1 повідомив, що ДТП відбулось при виконанні ним свої службових обов'язків, означеною постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 757/18083/22-п матеріали провадження передано до Військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу вих. № 35325 від 03.08.2022, вартість збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 становить 239 043,83 грн.
Згідно з Рахунком-фактурою № 2022009999 від 03.08.2022, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосаміт лтд», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 217 700,80 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору обов'язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 00520856 від 03.08.2022, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 217 700,80 грн.
На підставі складеного страхового акту № 00520856 від 03.08.2022 позивач виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 217 700,80 грн. на рахунок СТО (платіжна інструкція № 037306 від 05.08.2022).
За результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосаміт лтд» складено Акт наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 на суму 217 700,80 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № ЗНО0086427 від 07.10.2022 ПрАТ «СК «Саламандра» сплатило ПрАТ «СК «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 128 700,00 грн. у межах ліміту відповідальності згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5946512.
24.01.2025 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із Досудовою вимогою № 32717 на суму 89 000,80 грн. у відповідь на яку відповідач Листом № 920 від 07.03.2025 відмовив у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом у якому просить стягнути з відповідача виплачене страхове відшкодування в розмірі 89 000,80 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 757/18083/22-п.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , яким нанесено шкоду, був прийнятий відповідачем 09.03.2022 за Актом приймання-передачі транспортних засобів і техніки від ПрАТ «Агропромислова група».
Також, з постанови Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 757/18083/22-п вбачається, що оскільки ОСОБА_1 повідомив, що ДТП відбулось при виконанні ним свої службових обов'язків, означеною постановою Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2022 у справі № 757/18083/22-п матеріали провадження передано до Військової частини НОМЕР_1 для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що транспортний засіб марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 , яким нанесено шкоду належить відповідачу та ДТП відбулась під час виконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Жодних доказів на спростування обставини наявності трудових/службових правовідносин з винуватцем ДТП та виконання останнім трудових (службових) обов'язків, відповідачем не було надано.
При цьому, посилання ж відповідача, на те що ДТП відбулась не під час виконання ОСОБА_1 судом оцінюються критично, оскільки жодних доказів притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності як за користування службовим транспортним засобом марки «Scania» д.н.з. НОМЕР_3 у власних цілях, не пов'язаних із виконанням службових повноважень, так і за самовільне залишення військової частини у робочий час (ДТП відбулась о 09:48 год.), матеріали справи не містять.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV).
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Таким чином, суд наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас в Законі №1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон, який спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення Закону №1961-IV спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Таким чином, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжної інструкції № ЗНО0086427 від 07.10.2022 ПрАТ «СК «Саламандра» сплатило ПрАТ «СК «Уніка» суму страхового відшкодування в розмірі 128 700,00 грн. у межах ліміту відповідальності згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/5946512.
В свою чергу, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону №1961-IV).
Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Згідно з Рахунком-фактурою № 2022009999 від 03.08.2022, виставленим страхувальнику станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосаміт лтд», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 217 700,80 грн., який оплачено позивачем згідно платіжної інструкції № 037306 від 05.08.2022.
Також, з матеріалів справи вбачається, що за результатами відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосаміт лтд» складено Акт наданих послуг № 2022009953 від 25.08.2022 на суму 217 700,80 грн.
Жодних доказів на спростування обґрунтованості визначеного позивачем розміру шкоди відповідачем не було надано.
Враховуючи те, що винуватець ДТП є військовослужбовцем Військової частини (страхувальника), тому для повного відшкодування завданої шкоди у останнього виник обов'язок виплатити позивачу, до якого перейшло право вимоги у порядку суброгації, різницю між фактичним розміром шкоди у сумі 217 700,80 грн і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) на суму 128 700,00 грн, сплаченою страховиком відповідача (ПрАТ «СК «Саламандра»), що становить 89 000,80 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму шкоди.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, 6-В; ідентифікаційний код: 20033533) шкоду в розмірі 89 000 (вісімдесят дев'ять тисяч) грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 10.09.2025
Суддя О.А. Грєхова