ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.09.2025Справа № 910/4398/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК»
про стягнення 6 366 357,96 грн,
Представники сторін:
від позивача: Голяніщев Д.Ю.,
від відповідача: Фукс А.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» про стягнення 6 366 357,96 грн, з яких: 5 231 907,92 грн основної заборгованості, 675 911,22 грн пені, 84 694,44 грн 3% річних та 373 844,38 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 22.11.2023 № 22/11/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4398/25, підготовче засідання призначено на 12.05.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
29.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
02.05.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/4398/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 вищевказану заяву представника позивача задоволено.
05.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
06.05.2025 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/4398/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 вищевказану заяву представника відповідача задоволено.
В підготовче засідання 12.05.2025 з'явилися представники сторін в режимі відеоконференції.
Суд в підготовчому засіданні 12.05.2025 постановив долучити до матеріалів справи подані позивачем із відповіддю на відзив докази, оголосити в підготовчому засіданні перерву до 04.06.2025 та встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - 5 днів з дати проведення підготовчого засідання (12.05.2025).
20.05.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
04.06.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та долучення доказів часткової оплати заборгованості до матеріалів справи.
В підготовче засідання 04.06.2025 з'явилися представники сторін в режимі відеоконференції.
У зв'язку із заявленим усно представником відповідача клопотанням про відкладення підготовчого засідання та необхідністю подання доказів часткової оплати, які помилково не було долучено до клопотання від 04.06.2025, суд постановив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 18.06.2025, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів.
04.06.2025, після проведення підготовчого засідання, до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів часткової оплати заборгованості.
16.06.2025 до суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів та відкладення підготовчого засідання.
В підготовче засідання 18.06.2025 з'явилися представники сторін в режимі відеоконференції.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 30.07.2025, про що постановлено ухвалу від 18.06.2025, занесену до протоколу судового засідання.
23.07.2025 до суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів та клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку з неможливістю забезпечення участі представником у призначеному на 30.07.2025 судовому засіданні через лікарняний.
В судове засідання 30.07.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.
Суд, заслухавши думку представника позивача щодо поданого представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, з метою забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, постановив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити та відкласти розгляд справи по суті на 03.09.2025.
03.09.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів часткової оплати заборгованості.
В судове засідання 03.09.2025 з'явилися представники сторін в режимі відеоконференції.
Суд в судовому засіданні 03.09.2025, заслухавши пояснення представника відповідача, постановив долучити до матеріалів справи подані відповідачем із клопотанням від 02.09.2025 докази.
Представники сторін в судовому засіданні 03.09.2025 надали суду усні пояснення/заперечення по суті заявлених позовних вимог, виступили із заключним словом у судових дебатах.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 03.09.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
22.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (надалі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 22/11/23 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця сіль (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Кількість, ціна, строк, загальна сума поставок окремих партій товару визначаються сторонами в процесі діяльності і відображаються в специфікаціях, рахунках, накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору оплата товару відбувається шляхом 100% попередньої оплати товару в строк, зазначений у рахунку, якщо сторони не обумовили інше.
Передача товару від продавця до повноважного представника покупця здійснюється на складі продавця (п. 3.3. договору). Моментом виконання продавцем зобов'язань щодо поставки товару є момент надання товару у розпорядження покупця на складі продавця (п. 3.4. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 10.1. договору).
На виконання умов Договору позивачем протягом липня-жовтня 2024 року було здійснено поставки товару на загальну суму 5 279 931,18 грн, що підтверджується долученими до позову видатковими накладними, які скріплені електронними підписами представників сторін.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого протягом спірного періоду товару, у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 5 231 907,92 грн (із урахуванням часткової оплати у розмірі 48 023,26 грн). Вказану суму заборгованості, а також нараховані у зв'язку з простроченням здійснення оплати пеню у розмірі 675 911,22 грн, 3% річних у розмірі 84 694,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 373 844,38 грн позивач просить стягнути з відповідача за цим позовом.
Відповідач заперечував проти повного задоволення позову, зазначаючи, що позивачем не було враховано всіх здійснених відповідачем часткових оплат боргу, у зв'язку з чим заборгованість останнього за договором є меншою.
Крім того, відповідач просив відмовити у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних з посиланням на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, або ж зменшити їх розмір та заявлені суму пені на 75%, у зв'язку з перебуванням відповідача у скрутному фінансовому становищі через невиконання обов'язків його контрагентами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
За положеннями частин 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, умовами договору визначено порядок розрахунку за товар шляхом 100% попередньої його оплати, тобто, відповідач мав здійснити оплати за товар до його поставки. Однак, докази виконання відповідачем вказаного обов'язку щодо проведення повної передоплати за товар у суду відсутні.
Як вже зазначалось, протягом липня-жовтня 2024 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 279 931,18 грн, а відповідач прийняв такий товар, що підтверджується підписаними представниками сторін без зауважень та заперечень видатковими накладними.
Як вказує позивач, відповідач здійснив лише часткову оплату по видатковій накладній від 06.07.2024 № 1102 на суму 48 023,26 грн, у зв'язку з чим борг останнього складає 5 231 907,92 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату товару, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 5 231 907,92 грн, факт існування якої належним чином доведений та підтверджений відповідачем.
Втім, судом із поданих відповідачем доказів встановлено, що 04.04.2025 відповідно до платіжної інструкції № 1651 ним було здійснено оплату за товар на суму 200 000,00 грн, а 07.04.2025 відповідно до платіжної інструкції № 1652 здійснено оплату за товар на суму 219 945,00 грн.
Крім того, позивачем було подано інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 1682 від 25.04.2025 про сплату відповідачем коштів у розмірі 103 974,00 грн за договором.
Водночас, як встановлено із призначення платежу платіжної інструкції № 1652 від 07.04.2025 та інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 1682 від 25.04.2025, оплата за цими платіжними документами проведена за рахунком № 719 від 05.12.2024, який, як ствержує позивач та не заперечує відповідач, виставлено за поставки партій товару протягом листопада 2024 року - січня 2025 року, за які позивачем позовні вимоги не заявлялись.
Так, на підтвердження зазначених доводів позивачем в матеріали справи надано видаткові накладні від 28.11.2024 № 2500, від 03.01.2025 № 18 та № 29, від 17.01.2025 № 499 875,00 грн, за якими поставлено товар на загальну суму 3 503 124,00 грн. Здійснення поставок на вказану суму коштів підтвердив відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив.
Слід зазначити, що ст. 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
Суд зазначає, що відповідно до встановленого у Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, порядку зарахування коштів (пункти 8, 9, 10, 12, 41), отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена й у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Отже, враховуючи, що в призначенні платежу платіжних документів № 1652 від 07.04.2025 на суму 219 945,00 грн та № 1682 від 25.04.2025 на суму 103 974,00 грн, є посилання на рахунок № 719 від 05.12.2024, відповідно до наведених вище положень законодавства та враховуючи відсутність у договорі іншого визначеного сторонами порядку зарахування коштів, позивач має зарахувати ці платежі саме за визначеним відповідачем призначенням, тобто, в рахунок оплати здійснених поставок з листопада 2024 року. Відтак, дані оплати не враховуються під час вирішення даного спору про стягнення заборгованості за товар, поставлений протягом липня - жовтня 2024 року.
Крім того, в процесі розгляду даної справи відповідачем було сплачено на користь позивача кошти у загальному розмірі 2 207 988,92 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.05.2025 № 1753 на суму 100 000,00 грн, від 16.06.2025 № 1782 на суму 1 000 000,00 грн, від 21.07.2025 № 29 на суму 407 988,92 грн, від 27.08.2025 № 2 на суму 500 000,00 грн та від 02.09.2025 № 5 на суму 200 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
При цьому, суд зазначає, що якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив своє існування в процесі розгляду справи, це є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Однак, якщо ж предмет спору був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у справі №13/51-04 (постанова від 26.06.2019) і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 916/144/18 (постанова від 25.07.2019).
Враховуючи, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено борг на загальну суму 2 207 988,92 грн, суд вважає, що у цій частині вимог про стягнення основного боргу провадження у справі № 910/7398/25 слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з припиненням існування предмета спору.
Щодо наданої відповідачем платіжної інструкції від 04.04.2025 № 1651 про сплату заборгованості у розмірі 200 000,00 грн на користь позивача, суд зазначає, що даний документ підтверджує відсутність порушеного права позивача станом на момент звернення із даним позовом до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
З урахуванням наведеного, вимоги про стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню, на суму 2 823 919,00 грн (з урахуванням відмови у стягненні 200 000,00 грн та закриття провадження в частині боргу 2 207 988,92 грн).
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 84 694,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 373 844,38 грн, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за загальний період прострочення відповідача з 07.07.2024 по 31.03.2025, суд встановив їх обґрунтованість, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 84 694,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 373 844,38 грн задовольняються судом повністю.
Заперечення відповідача щодо стягнення вказаних компенсаційних нарахувань, з посиланням на п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України суд відхиляє, оскільки приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачають звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу лише у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), тоді як предметом даного спору є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за договором поставки.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 675 911,22 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
Так, сторони у п. 7 договору погодили, що у випадку порушення покупцем строків виконання зобов'язань щодо прийняття і оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що у окремих періодах визначені суми пені є неправильними, а за перерахунком суду загальний розмір пені за загальний період прострочення з 07.07.2024 по 31.03.2025 становить 675 907,26 грн, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині на вказану суму пені, яка визначена судом.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних втрат та 3% річних до 75%, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначеної норми суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Оцінюючи доводи відповідача в обґрунтування необхідності зменшення неустойки, суд зазначає, що наведені відповідачем обставини щодо наявності у його контрагентів значної заборгованості перед ним не свідчать про те, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе договірні зобов'язання. При цьому, доказів збитковості господарської діяльності відповідача та його скрутного фінансового становища суду не було надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення, а тому підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені за порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором у даному випадку відсутні.
Разом з тим, суд зазначає про неможливість зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зазначені нарахування не вважаються заходом відповідальності за порушення зобов'язання, а є способом компенсації майнових втрат кредитора та не є способом відшкодування шкоди.
До того ж, суд враховує, що у договорі сторони не встановлювали збільшеного розміру відсотків річних, порівняно із встановленим у ст. 625 ЦК України, а обставин порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом не встановлено та не доведено відповідачем.
При цьому, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із закриттям провадження в частині сум основного боргу, сплачених після відкриття провадження у даній справі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог покладаються на відповідача, а в частині закриття провадження - підлягають поверненню позивачу за відповідним усним клопотанням представника відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Також у позовній заяві позивач просить покласти на відповідача, у тому числі понесені ним витрати на правничу допомогу, які визначені у розмірі 30 000,00 грн.
Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії: договору про надання правової допомоги від 02.04.2025, платіжної інструкції від 08.04.2025 № 935.
Так, представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи здійснював адвокат Голяніщев Дмитро Юрійович на підставі ордеру серії ВІ № 1192087 від 08.04.2025, виданого відповідно до договору про надання правової допомоги б/н від 02.04.2025.
Пунктом 5.1. вищевказаного договору про надання правової допомоги б/н від 02.04.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» та Приватним підприємством «Адвокатське бюро Юрія Сліпченка», визначено, що клієнт сплачує на рахунок Адвокатського бюро гонорар у розмірі 30 000,00 грн за підготовку та подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва та представництво у Господарському суді міста Києва.
Гонорар сплачується клієнтом на умовах 100% попередньої оплати (п. 5.2. договору про надання правової допомоги б/н від 02.04.2025).
Так, 08.04.2025 позивачем перераховано на користь Приватного підприємства «Адвокатське бюро Юрія Сліпченка» 30000,00 грн в якості оплати за договором про надання правової допомоги б/н від 02.04.2025.
Водночас, як зазначено позивачем у позовній заяві, інші судові витрати, окрім понесених витрат у розмірі 30 000,00 грн на правничу допомогу, не очікуються.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач, в свою чергу, жодних клопотань про зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу та заперечень стосовно покладення на нього понесених позивачем вказаних витрат не подав, натомість у запереченнях на відповідь на відзив (подані до суду 19.05.2025) просив суд судові витрати покласти на сторони з урахуванням пропорційності задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, з огляду на те, що відповідачем не було зазначено про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також не подано відповідного клопотання про зменшення таких витрат, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу мають бути покладені на відповідача у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог (з урахуванням вимог, в частині яких провадження закрито).
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі № 910/4398/25 в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2 207 988,92 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (бульвар Верховної Ради, буд. 7, приміщення 5, м. Київ, 02100; ідентифікаційний код 44907923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (вул. Решетилівська, буд. 37, м. Полтава, 36007; ідентифікаційний код 39771951) 2 823 919,00 грн основної заборгованості, 84 694,44 грн 3% річних, 373 844,38 грн інфляційних втрат, 675 907,26 грн пені, 47 500,38 грн судового збору та 29 055,00 грн витрат на правничу допомогу.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (вул. Решетилівська, буд. 37, м. Полтава, 36007; ідентифікаційний код 39771951) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 26 495 (двадцять шість тисяч чотириста дев'яносто п'ять) гривень 87 коп, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 03.03.2025 № 929.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного рішення: 09.09.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко