вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3320/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Харків в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ, м. Кременчук Полтавської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", м. Дніпро
про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти №71-СК від 22.06.2023 та стягнення 8 439,25 грн.
Харківський національний університет внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест", в якому просить: визнати недійсним пункт 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023, укладеного між сторонами, в частині включення до ціни договору ПДВ у сумі 8439,25 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" на користь Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ грошові кошти в сумі 8439,25 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" податку на додану вартість у сумі 8439,25 грн до вартості товару (пального) за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023, який сплачено позивачем у складі ціни цього товару відповідно до платіжної інструкції № 1738 від 26.06.2023.
Правовими підставами позову заявник зазначає, серед іншого, постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 (із змінами) "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Ухвалою суду від 25.06.2025 позовна заява залишена без руху у зв'язку з допущеними недоліками її оформлення.
На виконання ухвали суду від позивача 03.07.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 04.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; відповідачу для подання відзиву на позов встановлено 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк та на час ухвалення цього рішення не скористався.
Ухвала суду від 04.07.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі 04.07.2025 о 16:47 год, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа, сформованого системою діловодства "ДСС" та свідчить про обізнаність відповідача з наявністю судового провадження у справі (а.с. 67).
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За викладених обставин суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Між Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023 (далі - договір).
За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2023 році поставити замовникові у передбачені цим договором строки товар: код за ЄЗС ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти (бензин А-92 (скретч-картки) (далі - товар), а замовник зобов'язується отримати товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Найменування, ціна та одиниця виміру товару визначається відповідно до специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Кількість товару становить: бензин А-92 - 3000 літрів. Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п. 1.3 договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що його ціна становить 129000,00 грн, з урахуванням ПДВ 8439,25 грн.
Підставою для оплати поставленого товару є рахунок та видаткова накладна постачальника на товар (п. 2.3 договору).
Відповідно до пункту 2.4 договору оплата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі, протягом 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної постачальника на товар та отримання замовником рахунка. При цьому сторони дійшли спільної згоди, що оплата поставленого постачальником товару буде проводитися замовником з урахуванням реального фінансування видатків (та/або надходження коштів) Державного бюджету на зазначені цілі замовника.
Моментом оплати поставленого постачальником товару є дата списання коштів з відповідних рахунків замовника (п. 2.7 договору).
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (ст. 187.7 ПК України) (п. 2.10 договору).
Згідно з пунктом 3.1 договору строк поставки товару: з дати укладення договору до 31 грудня 2023 року. Передача замовнику товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів замовника при пред'явленні довіреними особами замовника скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін за погашеними скретч-картками вважаються виконаними. При цьому постачальник не може передати замовнику товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці. Поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення замовника. Замовлення передається телефоном. У разі необхідності для замовника або на вимогу постачальника замовлення підтверджується письмово. Письмове замовлення повинне містити наступну інформацію: а) асортимент товару; б) кількість товару; в) дату поставки товару. Замовлення повинні надаватися не менш ніж за один календарний день до дати поставки товару представнику постачальника, повноваження якого підтверджені дорученням. За необхідності замовлення замовником може надаватися постачальнику за допомогою електронної пошти, факсимільного зв'язку або засобами зв'язку, що забезпечують фіксування тексту й дати замовлення.
Місце поставки товару - АЗС постачальника (п. 3.2 договору).
Пунктами 3.3, 3.4 договору передбачено, що приймання товару за якістю та кількістю здійснюється на складі постачальника згідно з чинним законодавством. Якщо під час приймання-передачі товару не було виявлено жодних відхилень за якістю або кількістю, то товар вважається прийнятим.
Взаємовідносини між замовником та постачальником регулюються цим договором, Цивільним та Господарським кодексом України і чинним законодавством України (п. 7.7 договору).
За змістом пункту 9.1 договору сторони дійшли згоди, що усі спори, які можуть виникнути між ними за цим договором або у зв'язку з ним вирішуватимуться в порядку досудового врегулювання спорів.
У разі неможливості вирішення спору відповідно до п. 9.1 цього договору, спір підлягає вирішенню судом відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 9.2 договору).
Відповідно до пункту 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами.
На виконання зобов'язань за договором відповідач передав позивачу довірчі документи (скретч-картки, територією дії яких є Україна) на товар - бензин А-92 у кількості 3000 літрів за ціною 40,186916 грн без ПДВ/43,00 грн з ПДВ за літр на загальну суму 129000,00 грн (у тому числі ПДВ - 8439,25 грн), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0040/0000349 від 23.06.2023 (а.с. 40).
Для оплати товару відповідач виставив позивачу рахунок № 0040/0000379 від 23.06.2023 на суму 129000,00 грн (а.с. 39).
На підставі договору № 71-СК від 22.06.2023, видаткової накладної № 0040/0000349 від 23.06.2023 та рахунка-фактури № 0040/0000379 від 23.06.2023 позивач здійснив повну оплату товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 1738 (внутрішній номер 280239947) від 26.06.2023 на суму 129000,00 грн, у тому числі ПДВ - 8439,25 грн (а.с. 41).
Позивач зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", яка набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Відтак операція з постачання Кременчуцькому льотному коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ, який має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України, за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023 оподатковується за нульовою ставкою. Тому включення до пункту 2.1 договору податку на додану вартість у сумі 8439,25 грн не відповідає чинному законодавству.
З метою досудового врегулювання спору позивач 03.05.2024 направив на адресу відповідача претензію № 1/4-721 від 03.05.2024, в якій просив протягом 30 днів з дня отримання цієї претензії повернути йому 8439,25 грн надлишково сплачених коштів ПДВ згідно з договором № 71-СК від 22.06.2023 (а.с. 42 - 45).
Відповідач указану претензію отримав 09.05.2024, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення, але на викладені в ній вимоги не відреагував.
Наведені обставини й зумовили виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини укладання та виконання сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023; наявність/відсутність підстав для включення до договірної ціни податку на додану вартість; наявність/відсутність підстав для визнання недійсним пункту 2.1 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та наявність/відсутність підстав для стягнення сплаченої суми податку на додану вартість, включеної до ціни товару.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.
Правовідносини сторін у справі характерні для договору поставки.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний договір міг бути укладений сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ у сумі 8439,25 грн, ставка якого дорівнює 20%. При цьому хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
За таких обставин недотримання сторонами при укладенні договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023 вимог податкового законодавства зумовлює наявність підстав для визнання такого договору недійсним в частині включення податку на додану вартість у сумі 8439,25 грн до загальної ціни договору, тобто для визнання недійсним пункту 2.1 цього договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 указаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Об'єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Звертаючись до суду з позовом про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023, позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з відповідача сплаченої за оспорюваним договором суми податку на додану вартість - 8439,25 грн, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
Правовою підставою вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ (20%) у розмірі 8439,25 грн замість нульової ставки, позивачем указано статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .
Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Враховуючи, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 8439,25 грн, що сплачена позивачем в якості податку на додану вартість за ставкою 20% у складі ціни товару, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, суд погоджується із доводами позивача про необхідність повернення йому цієї суми.
Отже, позовні вимоги визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 4844,80 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" про визнання частково недійсним пункту 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023 та стягнення 8439,25 грн - задовольнити повністю.
Визнати недійсним пункт 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти № 71-СК від 22.06.2023, укладеного між Харківським національним університетом внутрішніх справ (ідентифікаційний код 08571096, місцезнаходження: 61080, м. Харків, проспект Ландау Льва, буд. 27) в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ (ідентифікаційний код 43041752, місцезнаходження: 39605, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги, буд. 17/6) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (ідентифікаційний код 39821153, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 206/2) в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 8439,25 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс Інвест" (ідентифікаційний код 39821153, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 206/2) на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (ідентифікаційний код 08571096, місцезнаходження: 61080, м. Харків, проспект Ландау Льва, буд. 27) в особі відокремленого структурного підрозділу Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ (ідентифікаційний код 43041752, місцезнаходження: 39605, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги, буд. 17/6) кошти в сумі 8439,25 грн, судовий збір у сумі 4844,80 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 10.09.2025.
Суддя І.І. Колісник