пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 вересня 2025 року Справа № 903/680/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участю секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до відповідача: Приватного підприємства "ГРАНДЕКС"
про стягнення 400 122, 71 грн.
Представники сторін:
прокурор: Гудков М.В.
від позивача: не прибули;
від відповідача: не прибули
Встановив: 02.07.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства “ГРАНДЕКС» у якій просить суд стягнути на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету територіальної громади грошові кошти у сумі 400 122, 71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат, 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по сплаті внесків до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі), встановленим рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 по справі №903/473/24 про стягнення з Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" грошових коштів у сумі 1 606 752,63 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади, у зв'язку з чим прокурором заявлено до стягнення суми збитків від інфляції та відсотків річних.
Ухвалою суду від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.07.2025.
22.07.2025 від Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№01-87/3217/25, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
25.07.2025 від Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив за вх. №01-87/3301/25.
28.07.2025 від Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заяву про визнання позову за вх.№01-87/3311/25 від 28.07.2025 у якій просить суд розстрочити виконання рішення частинами на один рік з дня ухвалення рішення та встановити графік погашення заборгованості.
Ухвалою суду від 28.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2025 на 10:15 год.
25.08.2025 від Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла заява за вх. №01-87/3726/25 в якій прокурор, щодо розстрочення виконання рішення суду заперечив.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 27.08.2025 не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Присутній в судовому засідання 27.08.2025 прокурор щодо клопотання про розстрочення виконання судового рішення заперечив, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред'явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.
В судовому засіданні 27.08.2025, судом відповідно до положення ст. 219 ГПК України, було відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 08.09.2025 на 10 год. 40 хв.
В судовому засіданні 08.09.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Щодо заяви Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про визнання позову за вх.№01-87/3311/25 від 28.07.2025, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд встановив, що заява відповідача про визнання позову на суму 400 122, 71 грн. підписана керівником Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" Чижуком В.М., визнання позову відповідачем, на думку суду, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб. За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Згідно ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Належна інженерно-транспортна та соціальна інфраструктура є необхідною умовою економічного та соціального розвитку як країни в цілому, так і відповідного регіону, що є одним із основних завдань держави.
Створення та розвиток інфраструктури потребує значних матеріальних затрат і неможливе без відповідного фінансового забезпечення, передусім за рахунок бюджетного фінансування, джерела якого визначені законом.
Джерелом для бюджетного фінансування потреб розвитку інфраструктури населеного пункту є пайова участь замовників об'єктів будівництва, яка полягає у сплаті ними до місцевого бюджету коштів у визначеному відповідно до закону розмірі.
Водночас, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційні втрати та 3 % річних, які підлягають нарахуванню внаслідок їх несвоєчасної сплати, належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Крім того, порушення у діях Відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання.
У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У розумінні вимог ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Луцька міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.п. 5 п. а) ч. ст. 28 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури тощо.
За змістом підпункту 3 пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону шляхом проведення розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Прокурор доводить, що у спірних правовідносинах щодо стягнення з ПП «Грандекс» інфляційних втрат та 3 % річних, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасної сплати коштів пайової участі, Луцька міська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються відповідні кошти.
З урахуванням наведеного, Луцька міська рада у даному випадку наділена повноваженнями на звернення до суду з відповідним позовом.
Поряд з цим, при наявності беззаперечних порушень інтересів територіальної громади вказаний орган місцевого самоврядування бездіє у вказаних спірних правовідносинах та не вживає дієвих заходів до усунення порушень вимог законодавства.
Суд встановив, що Луцькою окружною прокуратурою на адресу Луцької міської ради неодноразово направлялися листи, в яких керівник окружної прокуратури повідомив, що прокуратурою готуються матеріали для пред'явлення позову до суду в інтересах Луцької міської ради.
Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» при поданні даного позову до суду.
Прокурор доводить, що у період із 14.06.2019 по 16.06.2023 Приватним підприємством «ГРАНДЕКС», згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14.06.2019 №ІУ113191650628, було здійснено будівництво об'єкта: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку; (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку № 3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)». Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови».
У подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Відповідачу сертифікат від 07.08.2023 № ІУ123230725686, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Як вбачається із п. 12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 24.07.2023), пайова участь ПП «ГРАНДЕКС» до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате до 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У випадку, якщо замовником об'єкта будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Замовник будівництва (Відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (Позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
З урахуванням наведеного, окружною прокуратурою 14.05.2024 подано позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ПП «Грандекс» про стягнення 1606752,63 грн безпідставно збережених коштів пайової участі.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 у справі № 903/473/24 вказаний позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.01.2024 відкрито виконавче провадження ВП 76272906 про стягнення з ПП «Грандекс» на користь Луцької міської ради 1 606 752,63 для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.
В подальшому, вказане виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження № ВП №77407469, у межах якого з ПП «Грандекс» 14.05.2025 стягнуто 500000 гривень, а 20.05.2025 стягнуто 3 907 659,54 гривень, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14- 591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12- 105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Прокурор доводить, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 08.08.2023 - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ІУ123230725686, який виданий 07.08.2023, по 19.05.2025 - день який передує стягненню із відповідача коштів у примусовому порядку), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Отже, для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 08.08.2023 по 19.05.2025 включно прокурором взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 1 606 752,63 гривень.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, право на справедливий розгляд судом, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення у справах "Брумареску проти Румунії", "Желтяков проти України", "Христов проти України").
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Суд встановив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 №903/473/24 у справі №903/473/24 (суддя Вороняк А.С.) позов задоволено, стягнуто із Приватного підприємства “Грандекс» на користь Луцької міської ради грошові кошти у сумі 1 606 752,63 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади та стягнуто з Приватного підприємства “Грандекс» на користь Волинської обласної прокуратури 19281,03 грн судового збору за подання позовної заяви.
На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 №903/473/24 у справі №903/473/24, яке набрало законної сили 20.09.2024 видано накази від 23.09.2024 №903/473/24-1 та 903/473/24-2.
Прокурор в позовні заяві зазначає, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 08.08.2023 - день наступний за днем реєстрації сертифіката №ІУ123230725686, який виданий 07.08.2023, по 19.05.2025 - день який передує стягненню із відповідача коштів у примусовому порядку), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних. Відтак, повне фактичне виконання відповідачем рішення у справі №903/473/24 відбулось 19.05.2025.
Невиконання ПП "Грандекс" рішення суду та наявність у період з 08.08.2023 по 19.05.2025 боргових зобов'язань (в частині сплати суми основної заборгованості 1 606 752,63 грн) є підставою для донарахування прокурором 314 282,50 грн - інфляційних втрат (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025) та 85 840,21 грн трьох процентів річних (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025), подальшого звернення до суду з позовом про примусове стягнення цих сум.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.
Суд погоджується з позицією прокурора, що із ухваленням рішення Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 року по справі №903/473/24 про стягнення з Приватного підприємства "Грандекс" заборгованості, зобов'язання відповідача сплатити таку заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, тобто до 19.05.2025. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.
Згідно з наданими суду розрахунками, прокурором відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 314 282,50 грн - інфляційних втрат (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025) та 85 840,21 грн трьох процентів річних (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025).
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення.
Щодо заяви Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про розстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення, суд зазначає наступне.
За приписами ч.ч. 1-5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина перша статті 239 ГПК України).
Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду, як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 березня 2024 року у справі № 905/1053/23.
Верховний Суд зазначає, що і в першому і в другому випадку вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення має процесуальний (процедурний) характер. Вид судового рішення (ухвала, рішення) залежить від стадії (моменту), на якій його ухвалено і не впливає на зміст вирішення відповідної заяви.
Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами статті 86 ГПК України.
Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з статей 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Між тим, до заяви про розстрочення виконання рішення суду не додано жодних доказів на підтвердження реальної можливості проведення розрахунків з позивачем.
Заява про розстрочку виконання рішення суду подана відповідачем ґрунтується лише на тому, що позивач первинно не звертався до відповідача із вимогою про сплату коштів пайової участі, а також відповідачем було збудовано один об'єкт інфраструктури.
Крім того, відповідачем не обґрунтовано запропонований термін розстрочення та не надано доказів (документів) щодо наявності/відсутності у нього грошових коштів чи його скрутного становища.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 по справі № 796/43/2018 наголошено, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, необхідною для розстрочення виконання судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.
Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання саме на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Незадовільний фінансовий стан, який не підтверджений жодними доказами, не є підставою для розстрочення виконання рішення.
Господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконанні рішення у встановлений строк, так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.
При цьому, обов'язковими умовами розстрочення виконання рішення суду мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Боржник при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду в даній справі не надав жодних доказів на підтвердження виняткових обставин в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання.
Суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення. При цьому, фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ боржника є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.
Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочення виконання боржником не надано, згоди стягувача на розстрочення виконання рішення суду не отримано.
Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України» та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 ГПК України пов'язують можливість надання розстрочки.
В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Суд звертає увагу на те, що надання відстрочення/розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, пункт 74).
Враховуючи зазначене, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Оцінивши наведені заявником посилання на обставини, які на його думку ускладнюють виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що наведені останнім доводи є необґрунтованими (не додано жодних доказів), не підтверджують наявності виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні статті 331 ГПК України
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення заяви Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про розстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, у зв'язку із задоволенням позову покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 126, 129, 219, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Грандекс" (Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, вулиця Травнева, 9, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Луцької міської ради (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) для зарахування в дохід місцевого бюджету грошові кошти на загальну суму 400 122, 71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат та 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Грандекс" (Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, вулиця Травнева, 9, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Волинської обласної прокуратури (місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2400,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення
складено 10.09.2025.
Суддя В. М. Дем'як