ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 вересня 2025 року Справа № 902/579/24(902/281/25)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивач - Прохоров Є.І.
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 17.06.25р., повний текст складено 24.06.25 у справі № 902/579/24(902/281/25) (суддя Тісецький С.С.)
за позовом Антимонопольного комітету України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара"
про стягнення 393 188,67 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.06.25 у задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені у справі № 902/579/24(902/281/25), в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара" відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 04.07.25 від Антимонопольного комітету України до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі, скаржник просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 17.06.2025 у справі № 902/579/24 (902/281/25). Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву Антимонопольного комітету України та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара" пеню у розмірі 393 188,67 гривень і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара" на користь Антимонопольного комітету України (отримувач: Антимонопольний комітет України, код ЄДРПОУ: 00032767, банк: Державна казначейська служба України, рахунок: UA438201720343120001000001719) судовий збір у розмірі 4 718,26 гривень. Судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вілара".
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/579/24 (902/281/25)/3637/25 від 07.07.2025 витребувано матеріали справи з Господарського суду Вінницької області. 10.07.2025 від Господарського суду Вінницької області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.06.25 у справі № 902/579/24(902/281/25). Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.09.2025 р. об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.
17.07.25 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Антимонопольного комітету України Прохорова Євгенія Івановича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №902/579/24(902/281/25) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.25 клопотання представника Антимонопольного комітету України - Прохорова Є.І. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/579/24(902/281/25) задоволено.
30.07.25 через підсистему "Електронний суд" від арбітражного керуючого Комлика І.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про участь у судовому засіданні у справі №902/579/24(902/281/25) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.25 заяву арбітражного керуючого Комлика І.С. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №902/579/24(902/281/25) задоволено.
У судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку з'явився представник позивача, який надав свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення. Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та дату проведення судового засідання належним чином повідомлені.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
У провадженні місцевого господарського суду перебуває справа № 902/579/24 за заявою ПАТ "Укрнафта" до ТОВ "Вілара" про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.08.2024 року, зокрема, відкрито провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара". Введено процедуру розпорядження майном боржника - ТОВ "Вілара" у справі № 902/579/24 на 170 календарних днів, до 07.02.2025 року. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено розпорядником майна ТОВ "Вілара" арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича.
Постановою суду першої інстанції від 11.03.2025 року визнано боржника - ТОВ "Вілара" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Призначено ліквідатором ТОВ "Вілара" у справі № 902/579/24 арбітражного керуючого Комлика І.С..
14.03.2025 року від Антимонопольного комітету України надійшла позовна заява б/н від 14.03.2025 року (вх. № 303/25) до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Антимонопольний комітет України (далі - позивач) розглянувши матеріали справи № 128-26.13/39-24 про порушення ТОВ "Вілара" (ідентифікаційний код 44110528) (далі - відповідач) законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 15.08.2024 № 261-р (далі - рішення №261-р), яким визнано, що ТОВ "Вілара" вчинило порушення, передбачене п. 14 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді подання інформації в неповному обсязі комітету на вимогу заступника голови комітету - державного уповноваженого від 19.10.2022 № 128- 21.1/09-2540е у встановлений ним строк.
За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 393 188,67 гривень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття. Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов'язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням..
Копія рішення № 261-р була надіслана комітетом разом із супровідним листом від 22.08.2024 № 128-26.13/05-8196е та отримана відповідачем 20.09.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303516249466.
Отже, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням № 261-р, закінчився 20.11.2024 року. Поряд з цим, відповідач рішення № 261-р у судовому порядку не оскаржував.
Відтак, на переконання позивача, рішення № 261-р є законним та відповідно до ч. 2 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є обов'язковим до виконання.
Станом на день подання позовної заяви комітет не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням № 261-р, а також комітет не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного цим рішенням.
Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. У разі несплати пені органи Антимонопольного комітету України стягують пеню в судовому порядку.
Пеню за прострочення сплати штрафу нараховано з 21.11.2024 (наступний день після двомісячного строку для сплати штрафу, накладеного рішенням № 261-р) по 28.02.2025 включно (день до якого розраховано пеню), яка склала 589 783 гривень згідно викладеного у позові розрахунку. Із урахуванням приписів ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розмір пені становить 393 188,67 гривень.
На підставі викладеного, позивач просив суд першої інстанції ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача пеню у розмірі 393 188,67 гривень і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.06.25 у задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені у справі № 902/579/24(902/281/25), в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара" відмовлено повністю. Мотивуючи оскаржуване судове рішення місцевий господарський суд зазначив, що згідно викладеного у позові розрахунку, за прострочення сплати відповідачем штрафу, накладеного рішенням від 15.08.2024 № 261-р, позивачем нараховано пеню за період 21.11.2024 року по 28.02.2025 року (включно). Місцевий господарський суд наголосив, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.08.2024 року відкрито провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що як наслідок унеможливлює задоволення позовних вимог у зв'язку з імперативними приписами ст. 41 КУзПБ, які вказують на зупинення нарахувань неустойки (штрафу, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від Антимонопольного комітету України надійшла апеляційна скарга. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на правові висновки, які висвітлені у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 914/607/14, від 09.10.2018 у справі № 922/4378/17, від 06.08.2019 у справі № 911/254/16, де наголошено, що нарахування та стягнення пені має обов'язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування та у зв'язку із цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій, а тому за своїм змістом ч. 5 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції " надає інше визначення пені, ніж те, що застосовується в інших актах законодавства. Із огляду на зазначене апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати.
У силу ч. 1 ст. 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Згідно до ч. 1 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Щодо незгоди Антимонопольного комітету України із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів справи ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.08.2024 року, зокрема, відкрито провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара". Введено процедуру розпорядження майном боржника - ТОВ "Вілара" у справі № 902/579/24 на 170 календарних днів, до 07.02.2025 року. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Отже, з 21.08.2024 боржник перебуває в особливому правовому режимі, що зумовлено, зокрема, введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів відносно боржника (відповідача у даній справі).
У свою чергу позивач мотивує позовну заяву тим, що строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням №261-р закінчився 20.11.2024, а відтак з урахуванням положень ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренцїі" нарахування пені за прострочення сплати штрафу слід проводити з 21.11.2024 по 28.02.2025 включно.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає на правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 926/868/24:
"Так, преамбулою Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Водночас преамбулою КУзПБ визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.
Разом з тим після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду).
Як зазначалось вище, ухвалою від 11.01.2023 Господарський суд Чернівецької області відкрив провадження у справі № 926/4711-б/22 про банкрутство Відповідача та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.
З наявних у справі доказів суд апеляційної інстанції вірно встановив, що строк на сплату штрафу закінчився 22.02.2023, а пеню Позивачем нараховано за період з 23.02.2023 по 30.04.2023, тобто в період дії мораторію.
Відповідно до частини першої статті 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні (частина друга статті 41 КУзПБ).
Системний аналіз наведених положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов'язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.
Згідно приписів частини третьої статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій та не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Отже, встановлена вищенаведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, що співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Іншого визначення поняття «пеня» ні Закон України «Про захист економічної конкуренції», ні КУзПБ не містять.
Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 904/11261/15, підстав для відступу від якого скаржником не наведено, а колегія суддів за розглядом цієї справи не вбачає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову в частині стягнення 20 000,00 грн пені, нарахованої за несплату штрафу, через наявність передбаченої законом (частиною третьою статті 41 КУзПБ) прямої заборони щодо нарахування пені у період дії мораторію...".
Ураховуючи обставини справи, які виникли у даній справі, а також актуальні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, які наявні в матеріалах справи та надав правильну оцінку відносинам, які виникли між сторонами, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта, адже позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 393 188,67 грн за період з 21.11.2024 року по 28.02.2025 року (включно), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Вілара", що суперечить наведеним вище приписам ч. 3 ст. 41 КУзПБ.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із частинами 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 1 та частини 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів виснує про помилкове тлумачення скаржником правових норм, зокрема ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.06.25 у справі № 902/579/24(902/281/25) залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
3. Справу №902/579/24(902/281/25) повернути Господарському суду Вінницької області
Повний текст постанови складений "10" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.