вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" вересня 2025 р. Справа№ 910/7192/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Калашнікова М.О.;
від відповідача: Коров'яковська Т.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпеченні позову
у справі №910/7192/25 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк»
до ОСОБА_1
про стягнення 2 999 261,56 грн, -
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
Акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 з вимогами про стягнення 2 999 261,56 грн.
Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- накласти арешт на нерухоме майно: житловий будинок садибного типу, загальною площею (кв.м): 89, житлова площа (кв.м): 42.6, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ: 01.2782893.4855393.20240619.54.0000.51, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3022581505080 та земельну ділянку, площею (га): 2.4119, кадастровий номер: 0522655500:08:001:0179, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3026059005226, які належать ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- встановити заборону ОСОБА_2 та державним реєстраторам, реєстраційним службам, нотаріусам, а також будь-яким іншим суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, вчиняти дії, що спрямовані на відчуження (реєстрацію) у будь-який спосіб, в т.ч., але не виключно, шляхом продажу, дарування, міни, звернення стягнення у позасудовий спосіб або на торгах (аукціонах), внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), змінювати (в т.ч., але не виключно, шляхом реконструкції) чи здійснювати поділ нерухомості, вчиняти дії щодо зміни власника, адреси нерухомого майна чи її частини - житлового будинку садибного типу, загальною площею (кв.м): 89, житлова площа (кв.м): 42.6, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Ідентифікатор об'єкта в ЄДЕССБ: 01.2782893.4855393.20240619.54.0000.51, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3022581505080 та земельної ділянки, площею (га): 2.4119, кадастровий номер: 0522655500:08:001:0179, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3026059005226.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/7192/25 у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову відмовлено.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказав, що позивачем в обґрунтування заяви не надано жодного належного та допустимого доказу підтвердження наявності підстав для забезпечення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі №910/7192/25 та задовольнити заяву про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2013, яке змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 не було виконано відповідачем ні добровільно, ні в процесі примусового стягнення в рамках виконавчого провадження;
- в ході проведення виконавчих дій встановлено, що у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке майно, на яке можливо звернути стягнення;
- ОСОБА_1 довготривалий час порушує умови Договорів поруки, не сплачує добровільно заборгованість, ухиляється від виконання зобов'язань, не співпрацює з кредитором;
- у разі задоволення позовних вимог, накладення арешту на садовий будинок та земельну ділянку буде співмірним з ціною позову та витратами на судовий процес, а також надасть можливість позивачу в подальшому звернути стягнення на таке майно;
- можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечним.
Рух апеляційної скарги та дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/7192/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 22.07.2025.
Ухвалою суду від 15.07.2025 розгляд справи призначено в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 22.07.2025 оголошено перерву до 02.09.2025.
Позиції учасників справи
16.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог останньої, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 2 999 261,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за кредитними договорами №№ LLD-17 від 11.08.2008, 1108/4730/ІМРА від 11.08.2008, сума заборгованості за якими була стягнута із відповідача, як поручителя, згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2013, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.11.2013.
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач вказує на те, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2013, яке змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 не було виконано відповідачем ні добровільно, ні в процесі примусового стягнення в рамках виконавчого провадження.
За твердженням заявника, у разі задоволення позовних вимог, накладення арешту на садовий будинок та земельну ділянку буде співмірним з ціною позову та витратами на судовий процесу, а також надасть можливість позивачу в подальшому звернути стягнення на таке майно.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 136, 137 ГПК України, виходив з того, що позивачем в обґрунтування заяви не надано суду жодного належного та допустимого доказу підтвердження наявності підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову застосовується господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
За змістом п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.01.2024 у справі № 915/772/23 при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також викладених ним доводів, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (кошти) яке є відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, про що неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, також у постанові від 01.07.2024 у справі №916/795/24.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує на те, що накладення арешту на майно відповідача унеможливить зареєструвати право власності на об'єкти нерухомості за третіми особами, у зв'язку з чим у позивача не буде необхідності у докладанні значних зусиль та витрат для поновлення прав, свобод та інтересів у разі невжиття заходів забезпечення позову.
В той же час, до заяви про забезпечення позову позивачем не надано жодних документів в підтвердження обставин того, що майно або кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову, можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті, подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.
Так, заявляючи вимогу про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, заявником не доведено наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), як і існування, у даному випадку, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у разі невжиття саме визначених заявником заходів забезпечення позову.
Зокрема, позивачем не наведено належних та обґрунтованих доказів, що відповідач вчиняє будь-які дії на відчуження житлового будинку та земельної ділянки, на які позивач просить накласти арешт.
Колегія суддів у цьому контексті також враховує, що як вбачається із доданої до письмових пояснень позивача банківської виписки по рахунках відповідача, у останнього впродовж 2025 року акумулювались кошти, яких буде достатньо для погашення заборгованості у разі задоволення позову.
Посилання скаржника на те, що невжиття заходів забезпечення може унеможливити поновлення порушених прав та інтересів позивача є тільки його припущеннями, які не підтверджуються належними доказами.
Стосовно правових висновків Верховного Суду, зокрема у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на які посилається апелянт в якості тверджень про їх неврахування судом першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Так, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача, що рішення суду в разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі №905/447/22).
Разом із цим та зважаючи на обов'язковість врахування судами висновків Верховного Суду, судова колегія звертається до правової позиції суду касаційної інстанції, у відповідності до якої застосування процесуальних норм статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у справах залежить від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2024 у справі №916/938/24).
Як зазначалося вище, позивач не навів достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, які спрямовані на виведення активів, тоді як доводи позивача ґрунтуються на припущеннях, і як наслідок не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у майбутньому істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача, за відсутності достатньо обґрунтованого припущення недобросовісних дій відповідача, не може виправдовувати втручання у право останнього на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
А тому, враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов'язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, має місце недоведеність співмірності обраного засобу забезпечення позову до предмету спору, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 у справі № 910/7192/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 910/7192/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 910/7192/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/7192/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складено 10.09.2025.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко