вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" вересня 2025 р. Справа№ 910/13946/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 (повний текст складено та підписано 12.05.2025)
у справі №910/13946/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Філії “Пасажирська компанія» Акціонерного товариства “Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс»
про стягнення 969 654,00 грн,-
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вагон сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 969 654,00 грн, з яких 305 004,00 грн пені та 664 650,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ПК/МТЗ/23651/Ю від 16.10.2023.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/13946/24 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс» на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Філії “Пасажирська компанія» Акціонерного товариства “Українська залізниця» пеню в розмірі 305004 (триста п'ять тисяч чотири) грн 00 коп., штраф у розмірі 664650 (шістсот шістдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11635 (одинадцять тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 85 коп.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 02.06.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 31.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим за відсутності з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 7, 11, 15, 74 - 79, 86, 236 ГПК України.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
Згідно з пунктом 4.3. Договору зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами покупця з числа таких: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 або інші уповноваженні особи покупця.
Пунктом 4.5 Договору встановлено, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з способів, зокрема шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі pdf або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Сторони визначили чіткий алгоритм дій, необхідний для здійснення поставки товару, а також спосіб їх вчинення.
Суд першої інстанції не перевірив та не з'ясував обставини, які мають значення для справи та визнав встановленими обставини, що не узгоджуються з наявними матеріалами справи.
Навіть з поверхневого огляду рознарядки від 26.12.2023 № ПК-07/2619 та від 28.12.2023 № ПК-07/2654 вбачається, що вони не містять жодного підпису.
Позивачем не дотримано вимог Договору, власного Положення про філію «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» умови першого та третього пунктів, а саме:
1) Рознарядка не містить підписів уповноважених осіб, у тому числі шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису;
2) рознарядка складена у формі електронного документу.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною, або уповноваженими на те особами. Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення Позивача, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на рознарядках від 26.12.2023 № ПК-07/2619 та від 28.12.2023 № ПК-07/2654 підписів уповноважених осіб, на думку апелянта, означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Вважає долучені до матеріалів справи рознарядки від 26.12.2023 №ПК-07/2619 та від 28.12.2023 № ПК-07/2654 не складеними (невчиненими) такими, що не породжують жодних обов'язків для сторін, оскільки їх форма та спосіб вчинення суперечать Договору, Положенню про ПК та Статуту АТ «Українська залізниця».
В наданих позивачем скріншотах екрану[4] відсутні відомості про електронні адреси, на які направлялись рознарядки, що свідчить про недоведеність позивачем факту надсилання документу, з яким Договір пов'язує відлік строку поставки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/13946/24, справу призначено до розгляду на 07.07.2025.
30.06.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 30.06.2025) через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання апеляційної інстанції 07.07.2025 представники сторін не з'явились. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи №910/13946/24 на 01.09.2025.
Під час апеляційного перегляду до матеріалів справи отримано відзив позивача на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач повністю спростовує доводи відповідача (апелянта).
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 01.09.2025 представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції жодного разу не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 01.09.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що 16.10.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вагон сервіс" (далі - постачальник) було укладено Договір № ПК/МТЗ/23651/Ю (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупця товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Найменування товару: ДК 021:2015 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Високовольтні електронагрівачі) (пункт 1.2 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.
Згідно п. 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому - передачі товару або видаткової накладної.
Сторонами також підписано Додаток №1 до Договору - Специфікацію №1, якою визначено, що загальна ціна Договору становить 6 300 000,00 грн з ПДВ.
На виконання умов Договору, покупцем на адресу постачальника були направлені рознарядки від 17.11.2023 № ПК-7/2306 та від 29.11.2023 № ПК-7/2416, проте постачальник їх виконав частково.
З огляду на вищезазначене, позивач направив рознарядки з продовженням строків постачання товару, а саме:
- рознарядка від 26.12.2023 № ПК-07/2619 на відвантаження високовольтних електронагрівачів у кількості 1 020 штук на суму 4 284 000,00 грн з ПДВ;
- рознарядка від 28.12.2023 № ПК-07/2654 на відвантаження високовольтних електронагрівачів у кількості 480 штук на суму 2 016 000,00 грн з ПДВ.
Вказані рознарядки направлені на електронну адресу відповідача 29.01.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи паперовими копіями електронних листів.
Позивач зазначає, що відповідачем було своєчасно поставлено лише частину товару, інша частина поставлена з порушенням визначених Договором строків.
З огляду на те, що відповідач порушив строки поставки товару за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 305004,00 грн та штраф у розмірі 664650,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
З огляду на погоджений сторонами в п. 4.2 Договору порядок поставки, відповідач повинен був виконати свій обов'язок з поставки у строк до 28.02.2024.
Судом встановлено, що відповідачем було своєчасно поставлено товар за рознарядкою від 26.12.2023 № ПК-07/2619 лише на суму 735 000,00 грн.
Інша частина товару вартістю 3 549 000,00 грн була поставлена відповідачем з порушенням строку поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 22.03.2024 № 68 на суму 357000,00 грн, від 04.06.2024 № 147 на суму 357000,00 грн, від 29.05.2024 № 137 на суму 357000,00 грн, від 06.06.2024 № 148 на суму 357000,00 грн, від 31.05.2024 № 138 на суму 189000,00 грн, від 19.03.2024 № 63 на суму 378000,00 грн, від 13.06.2024 № 158 на суму 168000,00 грн, від 14.06.2024 № 160 на суму 168000,00 грн, від 13.06.2024 № 157 на суму 189000,00 грн, від 22.03.2024 № 69 на суму 357000,00 грн, від 17.06.2024 № 163 на суму 168000,00 грн, від 18.06.2024 № 164 на суму 189000,00 грн, від 19.06.2024 № 166 на суму 189000,00 грн та від 22.03.2024 № 70 на суму 126000,00 грн.
Окрім того, за рознарядкою від 28.12.2023 № ПК-07/2654 відповідач здійснив своєчасну поставку товару лише на суму 1134000,00 грн.
Товар вартістю 882 000,00 грн було поставлено з порушенням встановлених строків, що підтверджується видатковими накладними від 19.03.2024 № 61 на суму 63000,00 грн, від 16.05.2024 № 121 на суму 63000,00 грн, від 11.06.2024 № 155 на суму 357000,00 грн та від 19.03.2024 № 62 на суму 399000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків поставки товару, визначених у Договорі. Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Підпунктом 9.3.1 Договору передбачено, що при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Оскільки несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовні вимоги про стягнення пені та штрафу, нарахованих на підставі п. 9.3.1 Договору, за несвоєчасну поставку товару правомірно визнані судом обґрунтованими, а наданий позивачем розрахунок штрафу визнаний арифметично вірним.
Судом також встановлено, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання з поставки товару на понад 15 календарних днів за кожною з перелічених вище видаткових накладних, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені в заявленому розмірі.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначав, що розмір штрафу у 15% від вартості непоставленого товару є невиправдано великим і може перевищувати розмір фактичних збитків покупця, хоча за суттю штраф повинен бути засобом забезпечення виконання зобов'язання, а не засобом необґрунтованого збагачення покупця.
Додаткове стягнення пені у розмірі 0,1% за кожен день прострочення понад 15 днів ще збільшує тягар для постачальника і створює подвійне покарання за одне й те саме порушення.
З огляду на викладене, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90 відсотків.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також Цивільним кодексом України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас вказані норми законодавства не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Відповідачем не доведено суду належними доказами об'єктивної неможливості поставки товару за Договором в обумовлений сторонами строк, а також не доведено невідповідності розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення зобов'язання, тому суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.
Окрім того, судом враховано, що з огляду на неможливість своєчасного виконання зобов'язань відповідачем, позивач продовжував йому строк поставки товару, направивши рознарядки від 26.12.2023 № ПК-07/2619 та від 28.12.2023 № ПК-07/2654.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 305004,00 грн та штрафу в розмірі 664650,00 грн.
Щодо доводів апелянта про те, що рознарядки від 26.12.2023 № ПК-07/2619 та від 28.12.2023 № ПК-07/2654 не містять підписів уповноважених осіб Позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, що не спростовано відповідачем (апелянтом), в АТ «Укрзалізниця» впроваджена система електронного документообігу «Megapolis.DocNet». Для підписання документів використовуються кваліфіковані електронні підписи. Документ вважається підписаним та зареєстрованим з моменту формування QR-коду в ніжному лівому куті документа та присвоєння такому документу реєстраційного номеру.
На рознарядці від 26.12.2023 № ПК-07/2619 та рознарядці від 28.12.2023 №ПК-07/2654 наявний QR-код в ніжньому лівому куті документа та міститься інформація про підписання вказаних рознарядок двома уповноваженими особами Позивача, дату та час такого підписання, що свідчить про належне підписання і реєстрацію вказаних рознарядок в системі електронного документообігу «Megapolis.DocNet» та таке підписання відповідає положенню про філію «Пасажирська компанія» та Статуту АТ «Укрзалізниця».
Якщо навести на QR-код камеру мобільного телефону з програмою сканеру QR-кодів та штрих кодів, то відобразиться інформація про підписантів документу, дату та час підписання.
Для відображення інформації про підписання документу на сайті центрального засвідчувального органу, про що говорить Відповідач у своїй апеляційній скарзі, необхідно завантажити рознарядки з розширенням «.p7s.», однак у ТОВ «НВП «Вагон Сервіс» при отриманні рознарядок не виникали питання щодо їх підписантів, тому рознарядки надавалися Відповідачу в форматі «.pdf». Більш того, такі рознарядки були частково виконані Відповідачем без зауважень щодо їх підписання.
З огляду на викладене, твердження представника ТОВ «НВП «Вагон Сервіс» про не підписання рознарядок, не узгоджуються з матеріалами справи.
Щодо надсилання рознарядок на адресу Відповідача, позивачем роз'яснено, що Позивач надсилав рознарядки на електронну адресу ТОВ «НВП «Вагон Сервіс», зазначену в договорі, про що свідчать надані Позивачем скріншоти (наявні в матеріалах справи).
В наданих скріншотах з електронної пошти зазначена дата відправлення рознарядок.
Факт отримання рознарядок не заперечується Відповідачем у відзиві на позовну заяву, та як вже зазначалося вище, ТОВ «НВП «Вагон Сервіс» здійснило часткову поставку товару, зазначеного в вищевказаних рознарядках.
З огляду на викладене, твердження апелянта про недоведеність факту надсилання рознарядок, спростовується матеріалами справи.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/13946/24 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/13946/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Вагон сервіс».
4. Матеріали справи №910/13946/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 09.09.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко