Справа №638/13654/25
Провадження № 1-кп/638/1921/25
10 вересня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі судових засідань кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022050010000295 від 11.06.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженця м. Куп'янськ Харківської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця ЗС України ВЧ НОМЕР_2 , не є особою з інвалідністю, неповнолітніх дітей та осіб похилого віку на утриманні не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 407 КК України,-
17 березня 2014 року указом Президента України № 303/2014, що затверджений Законом України № 1126-VII від 17.03.2014,було оголошено часткову мобілізацію.
Статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону» встановлено, що особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII).
Отже, особливий період не закінчується у момент завершення мобілізації в Україні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові у справі № 264/6124/18 (провадження № 51-6162км20).
Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому дію особливого періоду не припинено.
Обвинувачений ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем, призваним 07.10.2020 Харківськім ОВК Харківської області, на підставі наказу №285 від 07.10.2020 командира військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України, був зарахований до списків особового складу даної військової частини на всі види забезпечення та в розпорядження командира даної військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Збройних сил України № 219-РС від 07.10.2020 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця-помічника гранотометника 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону названої військової частини
При цьому солдат ОСОБА_5 будучи обізнаним із наведеним, в особливий період, всупереч вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1-2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11-12, 14, 16, 49, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV вирішив стати на злочинний шлях та в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби в умовах особливого періоду та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 21.01.2022 по закінченню щорічної основної відпустки, не з'явився до місця проходження військової служби в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 та з вказаної дати перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.
За час відсутності на службі обвинувачений обов'язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним не з'явлення до місця проходження військової та про причини не повідомляв.
Крім того, 11.05.2025 приблизно о 17 год. 00 хв. ОСОБА_5 прийшов до місця мешкання колишної співмешканки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_4 . Під час розмови між ними стався конфлікт на грунті неспадівано виниклих неприязних відносин на фоні ревнощів, в ході якого у ОСОБА_5 раптово виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_5 усвідомлючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання поштовхом повалив ОСОБА_4 на підлогу (на правий бік), після чого зненацька наніс один удар своєю ступнею зверху вниз останній у ділянку ребер зліва через що потерпіла відчула біль.
Вказаним ударом ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_4 закриту тупу травму грудної клітини у вигляді забою лівої легені та закритого перелому 5 - 8 ребер зліва, що ускладнилася лівобічним травматичним гемопневмотораксом (скупчення повітря та кровотечею у ліву плевральну порожнину) та підшкірною емфіземою (скупчення повітря під шкірою), які відповідно висновку судово-медичної експертизи ХОБСМЕ № 12-14/310-А/25 від 03.06.2025 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю та показав, що дійсно скоїв правопорушення за обставин, як вони встановлені вище у вироку суду, зазначив, що готовий до будь-якого покарання, що призначить суд.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні в показах підтвердила обставини її побиття, як вони встановлені вище, зазначила, що обвинувачений допомоги їй після події не надавав та не вибачався, просила все ж суворо не карати.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням прокурора, із згоди потерпілої та обвинуваченого визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та потерпілої, дослідженням наданих матеріалів справи. При цьому суд з'ясував правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин, які ніким не оспорюються, перевірив відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, особам, які беруть участь у судовому засіданні, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Розглядаючи справу в межах пред'явленого обвинувачення судом встановлено, що ОСОБА_5 вчинив нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тому його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 407 КК України, а також ним спричинено потерпілій умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, такі дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 , суд, відповідно ч. 2 ст. 66 КК України, визнає повне визнання вини, безпесередню участь в операціях об'єднаних сил по захисту суверенітету, недоторканості та територіальної цілісності України
Суд не визнає в якості обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченого визначене обвинувальним актом щире каяття, позаяк судом, з урахуванням показів потерпілої про відсутність допомоги з боку обвинуваченого після її побиття, не встановлено такої ознаки даної обставини, як бажання у обвинуваченого виправити ситуацію, що визначено як складова даного ставлення винної особи до скоєного у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».
Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого є передбачені п. 1 ч. 1, ст. 67 КК України вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який хоча раніше не судимий, характеризується за місцем служби посередньо, виявив таку нестриману злість і агесію, що нанісенням лежачій жинці одного удару ногою спричинив тяжкі тілесні ушкодження, обставини, які пом'якшують та обтяжують його покарання. Виходячи з наведеного суд доходить висновку про призначення обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 4 ст. 407 КК України - 3 роки позбавлення воліщо буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно слід призначити обвинуваченому шість років позбавлення волі, що буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
07.07.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова обвинуваченому було застосовано щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» на 60 діб - до 04 вересня 2025 року включно. Враховуючи наведене, згідно до вимог ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання обвинуваченого день за день з 07.07.2025.
Процесуальні витрати, речові докази в кримінальному провадженні, заходи забезпечення кримінального провадження, крім запобіжного заходу, відсутні, цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод допускається законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом. Тому, враховуючи визначення обвинуваченому міри покарання у виді позбавлення волі, з метою забезпечення виконання вироку, суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_5 без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою до набуття вироком законної сили.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 394-395 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 121, ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання:
- за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України - шість років позбавлення волі;
- за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.407КК України - три роки позбавлення волі.
Згідно ч. 1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_5 шість років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 за даним вироком рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід обраний ОСОБА_5 у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» - до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Попереднє ув'язнення ОСОБА_5 зараховути на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання з 07.07.2025 до набрання вироком законної сили з розрахунку: день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя ОСОБА_1