Справа №461/6091/25
10 вересня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді - Мисько Х.М.,
при секретарі судового засідання Козака Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за адміністративним позовом адвоката Добрянської Ольги Дем'янівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
адвокат Добрянська О.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просить: скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5238255 від 16.07.2025 року.
В обґрунтування позову покликається на те, що 16 липня 2025 року інспектором відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Лінарт В.Р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5238255.
Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною посилаючись на те, що відсутні докази вчинення ним вказаного правопорушення. Представник позивача зазначає, що дорога на вул. Сонячна у с. Давидів Львівського району Львівської області знаходиться у віданні Давидівської сільської ради і є комунальною власністю. Разом з цим, за приписами Закону України «Про дорожній рух» дорожні знаки встановлюються відповідно до Правил дорожнього руху та повинні відповідати проекту та схемі організації дорожнього руху, які погоджені із відповідними підрозділами Національної поліції. До вказаних проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть бути внесені зміни та доповнення. Отже, встановлення дорожніх знаків та, як наслідок, зміна схеми організації дорожнього руху органом місцевого самоврядування повинно бути погоджено із відповідними підрозділами Національної поліції. Як вбачається з листа №1996/03.01-05 від 23 липня 2025 року, Виконавчим комітетом Давидівської сільської ради не приймалось рішень щодо встановлення на вул. Сонячній у селі Давидів, Львівської області дорожнього знаку 3.15 «Рух транспортних засобів, маса яких перевищу 7.5 тон, заборонено». За наведених обставин, просить позов задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за адміністративним позовом адвоката Добрянської О.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Після відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позивач та представник позивача з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися.
Представник відповідача з клопотаннями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, із повідомленням (викликом) сторін, - до суду не звертався.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
14.08.2025 року від представника Львівського РУП №1 Головного управління НП у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому з вимогами позову відповідач не погоджується, та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.
В обґрунтування відзиву на адміністративний позов покликається на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5238255, винесена з дотримання вимог чинного законодавства.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
З матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2025 року інспектором відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Лінарт В.Р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5238255.
З оскаржуваної постанови серії ЕНА №5238255 від 16.07.2025 року вбачається, що 16.07.2025 року о 15 год. 50 хв. за адресою: Львівська область, с. Давидів, вул. Сонячна, водій транспортного засобу марки «TGS 41400», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не виконав вимог дорожнього знаку 3.15 «Рух транспортних засобів, фактична маса яких перевищує 7.5 тон заборонено», та здійснив рух транспортним засобом, фактична загальна маса якого становить 40 тон, чим порушив вимоги п.8.4 ПДР України, за що відповідальність передбачена.1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з ч.1 ч.2 Кодексу адміністративного судочинства України,завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Положеннями ч. 1 ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Також, слід врахувати, що відповідно до ч. 2 ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які, мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно із п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію"(далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. До компетенції органів Національної поліції відповідно до ст. 222 КУпАП віднесено розгляд справи, передбаченої ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 14.6.г ПДР України передбачено, що обгін заборонено у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до п. 8.4 г Правил дорожнього руху України дорожні знаки поділяються на групи: наказові знаки - показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.
Відповідно до вимог знаку 3.15 "Рух транспортних засобів, маса яких перевищує 7.5 т, заборонено". Забороняється рух транспортних засобів, у тому числі їх составів, загальна фактична маса яких перевищує зазначену на знакові.
Частина 1статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги"визначає, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Згідно із частиною 1статті 6 Закону України "Про дорожній рух"до компетенції міських рад та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить, зокрема організація дорожнього руху на території міста згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.
Частинами 1 та 2статті 27 Закону України "Про дорожній рух"передбачено, що організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах здійснюється із застосуванням технічних засобів інформаційно-комунікаційних та автоматизованих систем керування та нагляду за дорожнім рухом відповідно до правил і нормативів, а також на основі проектів і схем організації дорожнього руху, погоджених із відповідними підрозділами
Національної поліції. До вказаних проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть бути внесені зміни та доповнення. Організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті.
ДСТУ 4100:2021, який прийнятий на підставі наказу ДП "Український науково- дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 26.05.2021 року № 191 визначає вимоги до встановлення дорожніх знаків.
Абзац 5 п. 14.1.1 ДСТУ 4100:2021 передбачає, що види знаків, їхню кількість, місце встановлення визначають у проектах (схемах) ОДР (організації дорожнього руху), розроблених і затверджених у встановленому законом порядку згідно ДСТУ 8752.
Згідно із пунктом 14.1.2 ДСТУ 4100:2021 заборонено встановлення чи демонтування дорожніх знаків без погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції, окрім випадків огородження небезпечної ділянки (оповзень, провалля, відсутня чи зруйнована кришка люка оглядового колодязя чи решітка дощоприймального колодязя та інших виявлених недоліків згідно ДСТУ 3587 та зняття знаків з їх негайною заміною.
Аналіз наведених вище положень норм Закону України "Про автомобільні дороги" та Закону України "Про дорожній рух"та ДСТУ 4100:2021 дає підстави для висновку, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.
Організація дорожнього руху, його обмеження у межах територіальної громади віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування, що свідчить про те, що Давидівська сільська рада має повноваження на прийняття рішень про встановлення дорожніх знаків.
Разом з тим, за приписами Закону України «Про дорожній рух» дорожні знаки встановлюються відповідно по Правил дорожньогоруху та повинні відповідати проекту та схемі організації дорожнього руху, які погоджені із відповідними підрозділами Національної поліції.
Як вбачається з листа №1996/03.01-05 від 23 липня 2025 року, Виконавчим комітетом Давидівської сільської ради не приймалось рішень щодо встановлення на вул. Сонячній у селі Давидів, Львівської області дорожнього знаку 3.15 «Рух транспортних засобів, маса яких перевищу 7.5 тон, заборонено».
Отже, рішення про встановлення дорожнього знаку 3.15 «Рух транспортних засобів, маса яких перевищу 7.5 тон, заборонено» не приймалось уповноваженим на це органом місцевого самоврядування і відповідно не погоджувалось із органом Національної поліції, як це передбачено законом.
Тобто, дорожній знак 3.15 «Рух транспортних засобів, маса яких перевищу 7.5 тон, заборонено» на вул. Сонячній у с. Давидів, Львівського району, Львівської області, встановлений з порушенням порядку його встановлення, що свідчить про неналежну організацію дорожнього руху.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 24 вересня 2020 року (справа № 133/532/17) зазначив, що встановлення дорожніх знаків та як наслідок зміна схеми організації дорожнього руху органом місцевого самоврядування повинно бути погоджено із відповідними підрозділами Національної поліції.
Згідно із пунктом 8.2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Разом з тим, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, зокрема, які свідчать про те, що дорожній знак 3.15 «Рух транспортних засобів, маса яких перевищу 7.5 тон, заборонено» на вул. Сонячній у селі Давидів, Львівської області встановлений з порушенням порядку його встановлення та, відповідно, неналежну організацію дорожнього руху, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за інкриміноване йому правопорушення відсутні.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (справа № 127/12081/17) суд звернув увагу на те, що неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Позивач в позовній заяві наполягає на відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Вважає, що постанова винесена з порушенням його прав та чинного законодавства України, є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню.
Слід вказати, що наявність складу правопорушення встановлюється сукупністю передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність, а саме таких необхідних елементів як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України, належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
За таких обставин відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та зокрема довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.
Таким чином, оскільки доказів вини позивача у вчиненні правопорушення відповідачем не надано, то в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки відповідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, місцевий загальний суд, як адміністративний суд може лише скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому друга позовна вимога така, як визнання неправомірними дії працівника поліції не належить до його юрисдикції.
Тому, керуючись приписами наведених норм законодавства, оцінивши надані до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо складання адміністративної постанови, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а справа - закриттю.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження наданих послуг позивачем долучено договір про надання правничої допомоги №24/07 від 24.07.2025 року, додаткову угоду №1 до Договору про надання правничої допомоги №24/07 від 24.07.2025 року, відповідно до якої клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правничу допомогу, яка включає написання позовної заяви, з оплатою у фіксованому розмірі 4000, грн., акт №1 наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №24/07 від 24.07.2025 року.
Дослідивши та оцінивши надані представником позивача у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу документи, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн. відповідає критерію співмірності та пропорційності витрат.
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, які він поніс у зв'язку із сплатою судового збору, які становлять 605,60 грн.
На підтвердження сплати судового збору, позивачем надано платіжну інструкцію № 0.0.4473973302.1, з якої вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Так, відповідно до сформованого правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17за подання позовної заяви у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення справляється судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного року (605,60 грн у 2024 році).
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, враховуючи те, що позов підлягає до задоволення повністю та зважаючи на документально підтверджені судові витрати, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 19, 55, 62 Конституції України, статтями 7, 9, 152, 213, 245, 248, 251, 280 КУпАП, статтями 2, 5, 9, 20, 72, 73, 75, 77, 122, 132, 139, 246, 286 КАС України, суд,-
позов адвоката Добрянської Ольги Дем'янівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову інспектора відділу поліції №3 (м. Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області Лінарта Віталя Романовича серії ЕНА №5238255 від 16.07.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП - скасувати.
На підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління поліції у Львівській області на користь позивача ОСОБА_1 605,60 грн. сплаченого судового збору та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 10.09.2025 року
Учасники справі:
Позивач:
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач:
Головне управління Національної поліції у Львівській області (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ:40108833).
Суддя Мисько Х.М.