4 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 990/123/24
провадження № 11-201заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.
за участю:
секретаря судового засідання Лук'яненко О. О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки - Огнев'юк Т. В.,
представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - Петренко Ю. В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2025 року (судді Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Блажівська Н. Є., Юрченко В. П., Бившева Л. І.) у справі № 990/123/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії і
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 14 березня 2024 року № 324/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси (далі - спірне рішення);
- зобов'язати ВККС провести повторну співбесіду із ОСОБА_1 , переможницею конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 в пленарному складі.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню як недостатньо вмотивоване, прийняте без урахування дійсних фактів, що стосуються її поведінки та обставин, з якими відповідач пов'язує невідповідність її як кандидата на посаду судді вимогам доброчесності, а також з порушенням правової процедури, передбаченої для ухвалення цього рішення, що у свою чергу істотно вплинуло на його суть.
3. Як зауважує позивачка, ВККС здійснила втручання в її право на повагу до приватного життя, оскільки предметом розгляду Комісії були переважно дії її чоловіка щодо придбання майна, а не її власні. Оцінювання її поведінки як кандидатки на посаду судді не було належним чином вмотивованим щодо невідповідності критеріям доброчесності.
4. Також позивачка переконує, що звернення Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Автомайдан» (далі - ГО «ВО «Автомайдан») могло б бути підставою для її оцінки на стадії спеціальної перевірки.
5. Поряд із цим позивачка наполягає, що Комісія не надала відповідної оцінки фактам, які спростовували будь-який сумнів щодо її відповідності вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), зокрема доводили її доброчесність у повсякденному та професійному житті (щодо відповідності поведінки кандидата вимогам антикорупційного законодавства).
У цьому контексті позивачка зазначає, що законодавець пов'язує доброчесність кандидата саме з обов'язком самого кандидата підтвердити законність джерел походження його майна та відповідності його способу життя його попередньому статусу, а у частині членів сім'ї питання стосується лише відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам. Втім, сутність питань співбесіди зводилася до обговорення майнової поведінки чоловіка кандидатки та її обов'язку з'ясувати конфіденційну інформацію стосовно майна чоловіка, набутого як у шлюбі, так і до укладення шлюбу. На переконання позивачки, фактично саме оцінка поведінки її чоловіка (ненадання ним інформації) була покладена в основу прийняття спірного рішення.
Позивачка вважає, що наведення у рішенні висновку Комісії щодо окремих доводів без відповідного посилання на конкретні порушення законодавства кандидатом та без урахування дійсних обставин і доказів на їх підтвердження свідчить про змістовну односторонність та формально-логічну некоректність висновків.
6. Крім того, позивачка наполягає, що наявність окремих помилок в деклараціях кандидата сама по собі не свідчить про приховування майна, незаконність походження її майна та члена її сім'ї. Чинне законодавство України не пов'язує помилки у деклараціях кандидата, який по суті не є суб'єктом декларування, із юридичними наслідками у вигляді виникнення сумніву в доброчесності особи. Формальні помилки, як-то незазначення джерела походження коштів, за умови їх відображення в цілому в складі майна кандидата, є добросовісною помилкою. По суті, ця помилка не завдає жодної шкоди приватним чи публічним інтересам, у тому числі довірі громадськості, а тому не повинна сприйматися як вияв неповаги до суспільного порядку чи нехтування правилами і нормами.
Позивачка також зазначає, що висновки Комісії щодо сумнівів у її відповідності вимозі доброчесності, зумовлені помилкою у зазначенні реєстраційних даних щодо продажу авто, були передчасними. В цілому Комісія не дала їй змоги з'ясувати цю інформацію та водночас самостійно також не вживала жодних дій щодо офіційного з'ясування обставин, пов'язаних із цим випадком.
7. На переконання позивачки, спірне рішення містить лише узагальнену мотивацію і фактично Комісія поклала на неї відповідальність не за її дії, а за те, що вона не вчинила дії, які не могла вчинити у силу закону. Покладені в основу оскаржуваного рішення обставини, на думку позивачки, не містять у собі змістовно-визначальних властивостей, які можуть бути застосовні для висновку про спроможність кандидата обійняти посаду судді. Водночас висновки Комісії засновані на даних, які стосуються дій третьої особи, а не її власних. Поряд із цим позивачка зауважує, що з урахуванням свого попереднього статусу на момент подачі декларацій як кандидатки на посаду судді вона не мала досвіду заповнення таких декларацій, а враховуючи значний розрив між їх поданням, вона допустила формальні помилки, однак не мала на меті повідомити недостовірну інформацію.
8. Насамкінець позивачка наполягає, що інформація, яку Комісія визначає як підставу для сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики, повинна оцінюватися через призму законодавчо встановлених обов'язків та етичних норм, а також безпосередньої поведінки кандидата.
У цьому контексті зауважує, що, незважаючи на відсутність часу для підготовки відповіді на звернення ГО «ВО «Автомайдан», вона щиро і без суперечностей та затримки повідомила Комісії інформацію, якою володіла на той момент, щодо даних, наведених у цьому зверненні, та запитань Комісії. Наполягає, що вона не вчиняла жодних недостойних чи недобросовісних дій у контексті запитуваних обставин. Однак Комісія не оцінила поведінку позивачки на предмет наявності ознак, достатніх для того, щоб охарактеризувати таку поведінку як недоброчесну через наявність у ній неморальних, непохвальних, неетичних рис. Позивачка вважає, що ВККС, врахувавши її аргументи та наявні в матеріалах досьє докази на їх підтвердження, мала можливість переконатися у сумлінності її дій. Окрім того, питання, що розглядалися під час співбесіди, опосередковувалися певними фактами, які на час проведення співбесіди вона не мала об'єктивної можливості спростувати певними доказами, що у свою чергу зумовило недотримання принципу об'єктивності вирішення питань співбесіди.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
9. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
10. 18 жовтня 2023 року до ВККС надійшла заява ОСОБА_1 про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69
Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
11. Рішенням від 1 грудня 2023 року № 27/дс-23 ВККС допустила до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах кандидатів, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, зокрема ОСОБА_1 .
12. Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси, у якому ОСОБА_1 посіла переможну позицію.
13. Рішенням від 11 січня 2024 року № 3/зп-24 ВККС утворила тимчасові колегії Комісії для проведення співбесід та надання рекомендацій у зазначеному конкурсі.
14. Проведення співбесіди із ОСОБА_1 було призначено на 14 березня 2024 року.
15. 13 березня 2024 року до Комісії надійшло звернення ГО «ВО «Автомайдан» щодо кандидатки на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , у якому зазначені обставини, які, на думку заявника, потребують з'ясування під час проведення із ОСОБА_1 співбесіди з метою належної оцінки кандидатки на посаду судді та ухвалення об'єктивного рішення.
Так, щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Mersedes-Benz ML 350 BlueTEC 4 M, 2012 року випуску, ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Декларація), за 2016 рік відомо, що 19 жовтня 2012 року ОСОБА_1 набула право власності на вказаний автомобіль. Вартість цього автомобіля становить 791 545 грн, або 99 066 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США.
Щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Volkswagen Passat, 2012 року випуску, ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що з Декларації за 2016 рік відомо, що 14 вересня 2016 року ОСОБА_2 (далі - чоловік кандидатки) набув право власності на вказаний автомобіль. Однак у графі «Вартість на дату набуття у власність, володіння чи користування» розділу 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» кандидатка застосувала позначку [Не відомо]. На думку ГО «ВО «Автомайдан», дата набуття права власності на автомобіль та рік випуску автомобіля Volkswagen Passat вказують на те, що чоловік кандидатки, ймовірно, придбав транспортний засіб у спеціалізованому салоні, а не на вторинному ринку, що може свідчити про обізнаність ОСОБА_1 щодо вартості такого транспортного засобу. Водночас задекларований дохід кандидатки, зазначений у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації за 2016 рік, становив 292 684 грн, а у графі «Вартість (розмір)» доходу чоловіка обрано позначку [Член сім'ї не надав інформацію].
Щодо джерела походження грошових активів ОСОБА_1 ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що в Декларації за 2016 рік кандидатка у розділі 12 «Грошові активи» вказує власні заощадження в сумі 40 167 доларів США та 2 000 євро. Водночас задекларований дохід кандидатки, зазначений у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації за 2016 рік, становив 292 684 грн, а у графі «Вартість (розмір)» доходу чоловіка обрано позначку [Член сім'ї не надав інформацію].
Щодо джерела походження коштів на придбання майна ОСОБА_1 та її чоловіком ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що з Декларації за 2022 рік відомо, що 23 липня 2021 року чоловік кандидатки набув право власності на такі об'єкти нерухомого майна: земельну ділянку площею 71 кв. м, що розташована у селі Синяк Мукачівського району Закарпатської області. Задекларована вартість на дату набуття права - 6 158 грн, або 226 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ; земельну ділянку площею 2 500 кв. м, що розташована у селі Синяк Мукачівського району Закарпатської області. Задекларована вартість на дату набуття права - 216 830 грн, або 7 974 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ; житловий будинок площею 469,30 кв. м, що розташований у селі Синяк Мукачівського району Закарпатської області. Задекларована вартість на дату набуття права - 150 000 грн, або 5 516 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ; житловий будинок площею 267,90 кв. м, що розташований у селі Синяк Мукачівського району Закарпатської області. Задекларована вартість на дату набуття права - 100 000 грн, або 3 677 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ. Крім того, з Декларації за 2022 рік відомо, що 7 жовтня 2021 року кандидатка набула право власності на автомобіль
AUDI Q8 50 TDI quattro S line, 2021 року випуску. Вартість автомобіля становить 2 358 140 грн, або 89 492 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ. Таким чином, у 2021 році кандидатка та її чоловік витратили на придбання зазначеного майна 2 831 128 грн, або 106 885 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ.
Щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Toyota Land Crusier Prado 150 2020 року випуску, ГО ВО «Автомайдан» зазначила, що з Декларації за 2022 рік відомо, що 12 жовтня 2022 року чоловік кандидатки набув право власності на автомобіль Toyota Land Crusier Prado 150, 2020 року випуску. Задекларована вартість автомобіля Toyota Land Crusier Prado 150, 2020 року випуску, - 1 500 000 грн, або 41 017 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ. При цьому кандидатці та її чоловіку вдалося заощадити 50 132 долари США та 63 992 грн.
Щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Land Rover Defender, 2020 року випуску, ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що з аналітичної системи YouControl відомо, що 21 квітня 2023 року чоловік кандидатки набув право власності на вказаний автомобіль. Вартість цього автомобіля на дату набуття права власності невідома. Однак за розрахунком вартості автомобіля від профільного сайту оголошень з продажу транспортних засобів середня вартість автомобіля такої ж марки, моделі та року випуску становить 2 693 405 грн, або 69 537 доларів США.
Щодо недекларування ОСОБА_1 джерел доходу ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що в Декларації за 2018 рік кандидатка у графі «Джерело доходу» розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки» вказує власні дані, а не відомості про фізичну чи юридичну особу, яка фактично нарахувала такий дохід кандидатці.
Щодо недекларування доходів чоловіка кандидатки ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що в деклараціях за 2016, 2018, 2022 роки щодо доходів чоловіка кандидатка у графі «Розмір (вартість)» обрала позначку [Член сім'ї не надав інформацію].
Щодо виконавчих проваджень ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що згідно з інформацією з аналітичної системи YouControl щодо особи з прізвищем, ім'ям та по батькові, які збігаються з прізвищем, ім'ям та по батькові кандидатки, 10 серпня 2020 року відділом державної виконавчої служби в місті Мукачево Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження.
Щодо притягнення до адміністративної відповідальності ГО «ВО «Автомайдан» зазначила, що з Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо, що у провадженні Лубенського міськрайонного суду Полтавської області перебувала справа № 539/1194/17, відповідно до якої 8 квітня 2017 року на а/д Київ - Чоп 555 км + 30 м особа з прізвищем, ім'ям та по батькові, які збігаються з прізвищем, ім'ям та по батькові кандидатки, керуючи автомобілем, не оцінила дорожньої обстановки, не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем, який внаслідок інерційного руху здійснив зіткнення з іншим автомобілем, в результаті чого автомобілі отримали пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушила пункт 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
16. 13 березня 2024 року Комісія надіслала звернення ГО «ВО «Автомайдан» на адресу ОСОБА_1 .
17. 14 березня 2024 року позивачка подала до Комісії пояснення на звернення ГО «ВО «Автомайдан» від 13 березня 2024 року.
18. У цей же день ВККС у складі колегії провела співбесіду із ОСОБА_1 , за результатами якої відмовила в наданні рекомендації про її призначення на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси, про що прийняла оспорюване в цій справі рішення від 14 березня 2024 року № 334/дс-24.
19. За змістом цього рішення, приймаючи його, Комісія враховувала інформацію щодо кандидатки на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , викладену у зверненні ГО «ВО «Автомайдан».
20. Висновок про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та що її поведінка свідчить про несумлінне виконання обов'язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції»(далі -
Закон № 1700-VII), Комісія зробила внаслідок оцінювання конкретних обставин щодо: 1) незазначення вартості автомобіля марки Volkswagen Passat, 2012 року випуску, придбаного чоловіком позивачки у 2016 році; придбання цього автомобіля за заниженою вартістю; 2) незазначення джерела походження коштів на придбання чоловіком позивачки автомобіля марки Тоуоta Land Cruiser Prado 150, 2020 року випуску; 3) придбання чоловіком позивачки автомобіля марки Land Rover Defender, 2020 року випуску, за заниженою вартістю; 4) незазначення фінансових зобов'язань чоловіка позивачки; 5) незазначення грошових активів, отриманих в подарунок від батьків, внаслідок чого інформація в декларації відображена не повністю; 6) невідображення відомостей про об'єкти нерухомості, що перебувають у членів сім'ї в оренді чи на іншому праві користування.
21. Як зазначено у спірному рішенні, щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Volkswagen Passat, 2012 року випуску, ОСОБА_1 пояснила, що позначку [Не відомо] у Декларації стосовно джерела походження коштів для купівлі у вересні 2016 року її чоловіком цього автомобіля вона проставила, оскільки член сім'ї не надав інформацію про цю покупку. За словами ОСОБА_1 , вона самостійно вживала заходів для з'ясування цієї обставини, проте уповноважені органи, які володіли такою інформацією, її не надали. Таким чином, кандидатка не була обізнана про вартість автомобіля, тому обрала відповідну позначку під час декларування. Також вона вказала, що джерелом походження коштів на покупку цього автомобіля не були її особисті кошти чи кошти подружжя.
Щодо цієї обставини Комісія у спірному рішенні зауважила, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків сума нарахованого доходу ОСОБА_1 за 2004-2014 роки становила 1 692 995 грн, за 2015 рік - 932 630 грн, з яких 668 775 грн отримано за продаж авто. Водночас, за інформацією Національного агентства з питань запобігання корупції, вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2012 року випуску, становить 15 000 грн. Під час співбесіди ОСОБА_1 не змогла пояснити таку вартість автомобіля, оскільки її чоловік не надав інформацію про це.
Пояснення позивачки щодо необізнаності про вартість автомобіля Volkswagen Passat, 2012 року випуску, Комісія визнала недостатніми, покликаючись на розрахунок вартості автомобіля від профільного сайту оголошень з продажу транспортних засобів, згідно з яким середня вартість автомобіля такої ж марки, моделі та року випуску становить 425 892 грн, або 10 848 доларів США. Таким чином, за висновком Комісії, купівля у 2016 році чоловіком кандидатки автомобіля Volkswagen Passat, 2012 року випуску, за 15 000 грн, або 587 доларів США викликає обґрунтований сумнів. Водночас Комісія наголосила, що критично сприймає нездатність кандидатки надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання її чоловіком автомобіля за явно заниженою вартістю.
22. Щодо джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, 2020 року випуску, у спірному рішенні зазначено, що згідно з Декларацією за 2022 рік чоловік кандидатки набув право власності на зазначений автомобіль, задекларована вартість якого 1 500 000 грн, або 41 017 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США від НБУ. При цьому кандидатці та її чоловікові вдалося заощадити 50 132 долари США та 63 992 грн.
ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначила, що 12 жовтня 2022 року її чоловік придбав згаданий автомобіль в особисту власність. Кошти на придбання цього автомобіля її чоловік позичив у фізичної особи за договором позики від 1 жовтня 2022 року. При цьому позивачка зазначила, що вона не має жодного стосунку до цього правочину, оскільки правочин вчинив її чоловік у власних інтересах, авто придбано не за спільні кошти подружжя.
Стосовно цього у спірному рішенні Комісія зазначила, що сума запозичених коштів відповідно до договору позики від 1 жовтня 2022 року становить 70 000 доларів США. Водночас у розділі 13 «Фінансові зобов'язання» Декларації за 2022 рік відсутня будь-яка інформація про нього.
На це під час співбесіди позивачка пояснила, що не зазначила про зобов'язання чоловіка в Декларації за 2022 рік, оскільки їй не була відома така інформація.
Такі пояснення ОСОБА_1 . Комісія також оцінила критично.
23. Стосовно джерела походження коштів, за які набуто право власності на автомобіль Land Rover Defender, 2020 року випуску, у спірному рішенні зазначено, що за інформацією Національного агентства з питань запобігання корупції цей автомобіль був придбаний за 10 000 грн.
Під час співбесіди ОСОБА_1 не змогла пояснити таку вартість автомобіля, оскільки чоловік не надав їй інформації про це.
Водночас у своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що вказаний автомобіль її чоловік придбав 21 квітня 2023 року для себе, за особисті кошти. Частково джерелом походження цих коштів є кошти від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 150, 2020 року випуску, за договором купівлі-продажу від 8 квітня 2023 року № 2142/2023/3754874, згідно з яким автомобіль продано за 1 800 000 грн. Решта коштів - позика за договором від 1 жовтня 2022 року.
Пояснення позивачки щодо необізнаності про вартість автомобіля Land Rover Defender, 2020 року випуску, Комісія визнала недостатніми та суперечливими, покликаючись на інформацію з профільного сайту оголошень з продажу транспортних засобів, згідно з якою середня вартість автомобіля такої ж марки, моделі та року випуску становить 2 394 250 грн, або 61 000 доларів США. За висновком ВККС, купівля у 2023 році чоловіком кандидатки автомобіля Land Rover Defender, 2020 року випуску, за 10 000 грн, або 264 долара США, викликає обґрунтований сумнів. При цьому Комісія зазначила, що критично сприймає нездатність позивачки надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання її чоловіком автомобіля за явно заниженою вартістю.
24. Крім того, під час співбесіди з'ясовано, що джерелом походження готівкових коштів у розмірі 50 000 доларів США, про які позивачка зазначила у Декларації за 2022 рік, були її власні заощадження, а також подарунки від батьків.
Так, ОСОБА_1 пояснила, що отримала від батьків на свято 8 березня та день народження подарунок готівкою на загальну суму 15 000 доларів США. Пояснила також, що помилково не зазначила про вказані грошові подарунки від батьків у відповідному розділі Декларації за 2022 рік.
Комісія визнала такі пояснення необґрунтованими та констатувала неповноту інформації, зазначеної позивачкою у Декларації за 2022 рік.
25. Що ж до недекларування позивачкою доходів її чоловіка Комісія у спірному рішенні зазначила, що у деклараціях за 2016, 2018, 2022 роки позивачка, декларуючи доходи свого чоловіка, у графі «Розмір (вартість)» обрала позначку [Член сім'ї не надав інформацію].
Про це позивачка у поясненнях зазначила, що її чоловік не є суб'єктом декларування, не займає посаду, яка якимось чином пов'язана із функціями держави чи органу місцевого самоврядування, не є дотичним до фінансових процесів, не отримує бюджетних коштів, а здійснює комерційну діяльність на власний ризик. На запити позивачки про надання інформації, необхідної для заповнення декларацій, чоловік їй відмовив.
Крім того, під час співбесіди ОСОБА_1 повідомила, що її чоловік орендує приміщення для здійснення підприємницької діяльності. На запитання членів Комісії, чому в деклараціях за 2016, 2018, 2022 роки не зазначено право користування приміщеннями її чоловіком, позивачка відповіла, що помилково не відобразила цієї інформації.
З огляду на зазначене Комісія у спірному рішенні констатувала, що всупереч вимогам антикорупційного законодавства позивачка у деклараціях не вказала відомості про об'єкти нерухомості, що перебувають у членів її сім'ї в оренді чи на іншому праві користування.
26. Оцінюючи наведені факти і обставини, а також ураховуючи надані позивачкою пояснення щодо них, Комісія дійшла висновку, що суперечливий зміст та нечітка аргументація наданих ОСОБА_1 під час співбесіди пояснень свідчать про її недостатнє сприйняття фундаментальних засад доброчесності, високі стандарти яких визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради Організації Об'єднаних Націй від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року.
27. Комісія наголосила, що кандидат на посаду судді повинен бути відданим принципу справедливості, відповідати за свої дії, не допускати ситуацій, у яких у стороннього спостерігача могли б виникнути обґрунтовані сумніви щодо його чесності, незалежності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, відповідності його дій етичним нормам.
28. За висновком Комісії, наявність великої кількості допущених помилок у деклараціях, відсутність у них належної інформації ставить під сумнів відповідність позивачки критерію доброчесності, а її поведінка свідчить про несумлінне виконання обов'язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46
Закону № 1700-VII.
29. Тож за результатами вивчення суддівського досьє та співбесіди з ОСОБА_1 . ВККС виснувала, що отримана інформація стосовно позивачки викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності.
30. Стосовно інших встановлених обставин ВККС зазначила про те, що позивачка надала переконливі докази та пояснення на їх спростування, тому вони не впливають на рішення Комісії.
31. На підставі викладеного Комісія в складі колегії двома голосами «за» та одним «проти» вирішила відмовити в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.
32. Вважаючи протиправним спірне рішення, позивачка звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
33. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 1 квітня 2025 року позов задовольнив; визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 14 березня 2024 року № 334/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси; зобов'язав ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 в порядку, передбаченому статтею 79-5 Закону № 1402-VIII.
34. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. Процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою в контексті справедливості (fair procedure - справедлива процедура). У свою чергу правова процедура є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. У цьому контексті суд першої інстанції наголосив, що частиною третьою статті 79-5 Закону № 1402-VIII від ВККС прямо вимагається мотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду суддів у разі обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. Належна мотивація рішення ВККС (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість суду перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів і чи була дотримана процедура його прийняття. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.
35. Суд першої інстанції підкреслив, що невідповідність критерію доброчесності є фінальним висновком, який має ґрунтуватися на виваженій та глибокій оцінці сукупності людських якостей, поведінки та обставин, що демонструють несумісність із високими стандартами суддівської професії. Такий висновок не може бути формальним чи поверхневим, адже доброчесність як інтегральна характеристика судді передбачає не лише відсутність порушень, але й здатність особи викликати довіру суспільства до судової влади. Відповідно, обґрунтування невідповідності критерію доброчесності має бути не лише належно мотивованим, але й достатньо переконливим, щоб сторонній незалежний спостерігач міг чітко зрозуміти, чому конкретна людина не може виконувати функції судді.
36. Перевіряючи обґрунтованість спірного рішення у частині висновків щодо обставин придбання чоловіком позивачки автомобіля марки Volkswagen Passat, 2012 року випуску, суд першої інстанції зауважив, що спеціальне законодавство та форма Декларації, яку заповнювала позивачка, передбачає випадок, що член сім'ї має право не розкривати інформацію про своє майно та доходи. Водночас суд першої інстанції врахував, що позивачка докладала зусиль для з'ясування інформації про майно члена сім'ї (чоловіка), однак через об'єктивні обставини не змогла отримати таку інформацію в своє розпорядження. За висновком суду першої інстанції, проставлення у Декларації відмітки «Член сім'ї не надав інформацію» саме по собі не може вказувати на недоброчесність кандидата. Водночас відповідач не зазначив конкретних фактів, які б доводили вчинення позивачкою протиправних дій, що можна було б трактувати як нечесність, чи невідповідність рівня життя кандидатки на посаду судді або членів її сім'ї задекларованим доходам, чи наміри приховати дійсну вартість майна, чи отримані доходи з інших підстав, за обставин, коли член сім'ї позивачки відмовився надати відповідну інформацію. При цьому не спростованим є факт такої відмови.
37. Так само суд першої інстанції оцінив і висновки відповідача у спірному рішенні щодо недекларування позивачкою доходів її чоловіка у деклараціях за 2016, 2018, 2022 роки, де вона у графі «Розмір (вартість)» обрала позначку «Член сім'ї не надав інформацію».
38. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів (зокрема, транспортних засобів), саме по собі також не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді за недоведення фактів вчинення особою протиправних дій, що можна було б трактувати як нечесність чи невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, чи наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав. Сам лише факт придбання чоловіком ОСОБА_1 автомобіля марки Volkswagen Passat, 2012 року випуску, за ціною, яку ВККС вважала заниженою, на переконання суду першої інстанції, не може слугувати підставою для визнання позивачки недоброчесною. Суд першої інстанції визнав невмотивованим посилання Комісії на інформацію про середню вартість автомобіля тієї ж марки, моделі та року випуску від профільного сайту оголошень з продажу транспортних засобів, оскільки ця інформація не стосується конкретного транспортного засобу, яким володів чоловік позивачки, а є лише припущенням щодо ідентичності порівнюваних автомобілів як з технічної сторони, так і щодо періоду купівлі / продажу. До того ж інформація не була оформлена у формі письмового чи електронного документа, а Комісія не зверталась із запитами до інших осіб чи органів з метою підтвердження чи спростування своїх сумнівів.
39. Так само суд першої інстанції оцінив і висновки відповідача у спірному рішенні щодо незазначення вартості автомобіля марки Land Rover Defender, 2020 року випуску, який, на думку Комісії, був придбаний за заниженою вартістю.
40. Невмотивованим і передчасним суд першої інстанції визнав спірне рішення і в частині висновків про незазначення позивачкою в Декларації інформації про об'єкти нерухомості, якими користується її чоловік на правах оренди, оскільки Комісія не зазначила конкретні факти, які б зі всією очевидністю породжували обґрунтований сумнів у відповідності позивачки критерію доброчесності та що її поведінка свідчить про несумлінне виконання обов'язку щодо декларування визначених статтею 46 Закону № 1700-VII відомостей. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Комісія не встановила, чи дійсно чоловік позивачки орендував приміщення для здійснення підприємницької діяльності, без чого неможливо встановити, чи дійсно позивачка не повідомляла про майнові права члена сім'ї. Водночас Комісія не навела аргументів на підтвердження наміру позивачки приховати відомості про майнові права її чоловіка або ж зазначити недостовірні відомості в цій частині.
41. За висновком суду першої інстанції, спірне рішення у частині оцінки помилки позивачки при заповненні Декларації, яка полягає у тому, що вона не зазначила у відповідному розділі Декларації про подарунки від її батьків, не містить належного мотивування того, що ця помилка має характер недобросовісної, а саме недбалого ставлення позивачки до обов'язку щодо подання відповідної декларації, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі її призначення на посаду судді. У цьому контексті суд першої інстанції підкреслив, що наявність окремих помилок в деклараціях кандидата саме по собі не свідчить про приховування власного майна, незаконність походження майна позивачки та члена її сім'ї. Формальні помилки, як-то незазначення джерела походження коштів, за умови їх відображення в цілому у складі майна кандидата, може бути добросовісною помилкою.
42. Доводи відповідача стосовно того, що спірне рішення містить посилання й мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивачки критеріям, визначеним
Законом № 1402-VIII, з яких Комісія дійшла висновків про відмову в наданні рекомендації про призначення позивачки на посаду судді, суд першої інстанції відхилив як такі, що спростовуються висновками суд щодо суті позову.
43. Відтак суд першої інстанції виснував, що спірне рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що є достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
44. ВККС не погодилася з таким судовим рішенням та подала апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
45. Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо підстав скасування оскарженого рішення Комісія мотивує тим, що висновки суду першої інстанції свідчать про неповне з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, та про суб'єктивну вибірковість застосування і неправильне тлумачення судом положень Закону № 1402-VIII та нормативних актів, прийнятих Комісією на основі положень цього Закону, адже Комісія прийняла спірне рішення саме відповідно до його вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, а висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи.
46. Так, скаржник доводить, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовав частину третю статті 79-5 Закону № 1402-VIII, помилково протлумачивши дискреційні повноваження Комісії в межах спірних правовідносин. Уважає, що висновки суду першої інстанції фактично звужують дискреційні повноваження Комісії в межах співбесіди з переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади судді, оскільки помилково тлумачать стандарт доказування «обґрунтований сумнів», який застосовується Комісією. Як наслідок, суд допустив переоцінку обставин, викладених у спірному рішенні, що скаржник уважає підставою для скасування судового рішення відповідно до частин першої та другої статті 317 КАС України.
47. На переконання скаржника, суд першої інстанції, здійснюючи перевірку спірного рішення на відповідність критерію обґрунтованості, мав би керуватися частиною другою статті 2 КАС України, в якій закріплено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, з урахуванням вимог частини четвертої статті 9 КАС України та статті 8 цього Кодексу. Натомість суд першої інстанції, як уважає відповідач, вдався до звинувачувального ухилу при оцінці під час розгляду справи наданих ним доказів правомірності оспорюваного рішення, що зумовило неправильне оцінювання обставин справи та, відповідно, неправильне застосування до спірних правовідносин чинних правових норм. Тож, за доводами відповідача, судовий розгляд цієї справи мав своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, що не відповідає принципам розподілу державної влади (стаття 6 Конституції України) та верховенства права (стаття 8 Конституції України).
48. Наполягає, що члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивачки як кандидатки у конкурсі на зайняття вакантної посади судді, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин кандидата на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії, як визначеного Законом № 1402-VIII органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинне законодавство не встановлює. Із покликанням на виключність повноважень Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу наполягає, що переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС.
49. Стверджує, що фактичні обставини справи і зібрані докази свідчать про те, що Комісія при здійсненні своїх дискреційних повноважень (за межі яких не вийшла) дотрималася вимог до діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України.
Позиція інших учасників справи
50. У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивачки не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що оскаржуване рішення ухвалено законно й обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин спору, які встановлено належним чином та підтверджено допустимими та достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
51. Наполягає, що відсутність мотивації у спірному рішенні з посиланням на конкретні події / обставини та приклади ситуацій, які свідчили б про «недоброчесні та неетичні поведінкові фактори позивачки через наявність у неї неморальних і непохвальних рис», свідчить, що наведене відповідачем у цьому рішенні обґрунтування зводиться до загальних висновків без наданням їм оцінки в аспекті порушень принципів доброчесності та професійної етики.
52. Щодо тверджень в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права представниця позивачки зазначає, що у скарзі ВККС не навела конкретних фактів чи аргументів, які б підтверджували наявність неправильного застосування норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII, обмежившись загальними твердженнями про неправильне застосування норм без конкретизації, які саме елементи тлумачення правових норм є помилковими. Доводить також, що при наведенні та застосуванні правових норм суд першої інстанції зазначив, що застосування таких норм у межах конкурсу на посаду судді, зокрема щодо критеріїв доброчесності, є невід'ємною частиною судового контролю відповідно до частини другої статті 2 КАС України. Вважає необґрунтованим твердження відповідача про помилкове тлумачення судом першої інстанції дискреційних повноважень Комісії, оскільки суд при прийнятті рішення перевіряв відповідність діяльності ВККС межам, визначеним законодавством. Зазначає і про те, що у скарзі відповідач не довів, що суд першої інстанції допустив недоліки в процесі судового контролю за рішенням ВККС на предмет його відповідності принципам законності, добросовісності та розсудливості, які є основними вимогами до діяльності органів державної влади.
53. На противагу твердженням у скарзі про те, що суд першої інстанції перебрав на себе функції ВККС як суб'єкта владних повноважень, представниця позивачки зазначає, що суд першої інстанції, здійснюючи контроль за реалізацією дискреційних повноважень Комісії, не ототожнював свою роль із виконанням її функцій.
54. На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2025 року - без змін.
Рух апеляційної скарги
55. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 травня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВККС, а ухвалою від 5 червня 2025 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
56. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
57. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
58. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
59. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенціюпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
60. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
61. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
62. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
63. При цьому частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
64. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя [див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47)].
65. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрями, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
66. У цій справі позивачка оскаржує рішення ВККС, прийняте щодо неї за результатом проведення співбесіди у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, яким їй відмовлено в наданні рекомендації для призначення на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси. Відповідно оспорюване позивачкою рішення безпосередньо зачіпає її право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
67. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
68. Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
69. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
70. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
71. Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
72. На підставі частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
73. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.
74. Так, за змістом статті 69 цього Закону (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин - проведення співбесіди та ухвалення спірного рішення) на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
75. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII унормовано, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
76. За статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3, 10 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; здійснення інших повноважень, визначених законом.
77. Варто зауважити, що на час прийняття у 2016 році Закон № 1402-VIII у статті 70 визначав стадії добору і призначення на посаду судді від рішення ВККС про оголошення добору до видання відповідного указу Президента України про призначення, в межах яких не передбачалося проведення Комісією співбесіди з переможцями конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду.
78. 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема, викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
79. Так, за змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX.
80. У такий спосіб законодавець запобіг правовій невизначеності щодо регламентації процедури конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, що розпочався за іншими правилами до набрання чинності
Законом № 3511-IX.
81. Отже, після набрання чинності 30 грудня 2023 року Законом № 3511-IX за змістом частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом поетапно - починається з оголошення добору на посаду судді та завершується зарахуванням кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.
82. Так, згідно із частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
83. Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС ухвалює рішення про його оголошення, розміщує (оприлюднює) відповідну інформацію на своєму офіційному вебсайті та офіційному вебпорталі судової влади України (частина друга статті 79 Закону № 1402-VIII).
84. Згідно із частиною першою статті 79-2 Закону № 1402-VIII ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду відповідно до статті 82 цього Закону.
85. Частинами першою та другою статті 79-5 Закону № 1402-VIII визначено, що після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
86. Після набрання чинності Законом № 3511-IX ВККС визнала за необхідне узгодити із чинним законодавством Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затверджене її рішенням від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (далі - Положення № 141/зп-16), а тому рішенням від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24 виклала це Положення у новій редакції, у якій серед іншого визначила відповідний порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, її етапи і коло питань для обговорення. У попередній редакції зазначене Положення таких правил не містило.
87. Так, за змістом пунктів 8.4-8.12 Положення № 141/зп-16 (тут і далі - в редакції рішення ВККС від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) під час співбесіди обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов'язана з цим інформація (пункт 8.4).
Співбесіда складається з таких етапів: оголошення доповіді членом Комісії; надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов'язана з цим інформація (пункт 8.5).
Під час обговорення доповідач і члени Комісії ставлять кандидату запитання, на які він надає відповіді і пояснення (пункт 8.6).
Співбесіди із переможцями конкурсу фіксуються за допомогою технічних засобів та можуть проводитися у режимі прямої відеотрансляції (пункт 8.7).
Кандидат на посаду судді до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді (пункт 8.8).
Письмові пояснення подаються кандидатом не пізніше ніж за один робочий день до дати проведення співбесіди. Усні пояснення надаються кандидатом під час співбесіди (пункт 8.9.).
Члени Комісії мають право ставити кандидату запитання щодо оголошених під час доповіді відомостей, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє (пункт 8.10).
У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву (пункт 8.11).
88. Згідно з пунктом 8.12 Положення № 141/зп-16 за результатами співбесіди Комісія ухвалює: рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
89. Рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді ухвалюється Комісією за наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики (абзац перший пункту 8.13 Положення № 141/зп-16).
90. Пункт 8.13 Положення № 141/зп-16 кореспондує частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII, якою визначено, що ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
91. Так, за змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
92. Згідно із частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
93. Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п'ята статті 101
Закону № 1402-VIII).
94. Як установив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14 березня 2024 року Комісія провела співбесіду із ОСОБА_1 у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, та прийняла оспорюване позивачкою рішення, яким відмовила в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді Малиновського районного суду міста Одеси.
95. Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
96. При цьому пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
97. Так, частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
98. Оскільки рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді з моменту його ухвалення спричиняє негативні наслідки для кандидата на посаду судді, адже припиняє його участь у конкурсі на цю посаду, таке рішення підлягає оскарженню відповідно до статті 88 Закону № 1402-VIII та в порядку, передбаченому КАС України.
99. Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
100. Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88
Закону № 1402-VIII.
101. Водночас спірне рішення з урахуванням доводів позивачки у цій справі потребувало здійснення судом всебічної оцінки на предмет відповідності його вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.
102. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.
103. При цьому якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
104. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
105. Оцінюючи спірне рішення в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
106. Спірне рішення Комісія прийняла, реалізуючи її визначені законом повноваження у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, за результатами проведення співбесіди із позивачкою, яка посіла переможну позицію за рейтингом до Малиновського районного суду міста Одеси.
107. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що відповідно до частин другої та третьої та статті 79-5 Закону № 1402-VIII ВККС може відмовити в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді виключно у разі наявності у неї обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
108. Велика Палата Верховного Суду (як і в інших справах з такими самими предметом і підставами позову) підтверджує, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
109. Варто зауважити, що Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді.
110. Водночас у спірних правовідносинах слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
111. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа
№ 1-123/2018 (4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
112. До такого механізму належить судовий контроль у разі оскарження особою рішення органу публічної влади до суду.
113. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
114. У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об'єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи при цьому конкретні обставини кожного випадку.
115. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
116. Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.
117. Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
118. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
119. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді зазначено про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
120. У контексті аргументів апеляційної скарги Велика Палата Верховний Суду вважає за необхідне звернутись і до практики ЄСПЛ щодо питання здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень.
121. Так, ЄСПЛ послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
122. При цьому, досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративних органів, ЄСПЛ виснував, що за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки», від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства», від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру», від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).
123. Очевидно, що у процесі прийняття рішення на підставі дискреції мають бути враховані також і фактичні обставини, які супроводжують цей процес. У разі якщо відповідний орган користується своїм дискреційним повноваженням, він не повинен допускати помилок при констатації юридичних фактів. Помилки в оцінці фактичних обставин, неправильні розрахунки, проведені ним, - все це може викликати незаконність (протиправність) прийнятого на підставі дискреції рішення. Подібні наслідки викликають також і випадки, коли під час прийняття акта на підставі дискреції адміністративний орган допускає очевидні прорахунки в оцінках. Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.
124. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, у постановах від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24, від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24) наголошувала, що наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.
125. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли переможні позиції за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
126. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
127. При цьому частиною третьою статті 79-5 та частиною п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
128. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
129. Слід також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.
130. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду має перевірити викладені в оспорюваному рішенні висновки ВККС на предмет їхньої об'єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі.
131. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
132. При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
133. Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
134. Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
135. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можлива рекомендація цього кандидата для призначення на посаду судді.
136. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв'язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
137. У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні
морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
138. Водночас законами України не визначено змісту поняття доброчесності як вимоги до судді (кандидата на посаду судді), як і показників (індикаторів) для оцінки ВККС відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності.
139. Однак слід врахувати, що доброчесністю, як цей термін визначено в Сучасному словнику з етики, є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
140. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів ідеться про те, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, серед іншого з уваги на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Так, одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід'ємною частиною діяльності суддів.
141. Щодо добору і підвищення по службі суддів у пункті 44 Рекомендації
CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи Державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки зазначено, що рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об'єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності.
142. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
143. У постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з оцінки основних правил та мети положень статті 79-5 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об'єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об'єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній системі уявлень, норм та оцінок, що ґрунтується на традиціях (звичаях) та регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.
144. У вимірі спірних правовідносин, які склались за участю сторін цієї справи, звертає на себе увагу та обставина, що зі змісту спірного рішення достеменно не зрозуміло, якому саме з визначених частиною дев'ятою статті 69
Закону № 1402-VIII складових критерію доброчесності (як-то незалежність; чесність; неупередженість; непідкупність; сумлінність; дотримання етичних норм; бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна; відповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам; відповідність способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу), на думку ВККС, не відповідає ОСОБА_1.
145. У спірному рішенні Комісія не навела конкретних фактів, які б зі всією очевидністю породжували обґрунтований сумнів у відповідності позивачки зазначеним складовим критерію доброчесності (одному з них, або декільком).
146. Як можна зрозуміти зі змісту спірного рішення та пояснень сторони відповідача, ВККС ухвалила його, засумнівавшись у відповідності позивачки як кандидатки на посаду судді критерію доброчесності, оцінивши зміст її декларацій за 2016, 2018, 2022 роки, зауваживши, що позивачка: не зазначила вартості автомобіля марки Volkswagen Passat 2012 року випуску, придбаного її чоловіком у 2016 році за заниженою вартістю; 2) не зазначила джерела походження коштів на придбання її чоловіком автомобіля марки Тоуоta Land Cruiser Prado 150 2020 року випуску; 3) не зазначила вартості автомобіля марки Land Rover Defender 2020 року випуску, придбаного її чоловіком за заниженою вартістю; 4) не зазначила про фінансові зобов'язання свого чоловіка; 5) не зазначила грошових активів, отриманих у подарунок від батьків, внаслідок чого інформація в декларації відображена не повністю; 6) не відобразила відомості про об'єкти нерухомості, що перебувають у членів сім'ї в оренді чи на іншому праві користування.
147. Водночас Комісія обмежилася обґрунтуванням підстави свого сумніву щодо відповідності позивачки критерію доброчесності тим, що критично оцінює нездатність кандидатки надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання її чоловіком автомобілів (в аспекті ціни цих автомобілів), а також укладення її чоловіком договору позики, невважаючи при цьому достатніми пояснення позивачки про те, що чоловік відмовився надати їй інформацію про свої доходи, витрати і фінансові зобов'язання, а отримати таку інформацію з інших джерел вона не могла в силу її конфіденційного характеру.
148. Крім того, щодо повноти заповнення декларацій Комісія констатувала, що позивачка допустила велику кількість помилок у деклараціях, якими, нагадаємо, окрім браку інформації про вартість задекларованого рухомого майна (придбаних чоловіком позивачки автомобілів) та про фінансові зобов'язання члена сім'ї позивачки (її чоловіка), також є відсутність даних про джерело походження задекларованих грошових активів (коштів, отриманих позивачкою у подарунок від батьків) та про об'єкти нерухомості, що перебувають у членів сім'ї в оренді чи на іншому праві користування (приміщення, які орендує чоловік позивачки). Ці обставини Комісія оцінила як такі, що ставлять під сумнів відповідність позивачки критерію доброчесності, оскільки цим позивачка, з погляду Комісії, виявила несумлінне ставлення до виконання обов'язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII.
149. В обсязі з'ясованих обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з тим, що висловлений у спірному рішенні висновок ВККС має належне обґрунтування і, що найголовніше, підстави, які у своїй сукупності могли спонукати до нього.
150. Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним нагадати свій висновок, викладений у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24, згідно з яким ВККС в межах і цілях конкурсного добору на посаду судді може досліджувати обставини щодо задекларованого майна кандидата на посаду судді через призму критеріїв кваліфікаційного оцінювання, отже, може опиратися на ці обставини у своїх судженнях про (не)відповідність кандидатури на посаду судді, які, власне, й слугуватимуть основою для обґрунтування рішення за наслідками конкурсу на зайняття вакантної посади.
151. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що несумлінне ставлення до заповнення декларації передбачає не тільки те, що кандидат на посаду судді (декларант) мав обов'язок зазначити достовірні дані, які стосуються вартості майна, але також і те, що кандидат як декларант мав для цього підстави (можливість, передумови), але не виконав свого обов'язку з причин, які не є поважними.
152. За встановлених у цій справі обставин Велика Палата Верховного Суду також вважає, що сам лише факт незазначення у декларації певних відомостей, зокрема про вартість задекларованого майна, безвідносно до обставин, про які мовилося вище, не може свідчити не тільки про помилки, але й про несумлінне ставлення позивачки до заповнення декларацій, що констатувала Комісія, покладаючи в основу свого висновку про невідповідність кандидатури позивачки критерію доброчесності.
153. За змістом спірного рішення можна зрозуміти, що Комісія вважала безальтернативним обов'язок позивачки зазначати інформацію про вартість згадуваного нерухомого майна та грошових зобов'язань члена її сім'ї.
154. Тобто Комісія оцінила незазначення у деклараціях таких відомостей як помилку (недбалість), але водночас в об'єктивно можливому обсязі не аргументувала, яким чином за описаної ситуації, коли чоловік позивачки скористався своїм правом не повідомляти їй інформацію про його доходи, витрати і грошові зобов'язання, поведінка позивачки чи її ставлення до заповнення цих відомостей, принаймні зі змісту її пояснень, відрізняються від добросовісного виконання свого обов'язку.
155. Варто зауважити, що під час заповнення декларації можуть виникати ситуації, за яких вартість майна не зазначається (приміром, пункт 10 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 8 листопада 2023 року № 252/23). У цих ситуаціях для коректного декларування у функціоналі декларації, яку треба заповнити кандидату на посаду судді на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, передбачена можливість декларанта не зазначати вартості майна, обравши відповідну позначку «Не застосовується», «Не відомо». Так само згідно з пунктом 7 розділу ІІІ зазначеного Порядку у разі відмови члена сім'ї суб'єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб'єкт декларування зобов'язаний зазначити про це в декларації, обравши позначку «Член сім'ї не надав інформацію» та відобразивши в ній всю відому йому інформацію про такого члена сім'ї та об'єкти декларування, які належать йому на будь-якому праві.
156. У цьому контексті доцільно зауважити, що у разі, коли певна, не заборонена законом, поведінка судді (кандидата на посаду судді) може розглядатися компетентними органами, зокрема ВККС, як така, що не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), тоді законом або ж цим органом мають бути сформульовані достатньо чіткі об'єктивні критерії (показники / індикатори) для оцінки відповідності поведінки судді (кандидата на посаду судді) вимогам доброчесності та професійної етики [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 990/2/24].
157. Однак, проаналізувавши наведене вище правове забезпечення оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав дійти висновку, що законодавство, яке врегульовує відносини у процедурі добору на посаду судді місцевого суду, у питанні переліку критеріїв доброчесності, якими має керуватися ВККС, передбачає безальтернативний обов'язок кандидата на посаду судді при заповненні декларації зазначати абсолютно усю інформацію, яка стосується членів його сім'ї, незалежно від того, чи надали такі відповідну інформацію декларанту та чи мав він можливість отримати цю інформацію з відкритих джерел.
158. Велика Палата Верховного Суду наполягає, що декларант не мусить нести особисту відповідальність за дії інших осіб, зокрема і членів своєї сім'ї, про які він не був обізнаним та не мав змоги дізнатися, навіть вчинивши дії, спрямовані на отримання інформації про члена своєї сім'ї, яка підлягає декларуванню.
159. Із цих мотивів непереконливими видаються висновки ВККС щодо незазначення інформації про вартість придбаних чоловіком позивачки автомобілів та його фінансові зобов'язання, адже пояснення позивачки у цьому зв'язку не давали вагомих підстав сумніватися у тому, що вона вживала заходів задля з'ясування цієї інформації, але не отримала таку з незалежних від неї причин.
160. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність) [див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 990/74/24].
161. Обґрунтованість рішення передбачає належну його аргументацію, яка охоплює з'ясування обставин, які мають значення для ухвалення цього рішення. У сукупності це все надає рішенню якості вмотивованого, тобто такого, яке дозволяє з достатньою чіткістю розуміти, чим керувався суб'єкт, що його ухвалив.
162. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду також вважає доцільним нагадати свій висновок, висловлений у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, згідно з яким придбання особою майна за цінами, нижчими за середньоринкову вартість аналогічних товарів (зокрема, транспортних засобів), саме по собі не вказує на недоброчесність кандидата на посаду судді, якщо відсутні фактичні дані, які б доводили вчинення особою протиправних дій, що можна було б трактувати як нечесність, чи невідповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, чи наміри приховати дійсну вартість майна з інших підстав.
163. Отже, сам лише факт придбання чоловіком позивачки автомобілів за цінами, які ВККС вважала заниженими, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не може слугувати підставою для визнання позивачки недоброчесною.
164. Слід також зауважити, що в силу приписів частини четвертої статті 75
Закону № 1402-VIII для формування досьє кандидата на посаду судді та проведення спеціальної перевірки ВККС має право безоплатно отримувати інформацію стосовно кандидата та членів його сім'ї або близьких осіб у порядку, передбаченому статтею 86 цього Закону.
165. Так, частиною першою статті 86 Закону № 1402-VIII передбачено, що для формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) і проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) ВККС має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім'ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Такі особи зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання запиту надати інформацію (документи, матеріали), що запитується.
166. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що за правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
167. Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на останнього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
168. Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
169. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає цілком справедливими мотиви суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем за змістом спірного рішення висновку про заниження вартості автомобілів Volkswagen Passat, 2012 року, та Land Rover Defender, 2020 року, придбаних чоловіком позивачки.
170. Наведене у підсумку дає підстави стверджувати, що викладені ВККС у спірному рішенні мотиви щодо невідповідності позивачки вимогам доброчесності у цій частині є необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі самих лише припущень за відсутності належних доказів, які доводили б недоброчесність позивачки, яка полягає, зокрема, у її «недостатньому сприйнятті фундаментальних засад доброчесності» чи її «несумлінному виконанні обов'язку щодо декларування відомостей».
171. У спірному рішенні ВККС свій висновок про невідповідність позивачки критеріям доброчесності пов'язувала також із наявністю чисельних помилок, які вона допускала при заповненні декларацій. Як можна зрозуміти зі змісту спірного рішення, Комісія вважала, що наведена поведінка позивачки свідчить про її несумлінне виконання обов'язку щодо декларування відомостей, визначених статтею 46 Закону № 1700-VII.
172. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово роз'яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
173. За змістом оспорюваного рішення Комісія дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 в наданні рекомендації про призначення її на посаду судді, зокрема, оцінивши обставини допущення позивачкою помилок при заповненні декларацій як прояв недбалості, що ставить під сумнів її відповідність критеріям доброчесності.
174. Недбалість є морально-етичною характеристикою особи, яка характеризується її байдужим (несумлінним) ставленням до своїх обов'язків, що може мати негативні наслідки і за певних обставин може бути поставлено у провину такій особі.
175. На противагу недбалості добросовісність указує на те, що особа діє сумлінно - з належним ставленням до своїх обов'язків.
176. Однак спірне рішення у цій частині не містить належного мотивування того, що помилки, яких припустилася позивачка при заповненні декларацій, мають характер не добросовісної (неусвідомленої) помилки, а саме її недбалого ставлення до обов'язку щодо подання відповідної декларації, або що позивачка мала намір приховати інформацію про отримані від її батьків подарунки та про майнові права її чоловіка, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення позивачки на посаду судді.
177. Окрім того, як цілком правильно зауважив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, Комісія не встановила чи дійсно чоловік позивачки орендував приміщення для здійснення підприємницької діяльності, без чого неможливо встановити чи дійсно позивачка не повідомляла про майнові права члена сім'ї, про які була обізнана на час подання декларацій.
178. Отже, в обсязі з'ясованих обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що відсутність у спірному рішенні докладного аналізу і мотивованого відхилення доводів позивачки, які вона подала завчасно та які не є очевидно необґрунтованими, не може бути визнана незначною формальністю або недоліком, що не має істотного значення та не впливає на законність і обґрунтованість такого рішення ВККС у цілому.
179. Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постанові від 5 травня 2025 року у справі № 990/199/24.
180. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що здійснення суб'єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя, яке вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.
181. У протилежному випадку - незабезпечення та недотримання наведених умов може свідчити про свавільність і необґрунтованість рішення ВККС.
182. При цьому нечіткість або прогалини правової регламентації певних правовідносин, а також суперечності в інформації щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики чи неповнота таких відомостей, що не можуть бути усунені у доступний Комісії чи кандидату спосіб, слід тлумачити на користь останнього.
183. Розгляд Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді має здійснюватися в межах належної їй дискреції, але у найбільш сприятливий спосіб для реалізації кандидатом власних прав та дотримання його інтересів, а прийняте за результатом цього процесу рішення має бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
184. Такий підхід до реалізації ВККС дискреційних повноважень, зокрема, під час конкурсу на зайняття вакантної посади судді забезпечує справедливість та індивідуалізацію її рішень щодо кандидата на посаду судді, максимально повне врахування прав, свобод та інтересів приватної особи під час їх зважування з публічним інтересом, особливо у випадку відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, що має бути відображено у мотивувальній частині відповідного рішення Комісії згідно з вимогами частини третьої статті 79-5 та частини п'ятої статті 101 Закону № 1402-VIII.
185. Повертаючись до обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду вимушена констатувати, що втручання спірним рішенням у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру, не було необхідним і пропорційним, оскільки сталося без належного з'ясування та обґрунтування підстав, не мотивовано належним чином із наданням оцінки поясненням кандидатки на посаду судді.
186. Такий висновок жодним чином не спростовують і не можуть спростувати посилання відповідача на дискрецію ВККС у спірних правовідносинах, адже виключність повноважень Комісії у процедурі оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів не звільняє Комісію від обов'язку належним чином мотивувати рішення, у якому вона констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності кандидата на посаду судді.
187. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 79-5
Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.
188. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
189. Міркування і твердження відповідача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
190. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
191. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
192. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
193. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення - без змін.
Судові витрати
194. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
195. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то і перерозподіл судових витрат не здійснює.
Керуючись статтями 139, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2025 року у справі № 990/123/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко К. М. Пільков
І. А. Воробйова С. О. Погрібний
О. А. Губська Н. С. Стефанів
А. А. Ємець Т. Г. Стрелець
Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко О. С. Ткачук
О. В. Кривенда Є. А. Усенко