Номер провадження: 11-кп/819/474/25 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 766/4579/23 Доповідач ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер справи: 766/4579/23
09.09.2025 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13.08.2025, якою щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ульянівка Білозерського району Херсонської області, громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 11.10.2025 включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023230000000187 від 06.04.2023, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13.08.2025 задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 до 11.10.2025 включно.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, захисник ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13.08.2025 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 та застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Свої доводи мотивує тим, що клопотання прокурора мало ознаки формалізму, оскільки не було надано нових, вагомих обставин, які б суд мав змогу застосувати як ризики, в розумінні ч.1 ст.177 КПК України, для подальшого тримання особи під вартою.
Існування заявлених ризиків, за висновком суду, обумовлена лише ступенем тяжкості кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_9 .
Сторона захисту вважає, що наявність спроб, яким слід запобігти, має бути підтверджено доказами. Припущення прокурора та суду першої інстанції про їх наявність, якщо вони не ґрунтуються на доказах, визначених у ст.84 КПК України, не може вважатися належною метою обрання запобіжного заходу у розумінні ч.1 ст.177 КПК України.
Судом не зазначено, чому застосування цілодобового домашнього арешту із засобами електронного контролю, не може запобігти спробам переховуватися, а покладання додаткових обов'язків, таких як заборона спілкуватися зі свідками не може запобігти спробам впливати на свідків.
Крім того, прокурором та судом не наведено доказів можливості впливу ОСОБА_9 на свідків.
Так само і безпідставне зазначення судом про наявність ризику вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення, оскільки він не притягувався як до кримінальної, так і до адміністративної відповідальності.
Також зазначає, що відмовляючи у визначенні розміру застави, суд послався виключно на тяжкість злочину.
ОСОБА_9 є громадянином України, має реєстрацію та постійне місце проживання, родичів за кордоном немає, його фінансовий стан не дає йому можливості переховуватися від суду, він не вчиняв дій насильницького характеру.
Отже, безальтернативне тримання ОСОБА_9 під вартою за вчинення інкримінованого злочину, у якому його ще не визнано винуватим, суперечить ст.5 Конвенції і практиці ЄСПЛ, які мають застосовувати суди при вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримання апеляційних вимог сторони захисту, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Положеннями ст.331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_9 не завершений, а тому суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
У клопотанні про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 прокурор зазначає, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості у обвинуваченого ОСОБА_9 переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, на сьогодні не зменшились і продовжують існувати, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, та неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою
щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , суд виходив з того, що він обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років.
Ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, що виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, не зменшились.
При цьому колегія суддів зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.
Оцінюючи наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, суд врахував реальну наявність ризиків, а також суспільну небезпечність інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ці обставини встановлені ухвалою суду при обранні заходів забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , однак дані ризики на цей час не припинили існувати та не зменшились.
Продовження існування вказаних ризиків, виключає підстави для скасування чи зміни обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Крім цього, колегія суддів враховує те, що факти, на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, не зменшують встановлені судом ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Ці ж обставини існували і на момент скоєння кримінального правопорушення, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого ОСОБА_9 .
А тому твердження сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не ґрунтуються на матеріалах провадження та висновків суду першої інстанції не спростовують.
На переконання колегії суддів, зазначені обставини свідчать про необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 та неможливість застосування до нього іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Саме продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
В межах вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті. Тому доводи апелянта з цього приводу є неприйнятними.
Згідно змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в ній зазначені ризики, які існують на час розгляду відповідного клопотання прокурора, які не зменшилися та не припинили існувати.
Відповідно до положень ч.3 ст.199 КПК України, вирішуючи вказане клопотання, суд першої інстанції врахував обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема, можливість у обвинуваченого ОСОБА_9 переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного /обвинуваченого/, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний /обвинувачений/ обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому, суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки це свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилитись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати обвинуваченого до здійснення відповідних дій.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому суд врахував правовий режим військового стану не як ризик, а як обставину, яка вказує на наявність актуальних ризиків, заявлених прокурором.
Крім того, суд врахував, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, спрямованого проти національної безпеки України, а тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи, що на даній стадії судового розгляду справи, свідки ще не дали показання в суді, то ризик можливого незаконного впливу на свідків, є актуальним.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також при вирішенні питання суд першої інстанції взяв до уваги обставини, які передбачені ст.178 КПК України, в їх сукупності, а саме: тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_9 у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду.
При цьому судом враховано вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 , які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості його утримання під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що існує передбачена законом можливість для визначення ОСОБА_9 розміру застави, не ґрунтуються на законі, оскільки ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема статтями 109-114-2 Кримінального кодексу України.
Відповідно до приписів ч.3, 4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не при продовженні строку його застосування.
Захисник в апеляційній скарзі не зазначив, які саме обставини, відомості про особу обвинуваченого давали суду підстави застосувати щодо ОСОБА_9 запобіжний захід у виді застави на стадії вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою не як альтернативного запобіжного заходу, а як більш м'якого запобіжного заходу, як то випливає із апеляційних вимог сторони захисту, враховуючи положення ч.6 ст.176 та ч.3,4 ст.183 КПК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, зокрема у виді цілодобового домашнього арешту, як на це вказує сторона захисту, не забезпечить належного виконання обвинуваченим ОСОБА_9 процесуальних обов'язків та не зможе запобігти вказаним ризикам.
Під час вивчення матеріалів провадження будь-яких фактів порушення конституційних прав обвинуваченого ОСОБА_9 на свободу та особисту недоторканість, колегією суддів не встановлено.
А тому доводи захисника ОСОБА_7 про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора є неспроможними та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , апеляційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13.08.2025 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 до 11.10.2025 включно - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4