Справа № 607/8847/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/216/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
09 вересня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_6
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №11-сс/817/216/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2025 року про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, -
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2025 року задоволено клопотання слідчого СВ Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, погоджене прокурором Тернопільської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 до 13.10.2025. Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні клопотання, однак, якщо суд прийде до переконання, що підозра обґрунтована та ризики передбачені ст. 177 КПК України мають місце, то врахувавши особу, встановити розмір застави ОСОБА_7 в межах ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме 20 розмірів прожиткового мінімуму.
Посилається на те, що вручена підозра ОСОБА_7 від 18.09.2024 є необґрунтованою та побудованою виключно на припущеннях сторони обвинувачення.
Вказує на те, що у клопотанні про обрання запобіжного заходу відсутні посилання на докази, які б підтверджували наявність ризиків, передбачених ч. 2 ст. 177 , зокрема, посилається на відсутність підтверджень факту переховування ОСОБА_7 або спроб впливати на свідків, експертів чи спеціалістів.
Зазначає, що ризики, які наводить сторона обвинувачення, є надуманими, а частина з них фактично не існує; крім того, суд першої інстанції не врахував вік підозрюваного, який є молодою людиною, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки.
Посилається на те, що слідчим суддею не наведено конкретних доказів, які підтверджують причетність ОСОБА_7 до інкримінованого кримінального правопорушення, а додані до клопотання матеріали не містять обґрунтування їх зв'язку з підозрюваним.
Вважає, що обрання найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставним, оскільки в матеріалах доданих до клопотання відсутні належні та допустимі докази вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обґрунтовує вимоги тим, що підозра вручена без наявності об'єктивних та прямих доказів, а висновки сторони обвинувачення зводяться лише до припущень, що суперечить принципам змагальності та презумпції невинуватості.
Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу з мотивів у ній викладених та прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, оскаржувана ухвала слідчого судді цим вимогам закону відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, Слідчими Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62023140140000250 від 28 грудня 2023 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, нез'явлення військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану.
12 листопада 2024 року об 11 годині 50 хвилин солдат ОСОБА_7 був затриманий працівниками СКП ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
18 вересня 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407ККУкраїни.
20 вересня 2024 року досудове розслідування у кримінальному провадженні зупинено, а підозрюваного ОСОБА_7 оголошено в розшук.
13 листопада 2024 року досудове розслідування у кримінальному провадженні відновлено у зв'язку із встановленням місця знаходження підозрюваного ОСОБА_7 . Зважаючи на заяви ОСОБА_7 продовжувати військову службу, відносно останнього не було обрано запобіжний захід.
13 листопада 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та цього ж дня відносно останнього скеровано клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у порядку ч. 5 ст. 401 КК України.
Однак, 18 березня 2025 року ухвалою Заліщицького районного суду Тернопільської області вказане вище клопотання повернуто у зв'язку із постійною неявкою підозрюваного у судові засідання, що стало перешкодою судового розгляду та прийняття рішення у справі (ухвалу отримано до виконання 25 квітня 2025 року).
ОСОБА_7 на телефонні дзвінки не відповідав, місцезнаходження останнього невідоме, що свідчить про відсутність в останнього бажання продовжувати проходити військову службу.
Перевіряючи висновок слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні вищенаведеного кримінального правопорушення, колегія суддів вважає його вірним, оскільки його зроблено на підставі ретельної перевірки та аналізу доказів, які долучено до клопотання, зокрема: повідомленні про вчинення кримінального правопорушення, матеріалах службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_7 , показаннях свідків та інші зібрані у кримінальному провадженні докази.
При цьому колегія суддів враховує те, що наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. В той же час, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Твердження захисника про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зокрема, слідчим суддею вірно визнано доведеним те, що підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, що зумовлено його підозрою у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а також тим, що ОСОБА_7 , в силу виконання своїх службових обов'язків має широке коло знайомих, у тому числі і серед службових осіб різних правоохоронних органів та воєнізованих формувань, та обізнаний із особливостями роботи правоохоронної системи; а також ОСОБА_7 може незаконного впливати на свідків у кримінальному провадженні оскільки знайомий з ними та схиляти їх до зміни даних слідству показань ; те, що ОСОБА_7 може вчинити чи продовжити дане кримінальне правопорушення, оскільки він неодноразово самовільно залишав військову частину.
Крім цього, слідчий суддя у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, вірно оцінив в сукупності вагомість доказів на підтвердження підозри ОСОБА_7 у вчиненні тяжкого злочину, а також дані про його особу: вік, міцність соціальних зв'язків, відсутність судимості, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно статті 12 КК України є тяжким злочином, покарання, яке загрожує підозрюваному у випадку визнання його винним позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Та з урахуванням встановлених в ході розгляду клопотання обставин та характеризуючих даних про особу підозрюваного, вірно визначив підозрюваному ОСОБА_7 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним передбачених КПК України обов'язків, врахував обставини вчинення інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, матеріальне становище підозрюваного, тяжкість правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, та визначив заставу у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну поведінку підозрюваного, з огляду на те, що прокурор в повному обсязі довів обставини, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного.
Перевіряючи доводи апелянта про відсутність ризику переховування від органів досудового розслідування, колегія суддів їх відхиляє, оскільки такий ризик вже настав в зв'язку з ухиленням підозрюваного від органу досудового розслідування та оголошенням у розшук, а факт наявності у підозрюваного постійного місця проживання не виключає об'єктивної можливості його ухилення від слідства після оголошення підозри у вчиненні тяжкого злочину.
Оцінюючи посилання апелянта на відсутність ризику впливу на свідків, колегія суддів зазначає, що недокументування такого впливу на момент розгляду клопотання не виключає його можливості у подальшому. Характер вчиненого кримінального правопорушення - самовільне залишення військової частини, нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану - свідчить про можливість тиску на свідків з метою уникнення відповідальності або спотворення доказової бази. З огляду на це, ризик впливу на свідків є актуальним і не може бути усунутий жодним із пом'якшуючих запобіжних заходів оскільки ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не можуть бути нівельовані застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Перевіряючи доводи захисту щодо відсутності у клопотанні доказів, які б підтверджували наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів звертає увагу, що матеріали кримінального провадження містять достатні дані про ухилення ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, а також про ризик незаконного впливу на свідків. Ці обставини підтверджуються не лише оголошенням його у розшук, але й показаннями свідків та матеріалами службового розслідування, які були ретельно перевірені слідчим суддею.
Твердження захисника про наявність у підозрюваного постійного місця проживання, міцні соціальні зв'язки, молодий вік не виключають ймовірність настання передбачених ст. 177 КПК України ризиків, а сам факт міцності соціальних зв'язків не є достатнім стримуючим фактором для забепечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання настанню ризику переховування від слідства та суду.
Отже, підстав для скасування оскаржуваної ухвали щодо ОСОБА_7 немає, в зв'язку з чим в задоволенні поданої захисником підозрюваного апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2025 року про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді