Справа № 474/384/25
Провадження № 2/474/188/25
Іменем України
10.09.25р. с-ще Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Сокола Ф.Г.
за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А.
розглянув у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом, -
встановив:
29.04.2025р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (далі - відповідач), в якому просить визнати за ним право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 4,25 га належна останній на підставі державного акту на право приватної власності на землю, а також житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за законом були позивач та його брат ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не прийнявши спадщину. Інші спадкоємці відсутні.
У серпні 2009р. державним нотаріусом позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку.
У березні 2023р. нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщини на житловий будинок через відсутність правовстановлюючих документів.
У 2024р. позивач звернувся до Врадіївського районного суду з позовом про визнання за ним права власності на житловий будинок у частках: за законом та за заповітом, оскільки мати заповітом заповіла будинок в рівних частках позивачеві та його брату. Однак, оскільки у заповіті помилково було вказано адресу житлового будинку як ОСОБА_3 , то позивач відмовився від вимог про визнання права власності на частину житлового будинку за заповітом.
Зараз позивач вважає, що має право на успадкування іншої частини житлового будинку за законом, а не за заповітом, як було у попередньому позові.
Позивач та його представниця ОСОБА_4 в судове засідання призначене на 10.09.2025р. не з'явилися, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки не повідомили.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судове засідання призначене на 10.09.2025р. не з'явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Водночас, 08.09.2025р. звернувся до суду із заявою, в якій просить розглядати справу за відсутності представника відповідача, через завантаженість в роботі.
Таким чином, враховуючи приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, та те, що у сторін було достатньо часу для подання до суду відзиву на позов, пояснень, клопотань, заяв, тощо, з доказами на підтвердження своїх заперечень та доводів, а також належне повідомлення останніх про час, дату і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути спір по суті за наявними у справі доказами за відсутності учасників судового розгляду, які не з'явилися в судове засідання.
Розглянув матеріали справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Сирове Врадіївського району Миколаївської області, про що 03.02.2009р. Сирівською сільською радою Врадіївського району Миколаївської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідка Врадіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області від 26.10.2023р. № 712-23.16-24).
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 06.12.2024р. у справі № 474/1632/23 за позовом ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, яке набрало законної сили 06.01.2025р., встановлено, що 25.11.2024р. до суду надійшла заява представниці позивача ОСОБА_4 , в якій остання вказувала, що позивач відмовляється від позову про визнання за ним права власності на 1/2 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, та в іншій частині позову щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, позивач підтримує і просить задовольнити позов в цій частині. А також, що ухвалою суду від 06.12.2024р. прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог, та провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування - закрито в частині позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відмовою позивача від позову. Позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 - задоволено.
Цим же рішенням суду у справі № 474/1632/23 встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , та у свідоцтві про його народження серії НОМЕР_2 батьком записано ОСОБА_7 , матір'ю - ОСОБА_2 .
Відповідно до цього ж рішення суду у справі № 474/1632/23 встановлено, що 10.07.2009р. ОСОБА_1 звернувся до Врадіївської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом (на земельну ділянку площею 4,25 га в межах території Сирівської сільської ради та житловий будинок АДРЕСА_2 ), що зареєстрована за № 344 від 10.07.2009р., на підставі якої 10.07.2009р. Врадіївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу № 155 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Цим же рішенням суду у справі № 474/1632/23 встановлено, що 28.08.2009р. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , щодо майна померлої - земельну ділянку площею 4,25 га в межах території Сирівської сільської ради Врадіївського району, належну їй на підставі акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 014435, кадастровий номер земельної ділянки 4822384500:03:000:0228. Свідоцтво зареєстровано у спадковому реєстрі за № 155, номер у спадковому реєстрі ВМІ 219235.
Також у рішенні суду у справі № 474/1632/23 встановлено, що за життя, 20.07.2005р. ОСОБА_2 склала заповітне розпорядження, яким житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 з усіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями заповіла своїм синам: ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Сирівської сільської ради Врадіївського району Борщ Н.А. та зареєстровано за реєстровим номером 52 від 20.07.2005р.
Рішенням суду у справі № 474/1632/23 також встановлено, що згідно виписки підтвердження чинності щодо реєстрації права власності станом на 31.12.2012р. виданої 23.02.2023р. начальником КП “ПМБТІ» щодо об'єкту - житлового будинку АДРЕСА_2 , то у реєстрові книзі № 1 на сторінці 3 наявний запис за реєстровим номером 6 щодо вказаного об'єкта нерухомості, власником якого на підставі свідоцтва про право приватної власності на будівлі виданого 14.10.1988р. у розмірі частки 1/1 є ОСОБА_8 , дата реєстрації - 14.10.1988р. А відповідно до довідки № 9/06-03-03 від 07.03.2023р. виданої начальником КП «ПМБТІ» щодо об'єкту житлового будинку АДРЕСА_1 - по даним паперових носіїв запис про реєстрацію права власності на вказаний об'єкт - відсутній.
Згідно з рішенням суду у справі № 474/1632/23 встановлено факт, що відповідно до довідки за підписом секретаря Сирівської сільської ради Борщ Н.А. № 668 від 12.08.2009р. ОСОБА_2 дійсно проживала та була зареєстрована в за адресою: АДРЕСА_3 та знята з реєстраційного обліку у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті з нею був зареєстрований онук ОСОБА_9 .
Цим же рішенням суду у справі № 474/1632/23 встановлено факт, що 17.05.2023р. старостою Сирівського старостинського округу Базаренко С. видано довідку № 46 від 17.05.2023р. в тому, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно архівних погосподарських книг колишньої Сирівської сільської ради належить померлій ОСОБА_2 .
30.03.2023р. за № 34 старостою ОСОБА_10 видано довідку в тому, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2
21.03.2023р. постановою в.о. завідувача Врадіївської держнотконтори державним нотаріусом Першої Первомайської держнотконтори Миколаївської області Сіраченко Т. позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, - видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме щодо майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , з посиланням на п.п. 4.15, 4.18 “Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.02.2012р. В ній же зазначено, що провівши правову експертизу наданих позивачем документів, нотаріусом з'ясовано, що правовстановлюючі документи на спадковий житловий будинок АДРЕСА_1 - відсутні.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухоме майна щодо об'єкта нерухомого майна № 327668312 від 31.03.2023р. відомості по об'єкту житловий будинок АДРЕСА_1 - відсутні.
07.09.2023р. КП “Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та технічний опис об'єкта нерухомого майна, за яким загальна площа житлового будинку (А-Ж) 55,5 кв.м (з них житлова площа 35,5 кв.м.), а також споруджено ганок з навісом (№1), сарай (Б), сарай (В), сарай (Г), колодязь (№ 2), огорожа (№ 3), з зазначенням у примітці, що житловий будинок літ. “А-Ж», веранда літ “а», сарай літ. “Б,В,Г» побудовані до 05.08.1992р., а споруджені ганок з навісом, колодязь та огорожа відповідно до Постанови № 406 від 07.06.2017р. відносяться до переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав № 416116236 від 04.03.2025р. - 27.02.2025р. вчинено реєстрацію речового права (права власності) за номером 58832335 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, у частці - 1/2. Документи подані для реєстрації - рішення суду № 474/1632/23 від 06.12.2024р.
За змістом частин четвертої та п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.
Як ч. 2 ст. 1220 ЦК України, так і ст. 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Таким чином, за змістом указаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року, а у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом положень ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, особи мають право на спадкування за законом.
У відповідності до ч.ч. 1-3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013р. № 24-753/0/4-13 “Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966р. та погодженого з Верховним Судом УРСР 15.01.1966р., який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р., та інших нормативно-правових актів.
Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.
Окрім загального кола обставин, які встановлюються судом при вирішенні всіх спорів про право на спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з'ясовувати:
1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда);
2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку;
3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку;
4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм;
5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966р. і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.121995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18.02.2002р. за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України “Про власність», Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року “Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 “Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.
До 1966р. питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року “Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року “Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року “Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26.08.1948р. кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26.08.1948р. визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Тобто, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
В подальшому, 31.01.1966р. Міністерством комунального господарства Української РСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, за правилами якої і відбувалась державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди. Вказана інструкція втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995р. № 56.
Згідно з п.п. 2, 6, 7 Розділу II цієї Інструкції об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Не підлягають реєстрації будинки та домоволодіння, які розташовані на територіях, що вилучені з віддання місцевих Рад депутатів трудящих постановами Уряду на землях промислових підприємств, транспорту, Міністерства оборони СРСР та ін.). Не підлягають реєстрації також будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.
У додатку 1 до Інструкції було визначено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.
Також, за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013р. № 24-753/0/4-13 “Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» також зазначено, що додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду від 11.05.2022р. у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Разом з тим, спадкоємцю може належати в порядку спадкування лише те майно, право на яке за життя набув спадкодавець.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02.11.2022р. у справі № 332/2880/18 (провадження № 61-11768св20).
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.ч. 3 та 4 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З досліджених судом доказів вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно архівних погосподарських книг колишньої Сирівської сільської ради належав померлій ОСОБА_2 .
Тож, враховуючи той факт, що після смерті ОСОБА_2 , позивач, який є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після її смерті, звернувся із заявою про прийняття спадщини на спадкове майно, однак не має іншої можливості, аніж у судовому порядку, поновити своє право на спадкове майно, його право підлягає захисту в судовому порядку, а тому позов у частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є законним і обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-268, 273 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Врадіївської селищної ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на частку житлового будинку в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний “10» вересня 2025 року.
Суддя Ф.Г. Сокол