Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/4307/25
Номер провадження 3/299/1863/25
10.09.2025 року м.Виноградів
Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області Леньо В.В. з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 його представника - адвоката Продан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 тимчасово непрацюючого, за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП,
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 007297Е від 12.08.2025 року, 12.08.2025 о 15 год. 10 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 112 прикордонного знаку (територія Королівської об'єднаної територіальної громади) в прикордонній смузі на відстані 4500 метрів до державного кордону, був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 , спільно з гр. ОСОБА_2 , який не виконав неодноразову законну усну вимогу військовослужбовця ДПСУ пред'явити документи, що посвідчують особу, почав поводити себе зухвало та вдався до втечі.
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення вимоги ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 19.06.2003 року, а саме злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону України, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив обставини викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а вину в інкримінованому правопорушенні не визнав. Пояснив, що 12.08.2025 року разом з сином ОСОБА_2 їхали автомобілем додому в смт.Королево. На контрольному посту, військовослужбовці ДПСУ попросили їх пред'явити документи, що посвідчують особу. Він пред'явив посвідчення залізничника, після чого в нього почали вимагати пред'явити військово-облікові документи. Він пояснив, що є пенсіонером (64 роки) і такі у нього відсутні. Після чого, між ним та працівником прикордонної служби виник спір. Він викликав працівників поліції для усунення непорозумінь. Поліцейські не вбачали в його діях ніяких порушень, та поїхали з місця події, після чого працівники прикордонної служби їх з сином затримали та склали протокол про адмністративне правопорушення за злісну непокору. Вважає, що виконав вимоги прикордонника та пред'явив йому документ що посвідчує особу, в зв'язку з чим у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Продан О.В. в судовому засіданні пояснила, що будь-яких доказів на підтвердження чи спростування наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, а також винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні, суду не надано. З наявних матеріалів справи неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору законній вимозі прикордонника.
Очевидно, що маючи на меті уникнення пред'явлення документів, що посвідчують особу, ОСОБА_1 не став би сам здійснювати виклик на місце виникнення конфліктної ситуації працівників поліції.
Крім того, ОСОБА_1 не має жодних мотивів щодо уникнення перевірки документів, оскільки за віком (64 роки) не підлягає призову на військову службу за мобілізацією. На підставі викладеногопросила закрити справу про адміністративне правопорушення в з'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 статті 185-10 КУпАП передбачено відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчинене групою осіб.
Об'єктивними ознаками складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування: а охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог.
Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Пункт 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 року, передбачено, що громадяни України в'їжджають у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх особу.
Згідно п.10 вказаного положення, особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.
Разом з тим, протокол не містить достовірних відомостей та обставин вчинення особою правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185-10 КУпАП. При цьому, сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, відповідальність за які визначено у ст. 185-10 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи (протокол ЗхРУ № 007297Е від 12 серпня 2025 року, письмові пояснення ОСОБА_1 , тощо) оцінивши подані докази у їх сукупності, суддя приходить до переконання, що вина ОСОБА_1 щодо відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, вчинене групою осіб є недоведеною.
Разом з тим, обставини зазначені в протоколі нічим не доведені відсутні фото таблиці та відео матеріали затриманння, відсутні докази твердження про факт вдачі до втечі ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення не можна вважати належним до допустимим доказам вини особи, оскільки такий є лише засобом фіксації обставин, які мають доказуватися іншими долученими до матеріалів справи доказами.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того що дійсно ОСОБА_1 намагався вдатися до втечі, а тому неможливо встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 з наслідками, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Пояснення надані ОСОБА_1 у судовому засіданні узгоджуються та є аналогічними з його письмовими поясненнями які наявні в матеріалах справи.
Судом ставиться під сумнів і та обставина, що ОСОБА_1 інкримінується відмова пред'явити документи, що посвідчують особу, позаяк, як вбачаться з протоколу про адміністративне затримання від 12.08.2025 року, у ОСОБА_1 при затриманні виявлено та вилучено посвідчення укрзалізниці, на підставі якого і було встановлено особу ОСОБА_1 .
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини у випадку, коли викладена у протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення. Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції прозахист прав людини іосновоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу належного органу правосуддя.
У відповідності до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої "доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом" (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі "Кобець проти України" (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ "розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
З огляду на викладене, дослідивши та перевіривши в ході розгляду матеріали справи, суд прийшов до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було.
При цьому, сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій.
Таким чином, дослідивши усі наявні у справі докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185-10 КУпАП та відповідно наявності в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі згідно п. 1 ст. 247 КУпАП.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставини відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 9, 247, 280, 283, 284, 289 КупАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185-10 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови, через даний місцевий суд.
СуддяЛеньо В. В.