печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15206/25-ц
пр. 2-5826/25
18 серпня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань - Фаренюку М.В.,
справа № 757/15206/25-ц
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У квітні 2025 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повернення позики, сплаті процентів за відповідачем наявна заборгованість на загальну суму 22 022,00 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами відкрито провадження та роз'яснено відповідачу право надати у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, судові документи відповідачу не були врученні та конверт було повернуто за зворотною адресою з відміткою за закінченням терміну зберігання, то в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи за правилами позовного (спрощеного) провадження, йому роз'яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи, відзив не подав.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що 25.07.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (ідентифікаційний код юридичної особи - 39861924) та ОСОБА_1 укладено Договір позики №75951987 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6500,00 грн. строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день (базова процентна ставка/фіксована).
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису gw3Kguof3a, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 5.2. договору позики №75951987, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно із п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями. Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування.
Враховуючи викладені вище умови Договору позики №75951987 від 25.07.2021 р., та здійснені Відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості за договором позики, які складають - 0 грн., заборгованість останнього за договором позики складає 22 022,00 грн., зокрема: - - 6 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 522,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
21.12.2021 року ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 35017877) уклали Договір факторингу № 2112 від 21.12.2021 року за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75951987 від 25.07.2021 року.
31.03.2023 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 43311346) уклали Договір факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 75951987 від 25.07.2021 року.
Так, згідно п.5.2. зазначеного вище Договору факторингу встановлено, що перехід від Клієнта до Позивача/Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийомупередачі Реєстру Заборгованостей, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог.
Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Позивача/Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід'ємними частинами цього Договору.
Відповідно до Реєстру прав вимог від 31.03.2023 року до договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 22 022,00 грн., з яких: 6500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 15 522,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаних вище договорів, врегульовані нормами ЦК України.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи та наявних у справі договорів, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем вищевказаного договору із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначені договори є чинними та підлягають виконанню сторонами.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Позивачем доведено перехід права вимоги за кредитними договорами.
Таким чином, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за вказаними договорами перед новим кредитором ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами за вищевказаними договорами.
За встановлених обставин, оскільки відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, сума отриманих коштів, процентів за користування ними, підлягають примусовому стягненню.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за договором позики. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу, понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».
Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.
Між ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та адвокатом «Ткаченко Юлія Олегівна» укладено договір про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року.
Відповідно до п.п. 1.1. Договору Адвокат бере на себе зобов'язання по наданню Клієнту за його зверненням на довгостроковій основі правової допомоги у відповідності з умовами цього договору, а Клієнт зобов'язується прийняти надану йому правову допомогу та здійснити її оплату у відповідності до умов Договору.
Сторони в п.п. 4.1. Договору визначили, що Клієнт сплачує на користь Адвоката винагороду, зокрема у розмірі 3 500,00 грн. за Вивчення наявних у Клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів по малозначній справі для формування позовної заяви (500,00 грн.) та підготовку/складання позовної заяви до Боржника за договором позики у малозначній справі (3 000,00 грн.), що разом складає 3 500,00 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
А отже, судом має братися до уваги досвід адвоката у подібних справах, обсяг, якість та характер наданих послуг та чи відповідають вони ціні позову.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, та зважаючи на те, що справа є незначної складності, розгляд справи в спрощеному провадженні, обсяг, якість та характер наданих послуг, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням ціни позову, враховуючи відсутність заяви про зменшення витрат, вважаю за можливе стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 3 500 грн. 00 коп., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» суму заборгованості за Договором позики №75951987 в розмірі 22 022,00 грн., з яких: 6 500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 522,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500,00 грн..
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», адреса: 08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, банківські реквізити: НОМЕР_1 відкритий в АТ «ПУМБ», код банку - 334851, код ЄДРПОУ 43311346.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено 18.08.2025 року.
Суддя О.М.Соколов