Номер провадження 2-а/754/397/25
Справа №754/7626/25
Іменем України
09 вересня 2025 року м. Київ
Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанов.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.02.2025 постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 397 на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вважає, що постанова постановлена незаконно і необґрунтовано та підлягає скасуванню. Позивач вважає, що дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , неправомірні, так як позивач не порушував Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів.
23.05.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
09.07.2025 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі яких було складено постанову № 397 від 17.02.2025.
04.08.2025 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов лист, відповідно до якого зазначено, що витребувані матеріали адміністративної справи, на підставі яких було постановлено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 397 від 17.02.2025 відносно позивача, відповідач у встановлені судом строки надати не може з технічних проблем терміном до 24.08.2025.
Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано відзиву на позовну заяву та витребуваних судом матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , на підставі яких було складено Постанову № 397 від 17.02.2025.
Станом на 09.09.2025 закінчились строки для подання додаткових документів/доказів, а відтак, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
ОСОБА_1 , згідно Витягу з реєстру територіальної громади, з 31.08.2007 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із тимчасового посвідчення офіцера запасу № 118 від 25.03.2013, ОСОБА_1 взятий на військовий облік осіб офіцерського складу запасу в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Військове звання: молодший лейтенант запасу.
14.02.2025 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , старшим офіцером адміністративного відділення, капітаном ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення № (без номера). Суть адміністративного правопорушення полягала в тому, що ОСОБА_1 відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов"язаних та резервістів "ІНФОРМАЦІЯ_6" не перебував на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, чим порушив вимоги Правил військового обліку призовників військовозобов"язаних та резервістів, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
17.02.2025 постановою № 397 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_3 , на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Оскільки ОСОБА_1 відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов"язаних та резервістів "ІНФОРМАЦІЯ_6" не перебував на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, чим порушив вимоги Правил військового обліку призовників військовозобов"язаних та резервістів, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
01.05.2025 головним державним виконавцем деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави адміністративного стягнення в розмірі 51000,00грн на підставі постанови № 397 від 17.02.2025.
Стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) правильно, тобто течію розумного строку.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, ІНФОРМАЦІЯ_7, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Згідно п. 2, 3 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 14 Порядку визначено, що військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються).
Згідно із п. 21 Порядку, взяттю на персонально-первинний та персональний військовий облік в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях підлягають громадяни України з числа призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Взяття громадян на персонально-первинний та персональний військовий облік, а також їх виключення (зняття) з такого обліку здійснюється лише після взяття (зняття, виключення) зазначених громадян на військовий облік (з військового обліку) у відповідних районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_7, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів.
Взяття громадян, які прибули з тимчасово окупованих територій України, на персонально-первинний та персональний військовий облік здійснюється після взяття таких осіб на військовий облік у районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_7, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів за місцем фактичного проживання.
Відповідно до п. 23 Порядку, призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад", через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.
Громадяни, які підлягають взяттю на військовий облік та не можуть здійснити електронну ідентифікацію в електронному кабінеті призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зобов'язані особисто прибути до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_7 для взяття на військовий облік.
Наказом Міністерства Оборони України № 3 від 01.01.2024 затверджено Інструкцію зі складання ІНФОРМАЦІЯ_7 протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
Інструкція визначає процедуру складання ІНФОРМАЦІЯ_7 протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Інструкції, протокол складає уповноважена посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції, протокол складає уповноважена посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 3Розділу ІІ Інструкції. У протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Згідно із п. 4 Розділу ІІ Інструкції, під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться зміст статті 63 Конституції України та роз'яснюються права та обов'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами.
Пунктом 5 Розділу ІІ Інструкції визначено, що уповноважена посадова особа, яка склала протокол, пропонує особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомитися із складеним протоколом, дати письмове пояснення по суті вчиненого правопорушення із проставлянням свого підпису та дати. Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, можуть бути викладені на окремому аркуші з відміткою про це в протоколі.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право робити зауваження і надавати пояснення щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
У разі відмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу уповноважена посадова особа, яка складала протокол, робить про це відповідний запис та засвідчує його своїм підписом із зазначенням дати.
Відмова від пояснення або підписання протоколу також може підтверджуватися підписами свідків.
Відмова від підписання протоколу, а також відсутність свідків не є підставами для припинення складання протоколу.
Відповідно до п. 10,11 Розділу ІІ Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Постанова заповнюється державною мовою друкованим способом або від руки розбірливим почерком. У справі керівник ІНФОРМАЦІЯ_7, який її розглядає, відповідно до статті 284 КУпАП виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про закриття справи.
У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
У відповідності до ст. 235 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_7 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені ІНФОРМАЦІЯ_7 розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ІНФОРМАЦІЯ_7.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із частини 1 статті 75 КАС України, вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Зі змісту оскаржуваної постанови № 397 від 17.02.2025 вбачається, що позивач ОСОБА_1 відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов"язаних та резервістів "ІНФОРМАЦІЯ_6" не перебував на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, чим порушив вимоги Правил військового обліку призовників військовозобов"язаних та резервістів, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Натомість в матеріалах справи міститься підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку осіб офіцерського складу запасу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , по місцю своєї реєстрації.
Крім того, суд установив, що ОСОБА_1 після складання Протоколу від 14.02.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, було вручено Протокол без номера. Що свідчить про порушеннями працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 Інструкції зі складання ІНФОРМАЦІЯ_7 протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
До того ж, окрім постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, матеріали справи не містять жодних доказів порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію. А сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не може слугувати єдиним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
У справах Кодексу адміністративного судочинства обов'язок доказування, як правило, покладається на відповідача, тобто суб'єкта владних повноважень, який прийняв рішення або вчинив дії, що оскаржуються.
Це означає, що відповідач повинен надати докази, які підтверджують законність та обґрунтованість його дій чи рішення, зокрема в нашому випадку правильності та законність складання Постанови № 397 від 17.02.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Відповідач не довів обставини, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення. Також відповідачем не виконано свого обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, шляхом надання до суду наявних у нього документів та матеріалів, які можуть бути використані як доказ у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
За такої обставини, неподання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву без поважних причин, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, судом розцінюється як визнання позову.
Законодавством чітко визначено, що не тільки військовозобов'язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби. А й всі ІНФОРМАЦІЯ_7, зокрема й Деснянського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.
Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.
Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому Постанова від 17.02.2025 № 397 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справах про адміністративне правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60грн.
Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову № 397 від 17.02.2025 про адміністративне правопорушення по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25500,00грн.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2025.
Суддя В. В. Бабко