Справа № 754/17138/20
Провадження № 2/752/255/25
Іменем України
14 липня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Солодовник Я.С.
за участі сторін: представника позивачки ОСОБА_1 - адвокатки Польської М.О., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Василюка А.П. у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання заповіту недійсним,
встановив:
17.12.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про визнання заповіту недійсним, яким позивалася до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В.
В обґрунтування заявленого позову позивачка ОСОБА_1 послалася на те, що з 16.03.2013 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , від шлюбу дітей спільних не мали, однак за заявою ОСОБА_4 , 17.11.2015 року були внесені зміни до прізвища її дитини. Прізвище дитини ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 було змінено на « ОСОБА_6 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у віці 70 років.
За даними витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі, 03.06.2020 року була заведена спадкова справа №65916524, номер у нотаріуса 8/2020, яка зберігається у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В.. 10.08.2020 року вона звернулася з заявою про прийняття спадщини за законом та видачу їй свідоцтва про право власності на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 , однак 01.12.2020 року постановою приватного нотаріуса Верповської О.В. їй було відмовлено, оскільки в матеріалах спадкової справи за №8/2020 є заповіт ОСОБА_3 , посвідчений цим же нотаріусом 20.01.2019 року за реєстровим №90, яким ОСОБА_3 заповідав все своє майно ОСОБА_2 ..
Вважає заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 20.01 2019 року за реєстровим №90 на ім'я ОСОБА_2 є недійсним, оскільки на момент вчинення оскаржуваного заповіту, а саме 20.01.2019 року її чоловік ОСОБА_3 в силу свого стану здоров'я , не міг розуміти значення своїх дій з тих підстав, що у період часу з початку 2018 року стан здоров'я ОСОБА_3 значно погіршився, він часто почав звертатися до лікарів. З 03. по 11.01.2018 року ОСОБА_3 , перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Київська міська клінічна лікарня №12» кардіологічного відділення. За даними витягу з медичної карти стаціонарного хворого №0173/18, ОСОБА_3 був госпіталізований з 11. по 15.01.2018 року в Інститут серця МОЗ України» з діагнозом: масивна тромбоемболія всіх дольових гілок (оклюзія верхньо-дольової гілки лівої легеневої артерії; двобічна тромб інфарктна пневмонія (по даним КТ ОГК від 01.01.2018): тромбоз глибоких вен лівої нижньої кінцівки; ІХС - стенокардія напруги ІІ функціональний клас; стенозуючий атеросклероз коронарних артерій (КВГ 11.01.2018: стеноз ПКА в проксимальному відділі 65% дистально 60%; стеноз а.Intermedia 50% в гирлі); фібриляція пересердь постійна форма. CHA2DS2-VASc - 4 бали. HAS-BLED - 3 бали; повна блокада ПНПГ. Недостатність мітрального клапана І - ІІ стадії, 3 ступеня, ризик 4. СН ІІФ зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка, (ФВ-45%). 12.01.2018 року ОСОБА_3 переніс операцію «імплантація кава-фільтра, через стегновим доступом справа в інфраренальну позицію НПВ імплантовано кава фільтр Trap Ease. 12.01.2018 року ОСОБА_3 був переведений для подальшого лікування та реабілітації до відділення кардіології КМКЛ №12.
Вона, позивачка, постійно відвідувала ОСОБА_3 , приносила продукти харчування, купувала необхідні ліки та доглядала за ним, у всьому допомагала. Вважає, що ОСОБА_3 склав заповіт у момент, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними за станом здоров'я.
Просила визнати заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 20.01.2019 року, за реєстровим №90 на ім'я ОСОБА_2 недійсним. Судові витрати покласти на відповідача.
Провадження у справі було відкрито 23.12.2020 року суддею Деснянського районного суду міста Києва. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
02.03.2021 року представник третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. - адвокат Демченко М.М. подала до суду пояснення по справі. Представник третьої особи стверджує, що при посвідченні нею заповіту ОСОБА_3 були дотримані вимоги щодо його форми та порядку складання, встановлено особу, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, дотримано таємниці заповіту. Просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
29.03.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лисенка В.А., на позов ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Представник відповідача ОСОБА_2 категорично не погодився з заявленим ОСОБА_1 позовом та зазначеними підставами для визнання заповіту недійсним. Стверджував, що на час складання заповіту, заповідач на будь-який психічний розлад не страждав, за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Заповідачем також було надано підтвердження про те, що він в момент вчинення правочину перебував при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлював значення своїх дій, діяв добровільно та попередньо ознайомлений з вимогами законодавства щодо недійсності правочинів.
Посилаючись на відсутність будь-яких підстав для визнання оскаржуваного заповіту недійсним, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лисенко В.А. просив відмовити у задоволенні позову та відшкодувати відповідачу пронесені витрати на правничу допомогу.
04.03.2021 року Деснянським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання позивачки ОСОБА_1 та призначено у справі судово-психіатричну (посмертну) комплексну експертизу на вирішення якої поставлено питання чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зважаючи на його вікові особливості, фізичний, психічний стан та дію лікарських препаратів, на час складання заповіту від 20.01.2019 року, усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.
15.04.2021 року суддею Десянського районного суду міста Києва поновлено провадження у справі №754/17138/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним для виконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та оплату послуг експерта.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва цивільну справу №754/17138/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. про визнання заповіту недійсним передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
14.07.2021 року справу прийнято до провадження суддею Голосіївського районного суду міста Києва.
01.12.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Василюк А.П. повторно подав відзив на позов.
02.12.2021 року та 10.05.2022 року судом постановлено ухвалу про витребування медичної документації щодо хворого ОСОБА_3
10.05.2022 року закрито підготовче провадження у справі.
У судовому засіданні під час судового розгляду справи по суті позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені нею позовні вимоги про визнання заповіту її чоловіка ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 .. Стверджувала, що з покійним чоловіком проживали разом сім років, а з 2018 року стосунки їх стали напруженими, а в 2019 році вона разом із сином залишила квартиру чоловіка. В 2020 році бачилися з чоловіком, у січні місяці приносила йому ліки та продукти. Чоловік часто вживав алкоголь і у них була домовленість, що вона буде оплачувати комунальні послуги за квартиру. 25 січня 2020 року вони мали зустрітися, однак чоловік не відповідав на дзвінки, а потім вона дізналася, що чоловік перебуває у сестри в Черкаській області. Стверджувала, що чоловік приймав ліки і вживав алкоголь, що впливало на його волю і саме під таким впливом ним було складено заповіт на користь ОСОБА_8 .. Просила визнати заповіт її чоловіка ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 недійсним з тих підстав, що на момент складання заповіту чоловік не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, саме тому й склав оспорюваний нею заповіт.
Відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що задовго до смерті його дядька ОСОБА_3 , відносини останнього з дружиною ОСОБА_1 були припинені. Позивачка разом із дитиною залишила квартиру в якій проживали разом зі своїм чоловіком. Його ж дядько ОСОБА_3 часто скаржився на дружину, залишав у нього гроші щоб дружина не відібрала, а потім забирав. Коли стан здоров'я ОСОБА_3 погіршився і він потребував догляду, то його забрала сестра, а його мати за місцем свого проживання та для здійснення догляду. Рішення ОСОБА_3 скласти заповіт на його ім'я було для нього несподіваним. ОСОБА_3 спочатку звернувся до адвоката щоб відновити документи на квартиру, розірвати шлюб з ОСОБА_9 , а також зняти її з реєстрації, що свідчить що це рішення не було вчинене особою, яка не розуміла своїх дій та не керувала ними. Потім він попросив супроводити його до нотаріуса, де ОСОБА_3 також отримав консультацію щодо неможливості укласти договір дарування за відсутності документів на квартиру та на пропозицію нотаріуса погодився скласти заповіт, яким заповідав належну йому квартиру на нього ж. Коли ОСОБА_3 перебував у сестри, то за ним добре доглядали, він мав всі умови для проживання, отримував медичну допомогу.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. пояснила суду, що ОСОБА_3 добре пам'ятає, на момент посвідчення нею 20.01.2019 року заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , заповідач ОСОБА_3 перебував у хорошому психічному стані. Вказала, що ОСОБА_3 спочатку отримував у неї консультацію, оскільки мав бажання подарувати належну йому квартиру ОСОБА_2 .. Однак для оформлення договору дарування ОСОБА_3 не мав правовстановлюючих документів на квартиру, оскільки ці документи перебували у його дружини, крім того на житловій площі була зареєстрована неповнолітня дитина. Під час спілкування з ОСОБА_10 , останній повідомив їй, що має бажання передати належну йому квартиру на користь ОСОБА_2 , оскільки має намір переїхати на постійне проживання до своєї сестри. Повідомив, що має проблеми зі здоров'ям і приймає ліки від серця, але ще любить жінок. Квартиру свою бажає передати сину сестри тому, як дітей своїх забезпечив. Під час складання та зачитування і підписання заповіту на користь ОСОБА_2 , заповідач ОСОБА_3 мав добру свідомість, виражав своє волевиявлення, вона, як нотаріус була впевнена, що ОСОБА_3 розуміє значення своїх дій. ОСОБА_10 пояснював їй, що бажав скласти заповіт саме до його від'їзду до сестри.
У судовому засіданні були допитані свідки, котрі, будучи попередженими про кримінальну відповідальність, за дачу завідомо неправдивих показань суду давали показання, зокрема:
свідок ОСОБА_11 показувала, що знала ОСОБА_3 , як чоловіка ОСОБА_12 . Їй відомо, що останній, коли вживав спиртні напої то поводив себе неадекватно. Після операції ОСОБА_3 не пив шість місяців, його відношення до оточуючих не змінилося, поводив себе нормально. Останній раз спілкувалася з ОСОБА_3 21 травня 2020 року, він телефонував їй і запрошував до нього, при цьому був у хорошому настрої;
свідок ОСОБА_13 показала, що з ОСОБА_3 проживали по сусідству, часто спілкувалися. Поведінка ОСОБА_3 після лікарні не змінилася. Останній завжди був доглянутий, речі одягав гарні і по сезону, продукти придбавав собі сам, до осені їв біля гаражів, на здоров'я не скаржився, у спілкуванні був адекватний, спілкувалися на різні теми, про плани не розповідав;
свідок ОСОБА_14 показала, що ОСОБА_3 знала 20 років, часто спілкувалися, оскільки він харчувався біля гаражів. Після перенесеного мікроінсульту, його обличчя трохи змінилося, йому було важко говорити, але розмовляв він нормально, хвороба не вплинула на його психічний стан та свідомість, його поведінка не змінилася. ОСОБА_3 доглядав за собою сам, був завжди чистим, одягався по сезону. Свідку не відомо, що ОСОБА_3 вживав спиртні напої;
свідок ОСОБА_15 показала, що ОСОБА_3 її брат. Останній, посилаючись на те, що його діти забезпечені виявив бажання передати належну йому на праві власності квартиру її сину. Вона, свідок, останній час проживала зі своїм братом у її помешканні. Під час спілкування розмови брата були логічними та адекватними, поведінка не змінилася, на здоров'я не скаржився. Доглядав за собою він сам, завжди був чистим, іноді його спостерігав сімейний лікар у селі Соколівка.
Ухвалою суду від 30.05.2023 року судом задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 , призначено посмертну судово-психіатричну експертизу , на вирішення якої ставилося питання: - чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за станом здоров'я усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними на час складання заповіту 20 січня 2019 року. Обов'язок оплати проведення призначеної експертизи покладено на позивачку ОСОБА_1 ..
На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.
21 жовтня 2024 року провадження у справі поновлено з тих причин, що позивачкою ОСОБА_1 не виконана попередня оплата експертизи.
У судовому засіданні 06 березня 2025 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ярошинська І.А. підтвердила суду, що позивачка ОСОБА_1 не буде оплачувати, призначену судом, за її ж клопотанням, посмертну судово-психіатричну експертизу.
Заслухавши у судовому засіданні думку учасників розгляду справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 16 березня 2013 року зареєстрували шлюб (а.с. 14 тому №1)
За даними копії свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_16 - « ОСОБА_6 ».
17 листопада 2015 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області за заявою батьків ОСОБА_17 та ОСОБА_1 відповідно до статті 148 СК України від 08 жовтня 2015 року внесено зміни до актового запису №51 складеного 09 лютого 2004 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області стосовно ОСОБА_18 відомостей про дитину, зокрема прізвище дитини « ОСОБА_19 » змінено на « ОСОБА_6 » (а.с.16,19 тому № 1).
За даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області 17 листопада 2015 року ОСОБА_18 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьки: батько ОСОБА_17 , мати ОСОБА_1 (а.с.15 тому №1).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у віці 70 років про що 01 червня 2020 року складено відповідний актовий запис №25, місце смерті Черкаська область, Жашківський район, село Соколівка, місце державної реєстрації Виконавчий комітет Соколівської сільської ради Жашківського району Черкаської області (а.с.20).
10 серпня 2020 року та 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 зверталася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. з заявами про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , що сталася ІНФОРМАЦІЯ_5 та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.21,25 тому №1).
01 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_3 з тих підстав, що в матеріалах спадкової справи №8/2020 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 знаходиться заповіт, посвідчений нею 20 січня 2019 року за реєстровим №90 на ім'я іншої особи (а.с. 26 тому №1).
Так, судом встановлено, що 20 січня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок його смерті зробив розпорядження, що все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповідав ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений 20 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. за реєстровим № 90. (а.с.29 тому №1).
Позивачка ОСОБА_1 не визнала заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 20 січня 2019 року приватним нотаріусом Київсього міського нотаріального округу Верповською О.В. за реєстровим № 90.
Так, відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 13 ЦПК України регламентує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1 статті 95 ЦПК України, доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною 1 статті 81 ЦПК УКраїни, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним заповіту посвідченого 20 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. за реєстровим № 90 на ім'я ОСОБА_2 позивачка стверджувала, що її чоловік ОСОБА_3 склав заповіт у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними за станом здоров'я.
Відповідно до статей 1233, 1247, частини 2 статті 1254 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача; заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статях 1251-1252 ЦК України; заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі - частина 2 статті 1257 ЦК України.
Правилами частини 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до правил частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України, поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18.09.2019 року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022 року у справі № 520/8118/17, від 23.11.2022 року у справі № 368/953/19.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
З наведеного вище очевидно, що для виконання покладеного на позивача обов'язку доказування обґрунтованості своїх позовних вимог обов'язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена 13.09.2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29.02.2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17.09.2014 року у справі № 6-131цс14 та підтриманим 01.06.2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 696/220/21, провадження № 61-2354св23 (ЄДРСРУ № 111430836), а також 19.10.2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/22488/20, провадження № 61-10826св23 (ЄДРСРУ № 114322858).
За даними матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом просила суд про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи на вирішення якої поставити питання чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зважаючи на його вікові особливості, фізичний, психічний стан та дію лікарських препаратів, на час складання заповіту від 20.01.2019 року усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.
Для забезпечення проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, про проведення якої просила суд позивачка ОСОБА_1 , судом було витребувано всю медичну документацію щодо стану здоров'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , допитано свідків, котрі спілкувалися з заповідачем ОСОБА_3 у період часу коли стан здоров'я останнього став погіршуватися, на момент складання заповіту, на момент його смерті, а також заслухано пояснення приватного нотаріуса, котра посвідчувала оскаржений заповіт.
Ухвалою суду від 30 травня 2023 року судом задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення стану ОСОБА_3 на момент складання 20 січня 2019 року заповіту для отримання відповіді чи міг заповідач за станом здоров'я розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Однак, ухвала суду про призначення зазначеної вище експертизи не була виконана експертною установою з тих підстав, що позивачка ОСОБА_1 не виконала взятий на себе та покладений на неї судом обов'язок попередньої оплати роботи експертів для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, призначеної судом за її ж заявою.
Наразі, позивачка на виконання вимог частини 1 статті 81 ЦПК України не виконала свого обов'язку довести зазначену нею обставину, як підставу для позову (складання заповідачем заповіту у стані, коли останній не розумів значення своїх дій) у спосіб проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, а допитаний судом її ж свідок ОСОБА_11 показала суду, що поведінка ОСОБА_3 була нормальною, свідок спілкувалася з останнім по телефону, коли ОСОБА_3 перебував у лікарні свідок його не відвідувала, які ліки приймав свідок не обізнана, підтвердила, що поведінка ОСОБА_3 до лікарні та після не змінилася.
Судом встановлено, що ОСОБА_10 був госпіталізований: з 03 по 11.01.2018 року та з 15 по 19.01. 2018 року до Київської міської клінічної лікарні №12; з 11 по 15.01.2019 року до Інституту серця МОЗ України (а.с. 109,108 тому №1).
Як видно зі змісту, наданих суду позивачкою, копій виписок з медичних карт стаціонарного хворого ОСОБА_3 №757 та №121 за формою №003/0, а також №0173/18 хворий ОСОБА_3 приймав лікувальні медичні препарати такі, як: небілет, цераксон, ксарелто, корвітин, діклофенак, трифас, левофлоксацин, гепарин,нольпаза,каптоприл, амлодипін, лефлоцин, детралекс, варфарин, однак доказів на підтвердження того, що ці медичні препарати могли вплинути на стан хворого у такий спосіб, що б він не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати суду не надано.
З наведених судом вище показань свідків відповідача - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 судом не встановлено, що поведінка заповідача ОСОБА_3 мала ознаки поведінки особи, котра у зазначений позивачкою період його життя була такою, що мала ознаки поведінки особи, котра не розуміє значення своїх дій та не може давати їм оцінку.
Такий стан заповідача ОСОБА_3 , як особи, котра розуміє значення своїх дій та дає їм правильну оцінку підтвердила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В., котра посвідчувала оскаржуваний заповіт.
Крім того, зі змісту копії позовної заяви, покійного ОСОБА_3 до Голосіївського районного суду міста Києва про розірвання його ж шлюбу з ОСОБА_1 , судом встановлено, ОСОБА_3 03.02.2020 року в обґрунтування вимоги про розірвання шлюбу посилався на те, що протягом останніх декількох років їх стосунки з дружиною розладились, вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, протягом останніх декількох місяців відповідач фактично не проживає за місцем реєстрації, а зі змісту актового запису про народження сина позивачки встановлено, що прізвище дитини « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_6 » змінено за заявами його батьків - матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_17 , померлий ОСОБА_3 не був причетним до цих змін. Сама позивачка у судовому засіданні підтвердила, що зазначені зміни були вчинені з її ініціативи, оскільки бажала, щоб її прізвище та прізвище сина співпадали.
На думку суду, встановлені обставини щодо розірвання шлюбу заповідача ОСОБА_3 та зміни прізвища сина позивачки з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_6 » узгоджуються з поясненнями третьої особи у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В., котрою було посвідчено оскаржуваний заповіт, з приводу того, що ОСОБА_3 переслідував мету вирішити питання долі його нерухомого майна до від'їзду на проживання до сестри і саме на користь її сина - відповідача у справі ОСОБА_2 ..
Приймаючи до уваги, що позивачка у справі ОСОБА_1 не виконала свій обов'язок надання суду доказу на підтвердження зазначеної нею підстави для позову, що заповідач ОСОБА_3 на момент складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій у спосіб забезпечення проведення посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 , і досліджені судом інші докази підтвердили зворотнє, а саме, що ОСОБА_3 на момент складання заповіту, перебував у такому стані, коли його дії були послідовними у вирішенні питання щодо розпорядження належним йому на праві власності нерухомим майном, мотивованими, а також мали пояснення під час їх вчинення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст. 77, ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відтак, судом встановлено, що на момент вчинення заповіту, ОСОБА_3 за своїм психічним станом сповна усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, а тому підстави для визнання складеного ним 20.01.2019 року заповіту недійсним, відсутні.
З огляду на вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, не підлягають задоволенню судом.
За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для відшкодування позивачці, понесених судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна про визнання заповіту недійсним, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя К.Г. Плахотнюк