Справа № 752/1687/17
Провадження № 2/752/29/25
03 вересня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Зінченка Д.В.
представника позивача- ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності та витребування майна, суд
В січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом і просила визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Посилалася в позові на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та грошових вкладів.
Крім неї спадкоємцем майна померлого за правом представлення є відповідачка, яка проживає в Росії.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року за нею визнано право власності на частину квартири, яка знаходиться лише під її наглядом.
Відповідачка подала заяву про прийняття спадщини, тобто також є власником частини вказаної квартири, а тому зобов'язана утримувати належну їй частку.
Однак відповідачка належну їй частки квартири не утримує, комунальні платежі за квартиру сплачує лише вона, станом на 23 січня 2017 року нею було витрачено за надані послуги 83 789, 16 грн.
Тобто, відповідачка є її боржником на суму 41 894, 58 грн.
З урахуванням цього, просила задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 24 січня 2017 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 17 березня 2017 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці та третій особі копію позовної заяви з додатками.
Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачці був наданий строк для надання відзиву, третій особі пояснень на позов.
Відповідачка своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.
Ухвалою суду від 18 вересня 2017 року було відмовлено в визнанні мирової угоди та закриття провадження в справі.
Ухвалою суду від 15 березня 2018 року провадження в справі будо зупинено до вирішення судом справи за позовом ОСОБА_6 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на частину спірної квартири.
Ухвалою суду від 11 січня 2021 року провадження в справі було відновлено.
( т.2, а.с.237 - 241 )
17 березня 2021року позивачка подала заяву про зміну предмету позову і просила стягнути з відповідачки 65 944. 15 грн витрат на утримання спільного майна.
( т.3, а.с. 11 - 14 )
Ухвалою суду від 09 квітня 2021 року був задоволений відвід головуючому в справі - судді Плахотнюк К.Г.
( т.3, а.с. 82 - 84 )
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 26 травня 2021 року визначено новий склад суду - суддю Кахно І.А.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 27 жовтня 2021 року визначено новий склад суду - суддю Машкевич К.В.
( т.3, а.с. 97 - 99; 108 - 113 )
Ухвалою суду від 28 вересня 2022 року провадження справі було зупинено на підставі ч.1 ч.1 ст.251 ЦПК України.
Ухвалою суду від 15 лютого 2024 року провадження в справі було відновлено.
До участі в справі як правонаступника позивача було залучено ОСОБА_2
( т.3, а.с.148 - 149; 224 - 225 )
18 березня 2024 року позивачка подала заяву про зміну предмету позову і просить:
- визнати за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;
- витребувати з володіння відповідачки у її власність частину даної квартири.
Зазначає, що вона здійснила оплату всіх комунальних платежів за квартиру, в тому числі за частку відповідачки, яка своєю власністю не цікавиться.
Крім того, 17 липня 2017 року відповідачка отримала від ОСОБА_4 15 000, 00 доларів США, що підтверджується її розпискою, а тому наявні підстави для визнання за нею права власності на квартиру.
В зв'язку з фактичним викупом частини квартири у відповідачки та сплатою комунальних послуг за квартиру, просить задовольнити позов.
Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримала.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про час розгляду справи повідомлена в порядку, визначеному ч.11 ст.128 ЦПК України.
Третя особа просить розглядати справу в відсутності свого представника.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
На підставі викладеного та ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та грошових вкладів.
30 серпня 2011 року за заявою ОСОБА_4 . Другою Київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 612/2011 до майна померлого.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 листопада 2011 року встановлено факт родинних відносин ОСОБА_4 з померлим.
( т.1, а.с. 11 - 17 )
29 січня 2012 року заяву про прийняття спадщини подала відповідачка.
Рішенням Шумячського районного суду Смоленської обл. від 22 червня 2012 року був встановлений факт родинних відносин відповідачки з померлим.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2016 року за ОСОБА_4 - матір'ю позивачки, визнано право власності на частину квартири.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року право власності на частину вказаної квартири було визнано за відповідачкою.
Право власності сторін на належні їм частки в праві власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
( т.2, а.с. 2 - 172; 233 - 236; т.3, а.с. 17 - 26 )
17 грудня 2021 року первинний позивач у справі померла.
Спадщину після її смерті оформила її донька ОСОБА_2
( т.3, а.с. 153 - 222 )
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Таким чином сторони, прийнявши спадщину, набули право на частину квартири кожна та успадкували права та обов'язки спадкодавця.
З точки зору закону незалежно від того, чи отримали спадкоємці свідоцтва про право на спадщину, чи здійснили державну реєстрацію права власності на успадковане нерухоме майно, вони мають належним чином утримувати майно, що належить їм.
Позивачка зазначає і це підтверджується наданими нею доказами, витрати на утримання квартири спочатку несла лише її мати, позивачка ОСОБА_4 , а в подальшому після її смерті - вона.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі №176/552/22, від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20, від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 ( в подібних правовідносинах ) зазначено, що новий власник майна не зобов'язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд встановить, що він не брав на себе обов'язку з їх сплати.
Договори про надання послуг не обтяжують майна.
Отже, діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
Тобто, в даному випадку спадкоємець ОСОБА_4 , як власник частини спірної квартири, а в подальшому її правонаступник ОСОБА_2 , не мали обов'язку сплачувати витрати на утримання іншої 1/2 частини квартири, успадкованої відповідачкою.
За змістом ч.4 ст.544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
З цього випливає, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги, регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17.
Таким чином, сплата комунальних платежів не тягне за собою визнання права власності на належну відповідачці частину квартири, а надає право регресу до останньої та стягнення з неї сплаченої за її частку квартири суми платежів.
Підстави набуття права власності визначено Главою 24 ЦК України.
Підстави набуття права власності - це передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Підставою для набуття права власності на належну відповідачці частку квартири позивачка зазначає сплату комунальних послуг за її частку та отримання відповідачкою грошової компенсації в розмірі 15 000 , 00 доларів США, що вважає викупом її частки.
( т.4, а.с. 25 )
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Порядок розпорядження спільним майном визначено Главою 26 ЦК України «Право спільної власності», якою врегульовано право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, а також порядок звернення стягнення на майно.
Статтями 361-364 ЦК України надано право співвласнику на отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки шляхом укладення правочину.
Судом встановлено та не спростовано представником позивачки правочин щодо відчуження відповідачкою частини квартири сторонами не укладався.
До суду в порядку, визначеному Главою 26 ЦК України, з метою закріплення за собою права власності на належну відповідачці частку в квартирі позивачка також не зверталася.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №361/2965/15 та від 09 листопада 2021 року у справі №542/1403/17 зазначено, що порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
В постанові Верховного суду від 05 червня 2024 року у справі №128/1243/22 зазначено, що при зверненні до суду особа повинна зазначити суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.
Таким чином, захисту підлягає лише порушене право особи, а не вірогідне його порушення в майбутньому.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року в справі №367/2271/15-ц зробила висновок, що суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Звертаючись до суду, двічі змінюючи предмет позову, ні первісний позивач, ні її правонаступник у заяві про зміну предмету позову не посилалися на будь-які порушення своїх прав з боку відповідачки.
Як сам позов, так і заяви про зміну предмету позову обгрунтовувалися самим фактом сплати комунальних послуг за всю квартиру, в тому числі частку відповідачки, та викуп, з точки зору позивачки, належної відповідачці частки.
При цьому, що з приведених обставин у позові та заявах є порушенням їх прав, позивачка та її правонаступник у не зазначили, як і взагалі на порушення своїх прав не посилалися.
З точки зору закону при зверненні до суду позивач самостійно визначає у позовній заяві яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Це підповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 14 липня 2021 року в справі № 161/2823/19.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Статтями 76, 77 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
Враховуючи викладене вище, відсутності порушених прав позивачки, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 317, 319, 321, 322, 328, 358, 360, 361-364, 526, 544 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання права власності та витребування майна відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич