Справа № 580/1607/25 Суддя першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА
09 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач; ГУ ПФ України в Донецькій області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22 січня 2025 року №971140115243;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок позивачу пенсії відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 згідно статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996», з 01 липня 2021 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року, 24 березня 2025 року ГУ ПФ України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог пенсійний орган зазначив, що заявлені позовні вимоги стосуються періоду з липня 2021 року, а тому, враховуючи день звернення до суду 04 лютого 2025 року, виходять за межі шестимісячного строку звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України. Апелянт наголосив, що оскільки на теперішній час відсутні зміни в законодавстві згідно з рішенням Конституційного Суду України за №1-з (ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі №3-333/2018 у зв'язку з чим, відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - без змін.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що враховуючи сталу практику Верховного Суду він має право на перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка б передбачала виплату пенсії по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджується, що ОСОБА_1 є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особою з інвалідністю ІІ групи безстроково.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи від захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон № 796-XII).
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про здійснення перерахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22 січня 2025 року №971140115243 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22 січня 2025 року №971140115243 протиправним, ОСОБА_1 звернулася в Черкаський окружний адміністративний суд з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Черкаський окружний адміністративний суд 13 березня 2025 року дійшов висновку, що до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
До таких осіб, як свідчать матеріали справи, належить ОСОБА_1 , якій, як було зазначено вище, встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Так, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788 - XII).
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Конституційний Суд України у рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII.
З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Конституційний Суд України рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021.
На виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, за змістом частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, вирішуючи питання застосування статті 54 Закону №794-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, дійшов наступних висновків:
«...незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
72. Врахувавши зазначене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
73. Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
74. Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закон № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
75. Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
76. Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.».
Матеріали справи свідчать та учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Тобто, є особою, яка має право на пенсію по IІ групі інвалідності у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Водночас, як свідчать матеріали справи, виплату належної позивачу пенсії здійснено відповідачем в розмірах менших, ніж передбачено статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
За таких обставин, враховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Поряд з цим, зважаючи на те, що позовні вимоги заявлені за період з 01 липня 2021 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом 13 лютого 2025 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частин третьої, четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Відтак, звернення позивача до відповідача із заявою від 15 січня 2025 року про перерахунок пенсії з 01 липня 2021 року та отримання відповіді на таке звернення у 22 січня 2025 року не змінює момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, адже, як було встановлено раніше, пенсія є щомісячною виплатою.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 цієї Конвенції.
Судовою колегією враховується, що за усталеною практикою Верховного Суду правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
Аналогічні правила, за висновками Верховного Суду, КАС України розповсюджує й під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд вказував у постановах від 11.02.2021 у справі №140/2046/19, від 10.06.2020 у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 у справі №640/5645/19, від 03.12.2020 у справі №817/660/18, від 17.03.2021 у справі №160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 у справі №640/17351/19, від 14.07.2022 у справі №380/10649/21, від 09.06.2022 у справі №160/15960/20, від 05.05.2022 у справі №420/6134/21.
Зокрема, у постанові від 10.11.2022 у справі №320/11921/20 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.
Зі змісту оспорюваного судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду».
Такий правовий підхід у застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду визначений й у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 (справа №380/10649/21) та від 28.08.2023 (справа №400/11304/21).
Поряд з цим, враховуючи вказані позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що питання строку звернення до суду із цим позовом було порушено ОСОБА_1 у позовній заяві, в якій вона зазначила, що відповідні строки порушені не були, оскільки бездіяльність територіального органу Пенсійного фонду України є триваючою. Будь-якої оцінки питанню дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом судом першої інстанції не надано.
У свою чергу, правильність висновків Черкаського окружного адміністративного суду, у тому числі щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки порушення судом відповідних норм процесуального права, як було встановлено раніше, є одним з доводів апеляційної скарги.
До того ж, позивач у відзиві на апеляційну скаргу не навів жодних доводів на спростування аргументів апелянта про пропуск строку звернення до суду із вказаним позовом, а відтак не надав будь-яких пояснень на спростування аргументів апеляційної скарги щодо недотримання строків звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів чи пояснень і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, при зверненні 13 лютого 2025 року до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 01 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року підлягають залишенню без розгляду.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 01 червня 2022 року у справі № 460/100/21, від 10 квітня 2023 року у справі №240/18017/22, від 08 січня 2025 року у справі № 520/18932/23, від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФ України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком, та зобов'язання ГУ ПФ України в Донецькій області перерахувати та виплатити позивачу пенсію, починаючи з 13 серпня 2024 року, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за період з 01 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року, позовні вимоги щодо якого підлягали залишенню без розгляду, у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
Згідно пунктів 2, 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Приписи статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу.
Положення пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову із залишенням позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 01 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року.
Керуючись статтями 123, 240, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким:
1. Позовні вимоги за період з 01 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року - залишити без розгляду.
2. Позовні вимоги за період з 13 серпня 2024 року - задовольнити частково.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22 січня 2025 року №971140115243.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Соборна, 3; код ЄДРПОУ 13486010) здійснити перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 згідно статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996», з 13 серпня 2024 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до пункту 2 частини першої статті 263, пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 09 вересня 2025 року.