Справа № 320/53819/24 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
09 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
16 листопада 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, апелянт, пенсійний орган), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у поновленні виплати пенсії від 21.06.2024 № 2600-0202-8/124210;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення/перерахунок пенсії та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з травня 2024 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення порушує право ОСОБА_1 на належний соціальний захист.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення/перерахунок пенсії та поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виплату пенсії з травня 2024 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Зокрема, відповідач вказує, що ним розглянуті документи, додані до заяви №4094 від 15.03.2024 щодо переведення пенсії за новим місцем проживання; відповідно до паспортних даних, позивача знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; відомості про подальше місце проживання відсутні. Тому, листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05.04.2024 №2600-0307-8/72196 позивачу було надіслано виклик з проханням звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян та надати довідку з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації. У зв'язку із вищезазначеним виплата пенсії призупинена.
Апелянт вважає, що його дії є правомірними, у спірних правовідносинах він діяв у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та від 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
05 травня 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є пенсіонером, про що свідчить пенсійне посвідчення серія НОМЕР_2 видане Пенсійним фондом України 06.09.2017 року, та є отримувачам пенсії за віком (довічно).
ОСОБА_1 згідно паспорту серія НОМЕР_3 виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 01.02.2002 року до 27.01.2021 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
27.01.2021 року позивачку було знято з реєстрації за даною адресою.
Позивачка стверджує, що вона фактично проживала в квартирі, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою виданою керівником ОСББ «Чехова 8» від 27.05.2022 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20.12.1994 року квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , належить на праві приватної спільної часткової власності гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.05.2022 року № 3005-5001683375 фактичним місцем проживання позивачки є: АДРЕСА_3 .
Станом на 2023 рік позивачка перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду у Донецькій області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Виплата пенсії проводилася шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".
15.03.2024 року позивачкою було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву № 4094 про переведення пенсії за новим місцем проживання.
05.04.2024 року на адресу позивачки надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 2600-0307-8/72196 в якому зазначено: «Ви перебуваєте на обліку в Головному управлінні як внутрішньо переміщена особа з 01.04.2024 та отримуєте пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Головним управлінням розглянуті документи, додані до заяви № 4094 від 15.03.2024 щодо переведення пенсії за новим місцем проживання. Відповідно паспортних даних, Вас знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про подальше Ваше місце проживання відсутні. Просимо Вас звернутися до будь якого відділу обслуговування громадян та надати довідку з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації».
15.04.2024 року позивачка звернулася до Оболонського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській обл. та отримала довідку №1597510-2024 про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру.
Як стверджує позивач, з травня 2024 року нарахування пенсійних виплат припинено.
28.05.2024 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення пенсійної справи за фактичним місцем проживання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про взяття на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідно до даних вказаних в довідці ВПО від 31.05.2022 № 3005-5001683375 та поновлення виплати пенсії з травня 2024 року.
На вказане звернення позивача надійшла відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.06.2024 № 2600-0202-8/124210, згідно з якої виплату пенсії призупинено до надання довідки з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виснував, що в матеріалах справи відсутнє рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, на підставі якого поводиться поновлення або припинення соціальних виплат, а інших доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу відповідач не надав.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).
Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами ст. 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до статті 49 Закону № 1058-VI виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду. При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Як свідчать матеріали справи, рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-IV, відповідачем не приймалось.
Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.06.2024 № 26000202-8/124210 вбачається, що підставою для призупинення виплати пенсії визначено необхідність особистого звернення позивача до будь-якого відділу обслуговування та подання довідки з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації.
Разом з тим, 15.04.2024 року позивачем отримано довідку про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1597510-2024 (а.с.13).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком.
Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
За приписами ч. 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
З наведеного у сукупності вбачається, що продовження виплати пенсій здійснюються за місцем перебування внутрішньо переміщених осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" та на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач документований довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.05.2022 № 3005-5001683375, згідно якої фактичним місцем його проживання є АДРЕСА_4 (а.с.12).
Колегія суддів висновує, що зміст наведеної довідки є достатнім доказом інформування пенсійного органу про місце фактичного проживання ОСОБА_1 .
Разом з тим, судова колегія враховує, що згідно з приписами п.2.22. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Згідно з ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу.
Таким чином, надання відомостей про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», зокрема витягу з реєстру територіальної громади є правом, а не обов'язком зацікавленої сторони.
Поряд з наведеним, судова колегія враховує, що згідно приписів статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", до Реєстру вноситься така інформація про особу: 1) ім'я особи; 2) дата народження/смерті; 3) місце народження; 4) стать; 5) дата внесення інформації про особу до Реєстру; 5-1) відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи; 5-2) відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну; 6) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників;7) відомості про громадянство або його відсутність та підстави набуття громадянства України;8) реквізити документів, виданих особі засобами Реєстру, а також документів, на підставі яких видані такі документи (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб'єкт, що видав документ, строк дії документа).
Відповідно до статті 9 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" кожна особа, персональні дані (інформація про особу) якої внесені до Реєстру, має право на: 1) отримання інформації про наявність запису в Реєстрі стосовно неї; 2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про неї; 3) забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено; 4) безоплатне отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру; 5) отримання від уповноважених суб'єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.
Перелік прав, передбачений частиною першою цієї статті, не є вичерпним, законами України можуть бути передбачені інші права осіб, персональні дані (інформація про особу) яких внесені до Реєстру.
З наведеного вбачається, що довідка з Єдиного державного демографічного реєстру засвідчує лише наявність запису в Реєстрі стосовно особи та містить дані про видані документи.
Разом з тим, інформацію щодо місця реєстрації/місця проживання особи засвідчує витяг з реєстру територіальної громади.
На підставі наведеного судова колегія дійшла висновку про безпідставність вимоги пенсійного органу щодо надання позивачем довідки з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації.
Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами розгляду заяви про поновлення виплати пенсії від 28.05.2024 відповідачем не приймалось жодного рішення про відмову у призначенні/поновленні виплати пенсії у відповідності до норм Порядку № 22-1.
За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Так, положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.
За змістом частин 1 і 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
А.Б. Парінов