09 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19897/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року (суддя Врона О.В.) в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України,-
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», ОСОБА_1 , у якому просить встановити тимчасове обмеження у праві виїзду керівника Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» (ЄДРПОУ 01130549) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за межі України до погашення податкового боргу Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» (ЄДРПОУ 01130549).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Публічним акціонерним товариством «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», керівником якого є ОСОБА_1 , обліковується податковий борг у розмірі на загальну суму 3352255,77 грн. Позивач посилається на те, що вживав заходи, передбачені Податковим кодексом України, щодо погашення боргу, однак вони не дали позитивного результату, тому звертається до суду в порядку статті 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон керівнику боржника.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України може застосовуватися за наявності у такого платника податків податкового боргу, для якого виконуються дві умови одночасно: сума податкового боргу перевищує 1 мільйон гривень, та цей податковий борг не був погашений протягом 240 календарних днів з дати вручення платнику податків податкової вимоги. Наявність і доведеність податковим органом цих двох умов повинна бути встановлена судом.
Також, скаржником наголошено, що наслідком невиконання рішення є те, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснює дії, що прямо суперечать судовому рішенню Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №160/19280/22 та порушують права та законні інтереси ПАТ «АК «ДНІПРОАВІА», про які ухвалено судове рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Публічне акціонерне товариство «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платник податків і зборів.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , керівником вказаного товариства є Фальківський Петро Михайлович
За Публічним акціонерним товариством «Авіаційна компанія «Дніпроавіа'на теперішній час в інтегрованих картках платника податків обліковується податковий борг на загальну суму 3 352 255,77 гривень.
З урахуванням вимог ст. 56, 57 Податкового кодексу України, у зв'язку з несплатою відповідачем у встановлені строки нарахованих сум, грошові зобов'язання набули статусу податкового боргу.
Відповідно до ст.59 ПК України, у зв'язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом сформовано податкову вимогу №00012830000188 1305-0436 від 06.04.2023, яку було направлено засобами поштового зв'язку.
Податкова вимога отримана представником юридичної особи 20.04.2023, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4904103458243.
На виконання вимог п. 95.5 ст. 95 ПК України, 19.07.2025 уповноваженою особою контролюючого органу прийнято рішення №49635/6/04-36-13-05-40 про стягнення коштів платника податків у рахунок погашення податкового боргу відносно Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», який виник у результаті несплати грошових зобов'язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки.
На виконання вищезазначеного рішення, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області протягом серпня 2023 року, лютого 2025 року до банківських установ направлено платіжні інструкції.
Вказаний захід не призвів до повного погашення податкового боргу Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.
У відповідності з пунктом 87.13 статті 87 ПК України, у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовується у разі наявності зобов'язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов'язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.
Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що статтю 87 ПК України доповнено наведеним вище пунктом 87.13 та 87.14 згідно із Законом України від 30.11.2021 №1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01.01.2022 (далі - Закон №1914-IX).
Також цим Законом Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 289-2 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України».
Відповідно до частини 1 статті 289-2 КАС України, у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Отже, підставами для застосування забезпечувального заходу у виді тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України є:
1) наявність у юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень;
2) наявність судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.
3) не сплата такого боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги.
Верховний Суд у постанові від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.
При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.
Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Отже, наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об'єктивно визначені обставини, за наявності яких суб'єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб'єкта владних повноважень чи пов'язуватися з будь-якими суб'єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз'яснень.
Таким чином, законодавець передбачив об'єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб'єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб'єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Із викладених у позовній заяві доводів та долучених до неї доказів вбачається, що у зв'язку з виникненням податкового боргу контролюючим органом за місцем обліку Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» було сформовано податкову вимогу форми «Ю» №00000188-1305-0436 від 06.04.2023 на суму 9 600 262,20 грн., яку в подальшому направлено платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримано представником підприємства 20.04.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.66).
Відповідно, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України, завершився 18.12.2023.
Отже, 18.12.2023 є днем, з якого у контролюючого органу виникло право на пред'явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, контролюючий орган подав позов до суду лише 08.07.2025, що свідчить про те, що позивач скористався своїм правом звернення до суду значно пізніше визначеного законом тримісячного строку, при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
З урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі № 120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі №580/11507/24, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Між тим, згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 16 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України.
При цьому, згідно з п.п. 1-1 п. 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для компенсації судового збору за рахунок держави у разі звільнення від його сплати у визначених законом випадках.
Відповідно до абз. 6 п. 18 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, компенсація судового збору відповідно до підпункту 1-1 пункту 16 цього Порядку здійснюється органами Казначейства на підставі виконавчих документів з відповідного рахунка спеціального фонду державного бюджету, на який такий судовий збір зарахований.
Системний аналіз вказаних норм КАС України дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що понесені відповідачем судові витрати у випадку залишення позову без розгляду компенсуються за рахунок коштів, передбачених саме Державним бюджетом України, а не позивачем.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені відповідачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають компенсації за рахунок спеціального фонду державного бюджету, на який такий судовий збір зарахований, відповідно до вимог ч. 5 статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 122-123, 240, 289-2, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовну заяву Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Авіаційна компанія «Дніпроавіа», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України залишити без розгляду.
Повернути з державного бюджету Публічному акціонерному товариству «Авіаційна компанія «Дніпроавіа» понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги, у розмірі 4542,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров