09 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 337/2436/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року (суддя Завгородній Є.В. ) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області
про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та скасування рішення про примусове видворення з України,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області № 2301100100000366 від 28.04.2025 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати неправомірною та скасувати постанову № ПР МЗП 003130 від 08.08.2025 Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області відносно громадянина республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо скоєння останнім правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 203 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 гривень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року позов задоволено частково. Скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області № 2301100100000366 від 28.04.2025 про примусове видворення з України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що вина у вчиненні позивачем адміністративних правопорушень є доведеною та підтвердженою. Керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не може вважатися малозначним правопорушенням, оскільки зазначені дії наражають оточуючих на небезпеку. Прийняте рішення є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на зазначені порушення з боку позивача та стимулюванням іноземця в подальшому дотримуватись законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, а тому межами апеляційного перегляду є виключно правомірність/протиправність рішення Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області № 2301100100000366 від 28.04.2025 про примусове видворення з України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Управлінням Державної міграційної служби України в Запорізькій області прийнято рішенням № 2301100100000366 від 28.04.2025, яким вирішено примусово видворити з України громадянина республіки Азербайджан ОСОБА_1 .
Прийняттю спірного рішення слугувало отримання відповідачем подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 25.03.2025 за № 425/9/01-25 про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання адже ОСОБА_1 систематично порушує вимоги законодавства України: 01.06.2022 складено адміністративний протокол за ч. 2 ст. 203 КУпАП; 11.10.2023 складено адміністративний протокол за ч. 2 ст. 203 КУпАП; 21.02.2022 винесено постанову суду за ч. 1 чт. 130 КУпАП; 10.08.2023 винесено постанову суду за ч. 3 чт. 130 КУпАП та ч. 5 ст. 126 КУпАП; 04.07.2024 винесено постанову суду за ч. 2 чт. 130 КУпАП та ч. 5 ст. 126 КУпАП. З метою запобігання іншими протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу інтересам громадян України, ініційовано відкликати рішення про надання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянинові Республіки Азербайджан ОСОБА_1 .
Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області відкликано наданий ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію від 02.11.2006 на підставі пунктів 2, 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Вказане рішення позивачем не оскаржене.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За приписами названого Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховував тривале багаторічне проживання позивача в м. Запоріжжі, наявність інших близьких родичів в Україні, не притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Крім того суд врахував, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів антисоціальної поведінки відповідача та доказів того, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Водночас суду не було надано копій постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.ст. 44, 130 КУпАП, а копії постанов за ст. 203 КУпАП, надані стороною відповідач, на думку суду, є недостатнім доказом антисоціальної поведінки позивача.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, сам позивач у судовому засіданні не заперечував про систематичне притягнення його до відповідальності за названими статтями. Також підтвердження притягнення ОСОБА_1 є у вільному доступі на офіційному сайті «Судова Влада України».
Суд апеляційної інстанції не приймає такі доводи як обґрунтовані, адже за приписами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, саме на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок доказування в адміністративних спорах, і відсутність відповідних заперечень з боку позивача не звільняє відповідача від обов'язку подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази. Більш того, матеріали справи не містять доказів визнання позивачем факту притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, а тому відповідач не звільняється від обов'язку доведення цієї обставини.
Водночас поза увагою суду першої інстанції залишилась приписи ч. 3 ст. 77 КАС України, відповідно до якої суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Отже суд першої інстанції не забезпечив повне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас відповідач разом з апеляційною скаргою надав до суду копії постанов Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справах № 337/2693/22, № 337/3941/23, № 337/3296/24, № 337/2977/20, № 317/759/22, № 337/1123/25, № 337/7158/23.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до постанови Хортицького районного суду міста Запоріжжя від, 07.08.2020 у справі № 337/2977/20, яка набрала законної сили 18.08.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 10 200,00 (десять тисяч двісті) грн на користь держави.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 20.07.2022 у справі № 317/759/22, яка набрала законної сили 02.08.2022, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень 00 коп.).
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 21.09.2022 у справі № 337/2693/22 , яка набрала законної сили 04.10.2022, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 10.08.2023 у справі № 337/3941/23, яка набрала законної сили 22.08.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП України, та накладено на нього адміністративні стягнення: за ч. 5 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 40 800,00 грн (сорок тисяч вісімсот гривень 00 копійок) з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п'ять) років без конфіскації транспортного засобу; за ч. 3 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51 000,00 грн (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок), з позбавленням права керуванням транспортними засобами на строк 10 (десять) років без конфіскації транспортного засобу. На підставі ст. 36 КпАП України, остаточно призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51 000,00грн.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 08.12.2023 у справі № 337/7158/23, яка набрала законної сили 19.12.2023, визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян , що становить 850, 00 грн.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04.07.2024 у справі № 337/3296/24, яка набрала законної сили 16.07.2024, визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчинення адміністративних правопорушень передбачених ст. 130 ч. 2, ст. 126 ч. 5 КУпАП та накладено адміністративне стягнення, виходячи з положень ст. 36 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу.
Постановою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 31.03.2025 у справі № 337/1123/25, яка набрала законної сили 11.04.2025, визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, без оплатного вилученням транспортного засобу.
Позиція позивач ґрунтується, на тому, що відповідачем не доведено, що прийняте рішення є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети. Зазначає, що він проживає в Україні з 1994 та фактично вважає Україну своєю Батьківщиною, наміру повертатися до країни походження не має.
Разом з цим позивач не надав обґрунтовані пояснення підставам прийняття оскаржуваного рішення ані у позовній заяві, ані у відзиві на апеляційну скаргу.
Не надано оцінку цим обставинам й судом першої інстанції.
У свою чергу суд апеляційної інстанції повторно звертає увагу, що за приписами статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119, затверджено Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до пункту 5 розділу I вказаної Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
У постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 589/2960/23 Верховний Суд зауважив, що в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв'язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За висновком суду апеляційної інстанції, у відповідача були достатні підстави прийняття оскаржуваного рішення, адже систематичне порушення законодавства України з боку позивача підтверджено судовими рішеннями. При цьому судом враховано характер та систематичність вчинених позивачем правопорушень - керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що стало підставою для притягнення його до відповідальності за статтею 130 КУпАП України. Більш того, позивач систематично скоював правопорушення, нехтуючи обмежувальними приписами судових рішень, а саме, будучи позбавленим права керуванням транспортними засобами, допускав керування транспортним засобом, перебуваючи при цьому у стані наркотичного сп'яніння, чим створював реальну небезпеку для третіх осіб.
Вказане свідчить, що дії позивача суперечать охорони громадського порядку.
При цьому доводи позивача щодо тривалого проживання на території України та не бажання повертатися в країну походження не змінює юридичну оцінку його поведінки, адже перебуваючи на території України позивач мав неухильно дотримуватися вимог чинного Законодавство України, що не було забезпечено останнім.
Також колегія суддів не вважає слушними доводи позивача, що він має трьох братів на території України, адже ця обставина не впливає на правову оцінку антисоціальної поведінки позивача.
Більш того, сам позивач зазначає, що мати та сестра у 2006 році виїхали та залишились у республіці Азербайджан, що підтверджує наявність близьких родичів в країні походження.
Матеріали справи також не містять жодних належних доказів наявності у позивача на території України сім'ї у розумінні статті 3 СК України.
Відтак спірне рішення не порушує право позивача, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В частині відмови у задоволенні позову рішення не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322, Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2025 року скасувати в частині задоволених позовних вимог.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з 09 вересня 2025 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 09 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров