09 вересня 2025 року справа 280/9450/24
Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:
головуючий суддя Суховаров А.В.
судді Ясенова Т.І., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 (суддя Максименко Л.Я.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску
ОСОБА_1 10.10.2024 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просить скасувати вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного внеску №Ф-5022-50У від 18.11.2020 на суму 35588,74 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024, прийнятому в спрощеному провадженні, позов задоволений частково, визнати протиправною та скасовано вимогу №Ф-5022-50У від 18.11.2020 в частині донарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску за періоди липень - серпень 2017 року, листопад - грудень 2018 рік, січень - грудень 2019 року, січень - грудень 2020 року у загальному розмірі 20358,14 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Запорізькій області просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаються на те, що спірна вимога прийнята з дотриманням приписів чинного законодавства, оскільки позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець та був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.
ОСОБА_1 був зареєстрований з 25.06.2015 по 30.06.2021 як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 18.11.2020 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5022-50, відповідно до якої заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 35588,74 грн.
Позивач оскаржив таку вимоги до суду з тих підстав, що він в період виникнення спірних правовідносин доходу від підприємницької діяльності не отримував, натомість, працював за трудовим договором, був найманим працівником а його роботодавець сплачував єдиний внесок.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пунктів 1-2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що протягом 2017-2020 років позивач був працевлаштований на різних підприємствах як найманий працівник. Зокрема, у 2017 році у липні - серпні працював на ТОВ “Транспортна компанія “Спрінт-Авто», протягом листопада - грудня 2018 року працював на ТОВ “Транспортна компанія “Спрінт», протягом січня - грудня 2019 року працював на ТОВ “Стат-Пілігрім», протягом січня - листопада 2020 року працював на ТОВ “Стат-Пілігрім», а з 26.11.2020 по 27.08.2021 працював на ДП “Транс-Експрес 3» ТОВ “Транс-Експрес», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.06.1991.
З довідки форми ОК-5 (витяг з Реєстру застрахованих осіб) слідує, що страхові внески за позивача в період липень-серпень 2017 року, листопад-грудень 2018 рік, січень-грудень 2019 року, січень-грудень 2020 року сплачували роботодавці.
Висновок податкового органу щодо необхідності сплати єдиного внеску особою, яка перебуває на обліку в органі ДПС як фізична особа-підприємець, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну сплату ЄСВ безпосередньо особою та роботодавцем, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів несплати роботодавцем суми єдиного внеску за позивача та доказів зайняття позивачем підприємницькою діяльністю у зазначені періоди.
Таким чином, враховуючи, що позивач був застрахованою особою, за яку єдиний внесок у відповідні періоди був нарахований та сплачений роботодавцями, позивач звільняється від обов'язку по сплаті у ці періоди єдиного внеску як особою, що перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець, оскільки не отримував дохід від підприємницької діяльності у відповідних періодах.
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з 09.09.2025 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя А.В. Суховаров
судді Т.І. Ясенова
судді О.В. Головко