09 вересня 2025 р. Справа № 520/12368/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., повний текст складено 25.06.25 по справі № 520/12368/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Харківській області , Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці , Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області, Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29 листопада 2022 року №08- 03/304 "Про звільнення з посади заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_2 »;
- зобов'язати Північно-Східне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці поновити ОСОБА_1 з 30 листопада 2022 року на посаді з якої звільнено і яка існує на данин час-заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи;
- стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2022 року по день ухвалення рішення суду, без врахування обов'язкових до сплати платежів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29 листопада 2022 року №08-03/304 "Про звільнення з посади заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 01 грудня 2022 року на посаді заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 552 408 (п'ятсот п'ятдесят дві тисячі чотириста вісім) грн 30 коп. з відрахуванням належних до сплати податків і зборів. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Головне управління Держпраці у Харківській області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу, вважає, що зазначене судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, вважає його незаконним та необґрунтованим. Посилається на те , що відповідно до наказу Управління № 121 від 24.01.2022 р. позивача 28.01.2022 р. попереджено про наступне звільнення, про що свідчить його підпис (додано до відзиву відповідача). Таким чином, Позивач був попереджений про звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність у ГУ Держпраці у Харківській області права на його звільнення. За період з моменту отримання Попередження про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області від 28.01.2022 по видання наказу ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 № 08-03/320 «Про звільнення з посади С.Винника», Позивач не скористався своїм правом щодо можливості працевлаштуватися у Північно - Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці та не подавав заяву на працевлаштування до Північно - Східного міжрегіонального управлінні Державної служби з питань праці. Таким чином, з огляду на викладене, при ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області, в якому працював Позивач, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв'язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а тому ГУ Держпраці у Харківській області не зобов'язане було пропонувати Позивачу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - аналогічну посаду, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи. Сам же Позивач не скористався своїм правом працевлаштуватися в Північно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці. Північно - Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області. Посилаючись на підстави та обґрунтування, викладенні в апеляційній скарзі , зазначає, що оскаржуване суде рішення за жодних обставин не можна вважати справедливим, адже в його основу покладені виключно аргументи позивача, що викладені у позовній заяві, судом не враховано у повному обсязі доводів відповідача та не надано належної правової оцінки всім обставинам справи. Просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 17.05.2021 призначений Головним управлінням Держпраці у Харківській області на посаду заступника начальника нагляду в машинобудуванні, енергетиці АПК та СКС, як переможець конкурсу з випробувальним строком три п'ять місяців.
17.12.2019 складено присягу держслужбовця. 18.05.2020 присвоєно 6 ранг державного службовця.
13.01.2021 позивача переведено за його згодою на посаду заступника начальника відділу нагляду в машинобудуванні, енергетиці в АПК та СКС управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки зі збереженням 6 рангу державного службовця.
07.04.2021 позивача переведено на посаду заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, за його згодою із збереженням 6 рангу державного службовця.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 було утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 17.10.2022 року (код ЄДРПОУ 44730367).
Наказом Державної служби з питань праці від 17.01.2022 року № 19 “Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області» було прийняте рішення ліквідувати як юридичну особу публічного права ГУ Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919); утворено комісію з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області (далі - Комісія) та призначено голову Комісії.
Станом на час розгляду справи ГУ Держпраці в Харківській області перебуває в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданою відповідачем.
Наказом ГУ Держпраці у Харківській області № 121 від 24.01.2022 “Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв'язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області» прийнято рішення здійснити письмове персональне попередження про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією всіх працівників ГУ Держпраці у Харківській області в термін до 31.01.2022.
27 січня 2022 року Головою комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області Гулян В. попереджено ОСОБА_1 , про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 “Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці.
29 листопада 2022 року наказом № 08-03/320 Головою комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області. 30 листопада 2022 року у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу». Підстава: наказ Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 №19 “Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області», наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 24.01.2022 №121 “Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв'язку із ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області», попередження про наступне звільнення.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку його звільнення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII “Про державну службу» ( далі Закон № 889-VIII) .
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 1, 2 та 3 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Положеннями пункту 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
На підставі ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону № 889-VIII.
На підставі частин 2, 3 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Відповідно до ст. 87 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі ст. 82 ЦК України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
На підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.
Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 “Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14), серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, як юридичну особу публічного права.
При цьому у постанові № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права. До правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Таким чином, є неприйнятними доводи відповідачів, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.
Отже, у суб'єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов'язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII), а саме - запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
До категорії “Б», зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.
До категорії “В» належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій “А» і “Б».
Приписи ст. 2 Закону № 889-VIII визначають термін “рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Як свідчать матеріали справи, на виконання обов'язку відповідно до приписів ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення попередженням не запропонував будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року № 4, від 26.10.1995 року № 18, від 25.05.1998 року № 15) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку його звільнення.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням чинного законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, суд приходить до висновку обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно абз. 2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 року по справі № 826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду - заступника начальника управління з питань гігієни праці, розслідування аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму - начальника відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області з наступного дня після звільнення, тобто з 01 грудня 2022 року.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з вимогами статті 27 Закону України “Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. “з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки ГУ Держпраці у Харківській області № 07-39/18 від 09.12.2022 середньоденний заробіток позивача складає 824,49 грн (а.с. 16), який обрахований виходячи із двох останніх місяців роботи позивача (жовтень 2022 року та листопада 2022 року).
З огляду на висновки суду щодо визначення наступного дня після звільнення, період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 01 грудня 2022 року (наступний день після звільнення) по 25.06.2025 (дату ухвалення судом першої інстанції рішення про поновлення на посаді), і відповідно становить 670 робочих дні (з урахуванням воєнного стану) = 22 (2022 рік) + 260 (2023 рік) + 262 (2024 рік) + 126 (2025 рік).
За приписами частини другої статті 235 КЗпП України саме вина працівника щодо розгляду справи понад рік, має значення при вирішенні питання про зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню із роботодавця.
Отже, вина працівника у розгляді справи понад один рік відсутня, адже позивач своєчасно звернувся до адміністративного суду, проте справа в суді була перерозподілена на іншого суддю.
Відтак, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 01.12.2022 по 25.06.2025 складає 552 408,30 грн (824,49 грн (середньоденний заробіток позивача) х 670 (робочі дні за час вимушеного прогулу).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі № 520/12368/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий