справа № 760/3990/24 головуючий у суді І інстанції Букіна О.М.
провадження № 22-ц/824/14135/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Букіної О.М. у м. Києві, дата складання повного тексту рішення 05 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 19 499,20 грн. та витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку в розмірі 3 500,00 грн., а всього 22 999,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2 . 06 жовтня 2023 року о 09:10 год. відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «BMW 116D», д.н.з. НОМЕР_3 , поблизу будинку №4 по вул. Машинобудівників у смт. Чабани, порушив п.п. «б» п. 2.3, п. 10.1, 12.1, 13.1 ПДР України, внаслідок чого допустив зіткнення з припаркованим автомобілем позивача. У результаті ДТП обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 листопада 2023 року у справі № 369/17822/23 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. В судовому засіданні він визнав свою вину. Постанова набрала законної сили 08 грудня 2023 року. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» (поліс № 216303218). 07 лютого 2024 року на підставі угоди 23/5569Вп від 30 січня 2024 року страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 13 000,00 грн. (платіжна інструкція № 43368). Відповідно до Звіту про оцінку № 18/01-24 від 05 січня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 32 499,20 грн. Таким чином, розмір матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, становить 19 499,20 грн. (різниця між фактичною шкодою та страховою виплатою). Крім того, позивач сплатив 3 500,00 грн. ФОП ОСОБА_4 за проведення оцінки визначення матеріального збитку (платіжна інструкція № 0.0.3397419982.1 від 06.01.2024).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 рокупозов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що позивач вимагає відшкодування вартості ремонту без урахування зносу (32 499,20 грн.), що суперечить вимогам законодавства. Зазначає, що позивачу було виплачено 13 000,00 грн. страхового відшкодування згідно з угодою від 30 січня 2024 року, а тому страховик виконав зобов'язання в повному обсязі, що виключає подальші вимоги до відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності, є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що не можуть бути задоволені, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 .
06 жовтня 2023 року о 09:10 год. у смт. Чабани відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «BMW 116D», д.н.з. НОМЕР_3 , порушив п.п. «б» п. 2.3, п. 10.1, 12.1, 13.1 ПДР України, що призвело до зіткнення з припаркованим автомобілем позивача.
Постановою Києво-Святошинського районного суду від 27 листопада 2023 року у справі №369/17822/23 відповідача визнано винним за ст. 124 КУпАП.
Постанова набрала законної сили 08 грудня 2023 року.
На момент ДТП відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» (поліс № 216303218).
07лютого 2024 року на підставі угоди 23/5569Вп від 30січня 2024 року страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 13 000,00 грн.
Відповідно до Звіту про оцінку № 18/01-24 від 05 січня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становить 32 499,20 грн.
Вартість послуг оцінювача із проведення автотоварознавчого дослідження склала 3 500,00 грн. згідно квитанції № 18/01-24 від 05 січня 2024 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
У спорах пов'язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону № 1961-IV є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди).
Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов'язанні ним є страховик).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц (провадження № 61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов'язку такої виплати.
Також у постанові від 10 червня 2020 року у справі №333/2096/17 (провадження № 61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, судом встановлено, що ОСОБА_3 , власнику автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, що сталася 06 жовтня 2023 року з вини ОСОБА_1 , який керував автомобілем «BMW 116D», д.н.з. НОМЕР_3 , завдано майнову шкоду.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «BMW 116D», д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант»» та договором визначено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в сумі 160 000,00 грн.
30 січня 2024 року ОСОБА_3 узгодив з ТДВ СК «Альфа-Гарант» розмір страхового відшкодування у сумі 13 000,00 грн., після чого страховик виплатив йому узгоджену суму.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.
Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується зокрема на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У підписаному ОСОБА_3 узгодженні зазначено, що воно складено у відповідності до вимог пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, а узгоджена сума страхового відшкодування є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов'язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.
Тобто, за змістом вказаного узгодження ОСОБА_3 , діючи добровільно, на власний розсуд погодився із розміром страхового відшкодування ТДВ СК «Альфа-Гарант» у сумі 13 000,00 грн. та правовими наслідками такої виплати, а заявлена в подальшому вимога до страхової компанії чи завдавача шкоди суперечить як попередній поведінці ОСОБА_3 , так і засадам розумності та диспозитивності.
Відомостей про те, що позивач підписав указане узгодження під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини або не усвідомлюючи значення своїх дій, матеріали справи не містять.
Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов'язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ).
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.
Іншими словами, потерпіла особа, погодившись на розмір відшкодування, визначений за домовленістю з страховою компанією, не має права вимагати від особи, винної в заподіянні шкоди відшкодувати різницю між розміром матеріального збитку, розрахованого з урахуванням зносу, який в силу вимог закону зобов'язана була відшкодувати страхова компанія, та розміром відшкодування, що був визначений за домовленістю між потерпілим та страховою компанією.
Відповідно до наданого суду Звіту про оцінку № 18/01-24 від 05 січня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля становить, з урахування зносу транспортного засобу, тобто, розмір збитків, які за законом зобов'язана була відшкодувати ТДВ «СК «Альфа-Гарант» складає 22 461,90 грн.
Разом з тим за угодою з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» позивач погодився на відшкодування в розмірі 13 000,00 грн.
За таких обставин обов'язок відшкодувати потерпілому різницю між 22 461,90 грн. та 13 000,00 грн. в розмірі 9 461,90 грн. не може бути покладений на винну особу.
В даному випадку, позивач добровільно відмовившись від належного йому відшкодування в сумі 9 461,90 грн. від страхової компанії позбавляється права вимагати його в зазначеній сумі з винної особи.
В той же час, статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати);
- у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суду у справі № 486/716/20 від 21 вересня 2022 року, постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15).
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20).
За таких обставин, особа винна в спричиненні збитків, зобов'язана відшкодувати потерпілому різницю між вартістю відновлювального ремонту розрахованого без врахування фізичного зносу автомобіля (32499,20 грн.) та розміром матеріальної шкоди, що визначений з урахуванням зносу (22461,90 грн.), обов'язок з відшкодування якої лежить на страховій компанії. Така різниця складає 10 038,00 грн.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність підстав до покладення на ОСОБА_5 обов'язку відшкодування за спричинену матеріальну шкоду визначену з урахування зносу, яку зобов'язана відшкодувати страхова компанія і від отримання якої з страхової компанії позивач відмовився.
За таких обставин, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та постановлення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При подачі позовної заяви ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, сторона позивача надала договір від 01 грудня 2023 року укладений між АО «Міжнародна адвокатська група» та ОСОБА_3 (а.с. 8-9).
У пункті 5.2 договору передбачений порядок здійснення розрахунків, а також вартість юридичної допомоги.
Разом з цим, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвокатом не надано жодного доказу, який би підтверджував обсяг наданих послуг, вартість кожної із них, а також годинний еквівалент роботи адвоката.
Акт виконаних робіт у відповідності до укладеного договору суду не надано, що є підставою до відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
При подачі позовної заяви ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та 3 500,00 грн. витрати на проведення оцінки вартості матеріального збитку. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (43,64%), а саме у розмірі 2 055,96 грн. (2288,80*43,64%).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 860,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (56,36%), а саме у розмірі 1 048,74 грн. (1860,80*56,36%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю між сумою судових витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 1 007,22 грн. (2 055,96-1 048,74).
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , 10 038,00 (десять тисяч тридцять вісім) гривень в якості відшкодування за спричинену матеріальну шкоду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , судові витрати у розмірі 1 007,22 (одна тисяча сім) гривень 22 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.