08 вересня 2025 року місто Київ
Справа № 754/1432/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11918/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в інтересах якого діє адвокат Руденко Костянтин Васильович, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року (у складі судді Бабко В.В., дата складення повного тексту судового рішення - 17 квітня 2025 року)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Процент» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 31 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний Договір № 6355-3925-1. ТОВ «ФК «Процент» свої зобов'язання перед відповідачкою за кредитним Договором виконало в повному обсязі та надало кредит в розмірі 5000,00грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку.
У свою чергу відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення нарахованих процентів не виконала в повному обсязі. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки по нарахованим відсоткам не сплачена, станом на 15 січня 2025 року становить 41875,00грн.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 41 875,00 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість у розмірі 24825,00грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1434,07грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 988,34 грн залишено за ТОВ «ФК «Процент».
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ТОВ «ФК «Процент», в інтересах якого діє адвокат Руденко К.В., 16 травня 2025 року подав через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у розмірі 41875,00 грн за період з 14 лютого 2024 року по 15 січня 2025 року, а також судові витрати у розмірі 2422,40 грн та 10000,00 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3633,60 грн в Київському апеляційному суді.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно зменшив нараховані позивачем відсотки за Договором №6355-3925-1 від 31 січня 2024 року, та вважає, що заборгованість відповідачки становить 41 875,00 грн станом на 15 січня 2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2 Кредитного договору за ставкою 2.5% за кожен день користування кредитом та Графіку платежів.
Звертає увагу, що 22.11.2023р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ), відповідно до якого денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Наголошує, що будь-які зміни умов до Договору не вносились відповідно правових підстав для перерахунку денної процентної ставки яка є фіксованою немає.
Вказує, що судом І інстанції неправомірно зменшено понесені витрати на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 4 000,00 грн, а також судовий збір з 2422,40 грн до 1434,07 грн, що понесені позивачем в суді І інстанції, оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачем.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачкою визнається факт отримання кредиту та наголошує, що нею 15 лютого 2024 року було сплачено в якості погашення заборгованості 1875 грн.
Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 41 875,00 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків має бути не більше 2,5 %, відтак, за період з 31 січня 2024 року по 21 квітня 2024 року розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 10 250,00 грн (період з 31 січня 2024 року по 21 квітня 2024 року становить - 82 дні х 2,5% (125грн)), починаючи з 22 квітня 2024 року - денна ставка має становити не більше 1,5%. Отже, за період з 22 квітня 2024 року по 19серпнч 2024 року розмір процентів становить 9000,00грн (період з 22 квітня 2024року по 19 серпня 2024 рокустановить 120 днів х 1,5% (75грн)), відповідно, починаючи з 20 серпня 2024 року, денна ставка має становити не більше 1%, а за період з 20 серпня 2024 року по 15січня 2025 року розмір процентів становить 7450,00грн ( період з 20 серпня 2024року по 15 січня 2025 рокустановить 149 днів х 1% (50грн)).
Усього, заборгованості по відсоткам = 26700,00грн (10250грн+9000грн +7450грн).
Однак беручи до уваги що відповідачка ОСОБА_1 сплатила 1875,00грн в рахунок погашення заборгованості за відсотками, суд дійшов висновку що з відповідачки на користь позивачки підлягає стягнення сума заборгованості за відсотками в загальному розмірі 24825,00грн (26700грн - 1875грн).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № 6355-3925-1 в інформаційно-комунікаційній системі на сайті https://procent.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (п. 6.1. Договору).
Відповідно до п. 1.1. Договору, товариство зобов'язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим Договором.
Згідно із п. 1.2. Договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 912,50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що строк надання кредиту та строк дії Договору становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування, згідно Додатку № 1 до Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору, нарахування процентів за кредитним Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Згідно із пп. 2.4.1 Договору, позичальник зобов'язаний у встановлений Договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.
Відповідно до квитанції № 734703975 від 31 січня 2024року, відповідачці ОСОБА_1 було перераховано на вказану нею платіжну карту 5000,00 грн з призначенням платежу: Перерахування коштів за договором 6355-3925-1 від 31 січня 2024 року на умовах фінансового кредиту.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 638 ЦК України визначено, що Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до Кредитного договору ТОВ «ФК «Процент» зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк, повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Процент» свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі - надавши відповідачці кредит в розмірі 5000,00 грн.
Відповідачкою визнається факт отримання кредиту. Крім того, як убачається з розрахунку заборгованості, відповідачкою 15 лютого 2024 року було сплачено в якості погашення заборгованості 1875,00грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Отже, підписання договору електронним підписом, відповідачка підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Ураховуючи викладене вище, суд вважає, що договір про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Суд установив, що відповідачкою порушене зобов'язання з повернення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повного повернення позивачкою ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом. А тому з відповідачки підлягає стягненню заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами в період з 31січня 2024 року (дня видачі кредиту) по 15січня 2025 року.
Однак суд першої інстанції перевіряючи Детальний розрахунок заборгованості (щоденні нарахування та погашення) за Договором № 6655-3925-1 від 31 січня 2024 року із загальною сумою нарахованих процентів у розмірі 41 875,00грн за період з 31 січня 2024 року по 15січня 2025 року, не погодився з його правильністю та здійснив перерахунок, з яким колегія суддів погоджується та відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно зменшив нараховані позивачем відсотки за Договором №6355-3925-1 від 31 січня 2024 року з огляду на таке.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024року - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка отримала кредитні кошти 31 січня 2024 року.
Отже, згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків має бути не більше 2,5 %, відтак, за період з 31січня 2024 року по 21квітня 2024 року розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 10 250,00грн (період з 31 січня 2024 року по 21квітня 2024 року становить - 82 дні х 2,5% (125грн)).
У свою чергу, починаючи з 22 квітня 2024 року - денна ставка має становити не більше 1,5%. Отже, за період з 22квітня 2024 року по 19 серпня 2024року розмір процентів становить 9 000,00грн (період з 22 квітня 2024 року по 19серпня 2024 року становить 120 днів х 1,5% (75грн)).
Відповідно, починаючи з 20 серпня 2024 року, денна ставка має становити не більше 1%. Отже, за період з 20серпня 2024 року по 15 січня 2025року розмір процентів становить 7450,00грн ( період з 20 серпня 2024 року по 15 січня 2025року становить 149 днів х 1% (50грн)).
Усього, заборгованості по відсоткам = 26 700,00грн (10 250грн+9 000грн +7450грн).
Однак беручи до уваги що відповідачка ОСОБА_1 сплатила 1875,00грн в рахунок погашення заборгованості за відсотками, суд дійшов правильного висновку, що з відповідачки на користь позивачки підлягає стягнення сума заборгованості за відсотками в загальному розмірі 24 825,00грн (26 700грн - 1875 грн), а тому задовольнив позов частково.
За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано виходив із положень законодавства, які регламентують граничний розмір денної процентної ставки залежно від періоду, та здійснив перерахунок, навіть щодо періоду, коли позивач застосовував знижену ставку, перевіривши її відповідність вимогам Закону.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів відмічає, що кредитний договір укладено 31 січня 2024 року, тобто, після набрання чинності Законом №3498-ІХ, а тому, він повинен був укладатися з урахуванням норм пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати відповідним положенням закону.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються положеннями чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про споживче кредитування», а також обґрунтованими висновками суду першої інстанції, який здійснив об'єктивну перевірку правомірності застосованих ставок та в межах закону визначив суму, що підлягає стягненню.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів відмічає наступне.
З матеріалів справи убачається, що як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивачем було зроблено заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем було надано: Договір про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року № 03/06/2024; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, Довіреність, Акт приймання-передачі наданих послуг № 7, Витяг з реєстру № 1 до Акту приймання-передачі наданих послуг № 7.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати в розмірі 10000,00 грн не відповідали критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечили принципу розподілу таких витрат та зменшив розмір стягнень з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу до суми 4000,00 грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Суд також вірно присудив витрати пропорційно до задоволених вимог.
Щодо стягнення судового збору у суді першої інстанції колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги на 59,2% (100 х 24825) : 41875), тому з відповідачки на користь позивача підлягало стягненню 1434,06 грн (2 422,40 х 59,2%), а решту 988,34 грн залишено за позивачем.
Колегія суддів погоджується з таким розподілом судового збору судом першої інстанції та зазначає, що відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідачку понесених позивачем судових витрат у вигляді правової допомоги та сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в інтересах якого діє адвокат Руденко Костянтин Васильович - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді
Н.В. Поліщук
В.В. Соколова