Справа № 363/3023/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6254/2025
27 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою, виділення кімнати та вселення,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року та на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року, ухвалених під головуванням судді Рудюка О.Д.,-
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
Позивач просила: усунути перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відношенню до позивача шляхом вселення ОСОБА_1 у вказану квартиру; зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою; виділити ОСОБА_1 в користування житловукімнату площею 15, 3 кв.м. квартири; залишити в спільному користуванні всіх співвласників квартири: веранду площею 8, 3 кв.м., коридор площею 6, 8 кв.м., кухню площею 5, 1 кв.м., убиральню площею 0, 9 кв.м., кладову площею 0 ,9 кв.м.; коридор площею 6, 2 кв.м.,санвузол площею 2, 3 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 належить 1/3 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Квартиру приватизовано у рівних частках на ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_5 спадщину на 1/3 частини квартири прийняли ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 вказує, що відповідачі перешкоджають їй у користуванні спірною квартирою та відмовляються визначити порядок користування відособленими приміщеннями (кімнатами).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року названий позов задоволено.
Усунутоперешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язаноОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_6 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
ВиділеноОСОБА_6 в користування жилу кімнату площею 15, 3 кв.м. квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Залишенов спільному користуванні всіх співвласників квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 : веранду площею 8, 3 кв.м.; коридор площею 6, 8 кв.м.; кухню площею 5, 1 кв.м.; убиральню площею 0, 9 кв.м.; кладову площею 0,9 кв.м.; коридор площею 6, 2 кв.м.; санвузол площею 2, 3 кв.м.
У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про стягнення із відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 17 900 грн 00 коп.
Додатковим рішеннямВишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року названу заяву задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 950 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 950 грн 00 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просить: рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
У судовому засіданні представник відповідачів вимоги апеляційної скарги підтримала.
Представник ОСОБА_1 проти апеляційної скарги заперечила.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Позивачем доведено факт порушення відповідачами прав ОСОБА_1 як співвласника спірної квартири щодо користування та володіння своїм майном.
Задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із співмірності виконаних представником ОСОБА_1 робіт та заявленого розміру витрат.
Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що згідно копії дублікату свідоцтва про право власності на житло від 09 січня 2007 року, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності: ОСОБА_5 , та членам його сім'ї: ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ), ОСОБА_8 ( ОСОБА_4 ), в рівних частках кожному.
Згідно технічного паспорту від 26 грудня 2022 року КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» квартира має два поверхи, перший поверх складається з: веранди 8, 3 кв.м., коридору 6, 8 кв.м., кухні 5, 1 кв.м., убиральні 0, 9 кв.м., кладової 0, 9 кв.м., житлової кімнати 15, 3 кв.м. Другий поверх складається з: коридору 6, 2 кв.м., житлової кімнати 15, 6 кв.м., санвузла 2, 3 кв.м., житлової кімнати 6, 4 кв.м. Загальна площа квартири 67, 8 кв.м., житлова площа квартири 37, 3 кв.м.
Після смерті ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку спадкового майна ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3
10 травня2024 року позивач звернулась із заявою до Вишгородського РУП ГУНП в Київській області. ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоджають їй у користуванні належною часткою майна та відмовились впускати її.
ЛистомВишгородського РУП ГУНП в Київській області рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для врегулювання ситуації в судовому порядку.
Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначила, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо користування спірною квартирою. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкоджають позивачу у користуванні належною їй 1/3 частиною квартири.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ст. 358 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Вказана норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ( ОСОБА_1 ).
Відповідно до заяви від 10 травня 2024 року позивач зверталась до Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоджали ОСОБА_1 у користуванні належною часткою майна.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірною квартирою, та виділення їй в користування житлову кімнату площею 15, 3 кв.м., оскільки відповідачі перешкоджають позивачу у користуванні та розпорядженні житлом, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачами перешкод у користування спірною квартирою, колегія суддів відхиляє, оскільки саме по собі подання ОСОБА_1 позовної заяви про усунення перешкод у користуванні квартири та заперечення відповідачів проти його задоволення свідчить про наявність таких перешкод.
Вказане відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.
Доводи апеляційної скарги про те, що запропонованим варіантом виділення квартири у користування ОСОБА_1 порушуються права відповідачів, колегія суддів оцінює критично, оскільки кожному із сторін належить по 1/3 частці права власності, житлове приміщення має три кімнати (15, 3 кв.м., 15, 6 кв.м., 6,4 кв.м.), відтак, враховуючи відносини, які склались між сторонами - запропонований судом варіант є таким, який найбільш враховує їх законні інтереси та права. При цьому, оскаржуваним рішенням суду лише встановлюється порядок користування спірною квартирою, а не здійснюється її реальний поділ, а тому частки права власності сторін можуть не співпадати.
Доводи апеляційної скарги про неможливість технічно поділити спірну квартиру, а також про те, що позивачем не надано висновку експерта чи спеціаліста, колегія суддів відхиляє, оскільки звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила встановити порядок користування, тоді як експертиза має бути проведена лише у разі вирішення питання щодо реального поділу житла з виділенням конкретних часток та влаштуванням окремих входів у приміщення.
Так, у заяві про ухвалення додаткового рішення у справі представник ОСОБА_1 просила вирішити питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 17 900 грн 00 коп.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 надано копію: договору про надання правничої допомоги від 10 квітня 2024 року; актів наданих послуг; рахунків на оплату.
В актах наданих послуг зазначено:
- письмові пояснення у справі - 5 000 грн 00 коп.;
- участь у судовому засіданні 18 листопада 2024 року - 4 300 грн 00 коп.;
- участь у судовому засіданні 22 квітня 2024 року - 4 300 грн 00 коп.;
- участь у судовому засіданні 10 червня 2024 року - 4 300 грн 00 коп.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, колегія суддів вважає, що зазначені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 17 900 грн 00 коп. є достатньо обґрунтованими.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з відповідачів на користь ОСОБА_9 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 17 900 грн 00 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно не задоволено клопотання представника відповідачів про зменшення розміру заявлених витрат на правничу допомогу, колегія суддів оцінює критично, оскільки положенням ч. 5 ст. 137 ЦПК України передбачено право суду зменшити розмір витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, а не його обов'язок. Встановивши дотримання представником ОСОБА_1 вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги подане клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 18 листопада 2024 року та додаткове рішення суду від 29 листопада 2024 року ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для їх скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 08 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко