09 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1295/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.02.2020 по 23.02.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.02.2020 по 23.02.2022 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 18.02.2020 по 23.02.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби за період з 18.02.2020 по 23.02.2022 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов обґрунтовано тим, що у період проходження служби з 2020 по 2022 роки позивачу визначався розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. У свою чергу, із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням протягом указаного вище періоду відповідачем здійснювались нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні. Проте позивач вважає, що відповідач невірно провів розрахунок указаних вище видів грошового забезпечення. Так, на думку позивача, з 29 січня 2020 року - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.
Ухвалою суду від 25 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Також відповідач посилався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, якою встановлено, що розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Вказуючи на відсутність протиправних дій при розрахунку позивачу грошового забезпечення за спірний період, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалась.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у період з 18 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року позивач проходила військову службу та перебувала на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується наказами від 18 лютого 2020 року №43-ОС та від 23 лютого 2022 року №56-ОС.
Дослідженням наявних у справі матеріалів судом установлено, що у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення (2021, 2022 роки), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (2022 рік), а при звільненні зі служби позивачу на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 лютого 2022 року №56-ОС виплачено грошові компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2 календарних дні за 2021 рік та за 02 календарних дні 2022 року і за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2022 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вказані обставини не заперечуються учасниками справи.
Як вбачається зі змісту листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 лютого 2025 року №10/4343-25-Вих, у період з 18 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року розмір грошового забезпечення позивача визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Вважаючи, що відповідачем проведено неправильний розрахунок грошового забезпечення у період проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 з 18 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст зазначених норм свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах забезпечення сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).
Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами першим, другим статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту третього статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац 1 пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 статті 9-1 Закону №2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим, третім, четвертим пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки». У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Відповідно до пункту третього статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон від 15.12.2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі “Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:
- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік");
- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн. (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік»);
- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік");
- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік»).
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020, 2021 та 2022 років.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020-2022 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Враховуючи те, що під час визначення позивачу розміру грошового забезпечення, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідачем не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року як розрахункової величини (указане, як свідчить зміст відзиву, не заперечується відповідачем), то суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідної величини.
Стосовно посилань відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 суд зауважує таке.
12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 року.
Так, пунктом 1 Постанови №481 встановлено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з тим, вказана постанова набрала чинності 20 травня 2023 року, при цьому спірні у цій справі правовідносини мали місце у період з 2020-2022 році, тобто вказаний період не охоплюється предметом регулювання пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.
З огляду на викладене суд вважає, що розмір грошового забезпечення позивача, у тому числі підйомної допомоги, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, має обчислюватися позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 022 року з урахуванням чинного станом на згадані дати правового регулювання.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення позивача, у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість відповідач у поданому до суду відзиві не довів законність оскаржуваних дій.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то відсутні правові підстави для вирішення питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Разом з цим, як вбачається зі змісту прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
У зв'язку з цим суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За приписом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Так, на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, позивачем надано:
- договір про надання правової (професійної правничої) допомоги №60 від 04 лютого 2025 року, укладений між адвокатом Гарбузюк О.В. та ОСОБА_1 ;
- Ордер на надання правової (правничої) допомоги від 24 березня 2025 року АМ №1122488;
- акт наданих послуг згідно договору №60 про надання професійної правничої допомоги, підписаний 24 березня 2025 року.
При цьому, як вбачається з акту наданих послуг від 24 березня 2025 року, сума 5000,00 грн складається з:
- 2000,00 грн - направлення адвокатських запитів та заяв в інтересах клієнта та збирання доказів, необхідних для надання правничої допомоги;
- 3000,00 грн - написання та подання адміністративного позову по справі.
Проаналізувавши зміст указаних вище документів, судом встановлено факт представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом Гарбузюк О.В.
Водночас, вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зауважує, що позивачем не було додано до матеріалів позову доказів сплати ОСОБА_1 адвокату Гарбузюк О.В. коштів за надані нею послуги, визначені актом від 24 березня 2025 року.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 червня 2024 року у справі №160/25710/21, в якій вказано, що аналіз положень статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом і в постановах від 02 квітня 2024 року (справа №380/6459/20), від 25 червня 2024 року (справа №320/11734/22) та від 27 червня 2024 року (справа №805/5029/18-а).
Як зазначено представником позивача у позовній заяві, доказами понесення позивачем судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу є: договір про надання професійної правничої допомоги, акт наданих послуг та довідка про отримання гонорару готівкою.
Між тим, дослідивши зміст наявних у справі матеріалів, судом встановлено відсутність довідки про отримання гонорару готівкою, про яку стверджується у позові.
Наведене, враховуючи відсутність інших документів щодо сплати позивачем коштів адвокату (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу), свідчить про не доведення позивачем (її представником) факту сплати адвокату Гарбузюк О.В. гонорару в розмірі саме 5000,00 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у вказаній вище сумі.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 у період проходження ним військової служби з 18 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року грошового забезпечення, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18 лютого 2020 року по 23 лютого 2022, у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 вересня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк