09 вересня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/32/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 241670078174 від 17.10.2024 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період проходження військової служби в Збройних силах з 01.01.1992 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.12.1979 та військового квитка НОМЕР_2 від 01.11.1980;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу період проходження військової служби в Збройних силах з 01.01.1985 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997 у віддаленій місцевості у кратному обчисленні один місяць служби за півтора, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 11.12.1979 та військового квитка НОМЕР_2 від 01.11.1980.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши документи, що підтверджують його трудовий стаж. За принципом екстериторіальності його заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області та відмовлено у призначенні пенсії рішенням № 241670078174 від 17.10.2024, з підстав відсутності необхідного трудового стажу. Позивач вважає, що має право на отримання пенсії за віком, тому прийняте відповідачем оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Окрім того, позивач зазначав, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач 1), заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що в діях пенсійного органу не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управління проведено розрахунок стажу позивача згідно вимог чинного законодавства.
Заперечуючи проти позовних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2) подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії за віком.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та зареєстрована 11.10.2024 за № 1957.
За результатами розгляду заяви позивача, 17.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення № 241670078174 про відмову в призначенні пенсії за віком.
У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 62 років. Необхідний страховий стаж становить 29 років у 2022 році. Страховий стаж заявника становить 14 років 3 місяці 2 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального страхового стажу не зараховано період військової служби з 14.11.1980 по 08.11.1994 (зараховано по 31.12.1991), згідно військового квитка НОМЕР_2 від 01.11.1980, та період з 18.11.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 11.12.1979, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» до загального стажу роботи на території РФ зараховується по 31.12.1991.
За наведених підстав, відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Про прийняте рішення, Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області листом від 06.12.2024 повідомило позивача про відмову у перерахунку пенсії (а.с. 20).Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року (ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV).
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються таку документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Постанова №637); для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені уст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Із змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.12.1979 видно трудову діяльність позивача, в тому числі період проходження військової служби в Збройних силах з 01.01.1985 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997, що підтверджується також військовим квитком НОМЕР_2 від 01.11.1980.
Посилання відповідача про відмінності/неточності у трудовій книжці позивача, не можуть бути підставою для позбавлення позивача на призначення пенсії за віком, оскільки за ведення трудової книжки відповідає роботодавець.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містять всі необхідні записи роботу у спірний період, а саме: відомості про підприємство/установу, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а (2а/208/245/16)) та від 24.05.2018 (справа № 490/12392/16-а).
Згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, установ, в яких проходив службу позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірного періоду проходження військової служби з 01.01.1985 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.12.1979 та військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.1980.
Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що трудова книжка та військовий квиток позивача містить належні записи щодо проходження військової служби з 01.01.1985 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997 у Збройних Силах Радянського Армії.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування спірного періоду проходження військової служби у Збройних Силах Радянської Армії, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» до загального стажу роботи на території РФ зараховується період по 31.12.1991 рік, суд зазначає наступне.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань “відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст. 3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст. 5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч. 2-3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст. 7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф від 14.01.1993 "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
На переконання суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на наведені вище положення Угоди, суд зазначає, що вихід України із вказаної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, заробітна плата (грошове забезпечення), отримана позивачем на території рф, не може бути неврахованою під час здійснення перерахунку пенсії саме з таких підстав.
За приписами ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22.01.1993 №2783-IX (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР. Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
Таким чином до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягали положення Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває, як тривав і на момент прийняття оскарженого рішення.
Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території російської федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів та посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» як на підставу для відмови у зарахуванні проходження спірного періоду військової служби у Збройних Силах.
Відповідачем також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи за спірний період у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, стаж позивача, що обрахований відповідачем не в повній мірі відповідає записам трудової книжки щодо періодів проходження військової служби.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, відповідач 2 не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 241670078174 від 17.10.2024.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової служби в Збройних силах з 01.01.1992 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.12.1979 та військового квитка НОМЕР_2 від 01.11.1980 та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби в Збройних силах з 01.01.1985 по 11.11.1994 та з 25.11.1994 по 13.11.1997 у віддаленій місцевості у кратному обчисленні один місяць служби за півтора, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 11.12.1979 та військового квитка НОМЕР_2 від 01.11.1980, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Аналогічна правова позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 03.08.2023 у справі № 600/210/23-а, від 25.10.2023 у справі № 600/2410/23-а, від 02.04.2024 у справі № 600/1172/23-а.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, рішення якого визнано протиправним та скасовано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 241670078174 від 17.10.2024 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 605,60 грн.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345);
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, Харківська область, код ЄДРПОУ 14099344) .
Суддя В.К. Левицький