Справа № 560/17588/24
іменем України
09 вересня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Хмельницької митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Хмельницької митниці, відповідно до якого, просить: «Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної митної служби України Хмельницька митниця № UA400000202461 від 22.10.2024 року, № UA400000202462 від 22.10.2024 року відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ».
Ухвалою від 28.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Від відповідача 10.12.2024 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 01.09.2025 зобов'язано Хмельницьку митницю надати у десятиденний термін з дня отримання цієї ухвали суду письмові докази з офіційним перекладом на державну мову, а саме: копії листів уповноважених органів Бельгії та Франції від 14.04.2022 № 2021/N6A2N30/00020836/2 та від 15.02.2022 № 21/126 на запити Держмитслужби про надання допомоги в проведенні перевірки сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 24.07.2020 №E5.835.082 та EUR.1 від 11.06.2020 №А0278746 відповідно.
До суду від Хмельницької митниці 05.09.2025 надійшли, витребувані ухвалою суду від 01.09.2025 року, документи.
Згідно із позовною заявою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що 19.06.2020 до Хмельницької митниці подав до митного оформлення «Напівпричіп - рефрижератор» (ізометричний зі встановленим холодильним обладнанням, трьохвісний ) марки KRONE, модель SD, ідентифікаційний номер шасі НОМЕР_1 , митну декларацію № UA204020/2020/221150, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція.
28.07.2020 до Хмельницької митниці подав до митного оформлення «Сідельний тягач» марки DAF, модель XF 105.460, ідентифікаційний номер шасі НОМЕР_2 , митну декларацію № UA204020/2020/228447, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція.
Стверджує, що відповідачем в період з 17.09.2024 по 23.09.2024 проведено документальну невиїзну перевірку з питань митної справи щодо обґрунтованості та отримання пільг і звільнення від оподаткування під час митного оформлення товару за МД від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150, від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447, за результатами якої встановлено: порушення позивачем: частини 1 статті 281 МКУ в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг, застосування звільнення від оподаткування ввізним митом, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за МД від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447 та від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150 на загальну суму 71664,19 грн; пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за МД від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447 та від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150 на загальну суму 14332,83 грн.
Посилається на те, що за результатами проведення документальної невиїзної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення № UA400000202461 від 22.10.2024 та № UA400000202462 від 22.10.2024 року.
Із податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується, вважає їх протиправним та такими, що винесені неправомірно, з порушенням діючих норм законодавства, та без врахування документів які підтверджують дійсність походження товару з країн Європейського союзу і правомірність надання пільг при оподаткуванні вантажу.
Зокрема, вказує на те, що ним сплачено в повному обсязі всі обов'язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а сертифікати про походження товару є чинними та не скасованими.
Згідно із відзивом на позовну заяву, Хмельницька митниця просить у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на таке.
Вказує, що перевірка позивача та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень здійсненні на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначає, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифіката з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку ІІІ а ; (b) сертифіката з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку ІІІ b; (с) у випадках, вказаних у статті 21 (1) декларація, (надалі іменується «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Відповідач посилається на те, що для підтвердження преференційного походження товарів Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано сертифікати з перевезення товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція, та EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція.
Як стверджує позивач, за результатами опрацювання відповіді уповноваженого органу Бельгії від 14.04.2022 № 2021/М6А2К30/00020836/2 та уповноваженого органу Французької республіки від 15.02.2022 № 21/126, на запит Держмитслужби про надання адміністративної допомоги щодо підтвердження автентичності та правильності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція, та сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція, встановлено, що позивачем, враховуючи положення пункту 7 частини 1 статті 336 МКУ та пункту 2 частини 2 статті 351 МКУ видано наказ Хмельницької митниці №180 від 13.09.2024 «Про проведення документальної невиїзної перевірки стану дотримання ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) вимог законодавства України з питань митної справи».
Вказує, що листи уповноважених органів країн експорту містили однозначну інформацію про те, що товари не можуть бути визнані такими, що підпадають під дію преференційного режиму.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 351 МКУ, посадовими особами Хмельницької митниці проведена документальна невиїзна перевірка в період з 17.09.2024 по 23.09.2024 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо обґрунтованості та отримання пільг і звільнення від оподаткування під час митного оформлення товару за МД від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150, від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447.
За результатами проведеної перевірки відповідачем встановлено: порушення позивачем: частини 1 статті 281 МКУ в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг, застосування звільнення від оподаткування ввізним митом, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за МД від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447 та від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150 на загальну суму 71664,19 грн; пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за МД від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447 та від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150 на загальну суму 14332,83 грн.
За результатами проведення документальної невиїзної перевірки Хмельницькою митницею прийняті податкові повідомлення - рішення № UA400000202461 від 22.10.2024 та № UA400000202462 від 22.10.2024 року.
Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 1 Митного Кодексу України (далі - МКУ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання МКУ.
За ч.ч. 1,2 статті 7 МКУ, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики, становлять митну справу. Митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.
Відповідно до ст. 544 МКУ, реалізуючи митну політику України митна служба України виконує, зокрема, такі основні завдання:
- забезпечення правильного застосування, неухильного дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства України з питань митної справи;
- забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними відповідно до закону;
- здійснення митного контролю та виконання митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, у тому числі на підставі електронних документів (електронне декларування), за допомогою технічних засобів контролю тощо;
- забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених МКУ та Податковим кодексом України (ПКУ) та іншими актами законодавства України;
- здійснення обміну документами та інформацією (у тому числі електронною) з іншими державними органами України, митними, правоохоронними та іншими органами іноземних держав.
Згідно із ст. 336 МКУ, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом, серед іншого, проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Статтею 334 МКУ передбачено, що з метою здійснення митного контролю після випуску товарів митні органи мають право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.
Частиною 3 статті 345 МКУ встановлено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо, зокрема, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування.
Документальна невиїзна перевірка проводиться, зокрема, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України (п. 2 ч. 2 ст. 351 МКУ).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 352 МКУ, посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони.
Згідно із статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ПКУ регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пункт 41.1.2 ст. 41 ПКУ встановлює, що митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) є контролюючими органами щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв'язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони.
За п. 41.5 ст. 41 ПКУ, повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, МКУ та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.
Відповідно до п. 54.4 ст. 54 ПКУ, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Підпунктом 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПКУ передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Вирішуючи справу по суті, суд вказує на таке.
З огляду на викладене вище, є можливим здійснення митного контролю після завершення митного оформлення.
При цьому, підставою для проведення документальної невиїзної перевірки є надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено.
Спірним у цій справі є питання обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування cуб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 під час митного оформлення товару: «Напівпричіп - рефрижератор» (ізометричний зі встановленим холодильним обладнанням, трьохвісний ) марки KRONE, модель SD, ідентифікаційний номер шасі НОМЕР_1 , за митною декларацією № UA204020/2020/221150, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція, та «Сідельний тягач» марки DAF, модель XF 105.460, ідентифікаційний номер шасі НОМЕР_2 , за митною декларацією № UA204020/2020/228447, сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція.
Судом встановлено, що у першій частині графи 36 вищевказаних митних декларацій зазначено код пільги в обкладенні товару ввізним митом 410/ Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, на підставі абзацу 1 частини 1 статті 29 додатка І-А «Тарифний графік України» до глави 1 розділу IV «Торгівля та питання, пов'язані з торгівлею» (скасування мит) Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони.
Через застосуванням преференції «410», під час митного оформлення вказаного товару суб'єкт ЗЕД отримав пільги, а саме звільнення від сплати ввізного мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання.
Зазначені вище товари оформленні із застосуванням преференційного режиму в рамках Доповнення І «Визначення поняття "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII (далі Доповнення І).
Статтею 15 «Загальні вимоги» Доповнення І передбачено: товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження, серед інших, сертифіката з перевезення товару EUR.1.
Статтею 15 «Загальні вимоги» Доповнення 1 Конвенції встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів:
(а) сертифіката з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку ІІІ а ;
(b) сертифіката з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку ІІІ b;
(с) у випадках, вказаних у статті 21 (1) декларація, (надалі іменується «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED визначена статтею 16 Доповнення І Конвенції. Так, відповідно до частини 1 зазначеної статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. А відповідно до частини 3 цієї статті - експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.
Частиною 1 статті 28 Доповнення І Конвенції (Зберігання підтвердження походження й супровідної документації) передбачено, що експортер, який подає заявку на отримання сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинен зберігати документи, зазначені в статті 16(3), протягом щонайменше трьох років. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що експортер, що складає декларацію про походження повинен зберігати примірник цієї декларації походження, а також документи, зазначені в статті 21(5) протягом щонайменше трьох років.
Так, судом встановлено, що, для підтвердження преференційного походження товарів, позивачем надано сертифікати з перевезення товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція, та EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція.
У вказаних сертифікатах зазначена інформація про те, що товари мають преференційне походження з Європейського Союзу.
Частиною 2 статті 31 Доповнення І Конвенції (Адміністративне співробітництво) передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.
Згідно із ст. 45 МКУ, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Стаття 32 «Перевірка підтверджень походження» Доповнення 1 Конвенції визначає, що:
1. Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.
2. З метою реалізації положень пункту 1 цієї Статті митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED та інвойс, якщо він була поданий, декларацію про походження або декларацію про походження EUR-MED, або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути надіслані для обґрунтування запиту про здійснення перевірки.
3. Перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони-експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.
4. Якщо митні органи Договірної сторони імпортера вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.
5. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.
Із матеріалів справи вбачається, що листом уповноваженого органу Бельгії від 14.04.2022 № 2021/М6А2К30/00020836/2 повідомлено, що преференційне походження товару, вказаного в сертифікаті з перевезення (походження) товару форми EUR.I № E.5.835.082 від 24.07.2020 року, надана експортером «JOEL LEFERVE SAS Roure Nationale», Франція, не підтверджено.
Митне оформлення вищезазначеного товару було здійснено за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 28.07.2020 року № UA204020/2020/228447.
Листом уповноваженого органу Французької Республіки від 15.02.2022 № 21/126 повідомлено, що преференційне походження товару, вказаного в сертифікаті з перевезення (походження) товару форми EUR.I № A 0278746 від 11.06.2020 року, експортер «LAMBERET SAS», Франція, не підтверджено.
Митне оформлення вищезазначеного товару було здійснено за митною декларацією ІМ 40 ДЕ від 19.06.2020 року № UA204020/2020/221150.
З огляду на викладене вище, суд виходить з того, що, у зв'язку з тим, що преференційне походження товарів не підтверджено, тому пільги надані (отримані) з порушенням вимог Доповнення 1 до Конвенції.
Водночас, відсутність права на преференцію не ставиться в Конвенції в залежність від наявності чи відсутності вини суб'єкта ЗЕД, який надає відповідний сертифікат або декларацію-інвойс митному органу при проведенні митного оформлення, будь-які застереження з цього приводу в Конвенції не передбачені.
Також суд вказує на те, що урахування офіційної відповіді уповноважених органів іноземної країни щодо відсутності права на преференцію під час проведення документальної перевірки, прямо відповідає нормам пункту 6 статті 32 Доповнення І Конвенції.
Так, відповідно до пункту 6 статті 32 «Перевірка підтверджень походження» Доповнення І Конвенції, якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Частиною 2 статті 270 МКУ визначено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються ПКУ з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 277 МКУ, об'єктом оподаткування митом є: товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI ПКУ.
Пунктом 4 частини 1 статті 289 МКУ встановлено, що обов'язок із сплати митних платежів виникає після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання.
За ч. 2 ст. 293 МКУ, особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Згідно із підпункту 41.1.2. п. 41.1. ст. 41 ПКУ, контролюючими органами є митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв'язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України.
Пункт 54.4 ст. 54 ПКУ визначає, що, у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
За п. 2 ст. 277 МКУ, об'єктом оподаткування митом є: товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України.
Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом (ч. 2 ст. 270 МКУ).
Згідно з ч. 5 ст. 280 МКУ, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 292 МКУ передбачено, що митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано.
Відповідно до п. 190.1. ст. 190 ПКУ, базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
Згідно із ч. 2 статті 293 МКУ, особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Пунктом 4 ч. 1 статті 289 МКУ встановлено, що обов'язок із сплати митних платежів виникає після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання.
Судом встановлено, що на момент здійснення митного оформлення в графі 9 поданих митних декларацій від 28.07.2020 № UA204020/2020/228447 та від 19.06.2020 № UA204020/2020/221150 зазначена особа відповідальна за фінансове регулювання - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 71 пункту 4 Положення про Хмельницьку митницю (затверджено Наказом Державної митної служби України №489 від 29.10.2020), митниця відповідно до покладених на Держмитслужбу завдань здійснює у зоні діяльності окремі делеговані повноваження Держмитслужби, а також повноваження визначені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі, взаємодіє з податковими органами з питань повноти нарахування та погашення податкових/грошових зобов'язань та здійснює заходи щодо стягнення податкового боргу, який виник у зв'язку з несплатою митних платежів.
Щодо інших доводів сторін, суд зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Хмельницької митниці про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Хмельницька митниця (вул. Пілотська, 2, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29010 , код ЄДРПОУ - 43997560)
Головуючий суддя Є.В. Печений