справа № 278/2037/25
08 вересня 2025 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Віктора Мокрецького, за участю секретаря Анастасії Юзюк, розглянув цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі -ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернулося до суду із позовом в якому просив суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість в сумі 29 568 грн.
У обґрунтування заявленого ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» повідомило, що 25 жовтня 2023 року між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТзОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 102185153 на підставі якого відповідач отримав грошові кошти, які зобов'язався повернути у строк, обумовлений вказаним договором. Разом із тим відповідач вчасно взяте на себе зобов'язання належним чином не виконав через що утворилися вищевказана заборгованість, яку позивач бажає стягнути за наслідками розгляду цієї справи.
Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і без фіксації його перебігу.
Відповідач ОСОБА_1 , у свою чергу, скерував до суду відзив на позовну заяву в якому заперечив проти позовних вимог ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у повному обсязі. Свою позицію останній обґрунтував тим, що будь-яких договорів, в тому числі і з ТзОВ «Мілоан», він не підписував та коштів у кредит не отримував. З тих самих підстав ОСОБА_1 також поставив під сумнів надані позивачем копії письмових доказів, посилаючись на те, що вказаних документів він не підписував і про їх існування дізнався лише після отримання примірника позовної заяви із усіма доданими до нього доказами. Окрім цього, відповідач зауважив, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 102185153 від 25 жовтня 2023 року, який укладений між ТзОВ «Мілоан» і ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» є нікчемним, оскільки не відповідає положенням ст. ст. 513, 516 та 517 ЦК України. Також відповідач звертає увагу суду, що позивач у обґрунтуванні позову вказує на те, що спірні правовідносини, серед іншого, врегульовуються приписами Закону України «Про електронну комерцію», однак відповідач переконаний, що вони мають бути врегульовані Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу приписів ч. 2 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір не міг бути із ним укладений в електронній формі.
Дослідивши матеріали справи судом установлені наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.
25 жовтня 2023 року на сайті tengo.ua ОСОБА_1 заповнена заява на отримання кредиту № 102185153 в якій указані його персональні дані, а саме: дата народження; серія та номер паспорту громадянина України, а також місце та дата його видачі; адреса зареєстрованого місця проживання; номер платіжної картки на яку, слід перерахувати кредитні кошти (а.с. 16).
Того ж дня між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 102185153 (далі - Договір) за умовами якого останній отримав кредит в сумі 8 000 грн (п. 1.2. Договору) строком на 105 днів, тобто до 07 лютого 2024 року (п. 1.3. Договору) із пільговим періодом в 15 днів (п. 1.3.1. Договору) та поточним періодом 90 днів (п. 1.3.2. Договору). Окрім цього, у п. 1.5.2. Договору передбачено, що за користування кредитом протягом пільгового періоду проценти нараховуються за ставкою 1,65% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування. У подальшому, відповідно до п. 1.5.3. Договору за користування кредитом протягом поточного періоду позичальнику належить сплатити проценти, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування.
Окрім цього, в п. 2.1. Договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 . Також положеннями п. 6.1., 6.4. та 6.5. Договору визначено, що: він укладається у електронній формі у особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТзОВ «Мілоан» зокрема через сайт товариства та/або відповідний додаток чи інші засобами; розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепт); укладення цього договору в електронній формі еквівалентно отриманню ТзОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язальні наслідки; цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Разом із тим, у п. 6.3. договору сторони погодили, зокрема, що приймаючи пропозицію ТзОВ «Мілоан» про укладання кредитного договору відповідач також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього договору.
Також у п. 6.7. Договору вказано, що позичальника ідентифіковано та верифіковано через систему Bank ID НБУ за допомогою ідентифікаційних даних позичальника.
Зазначений договір підписаний ОСОБА_1 об 14 годині 53 хвилин 25 жовтня 2023 року за допомогою одноразового ідентифікатора «554353» (а.с. 10).
Згідно із довідкою № б/н від 14 жовтня 2024 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН», об 14 годині 53 хвилин 25 жовтня 2023 року вказаним товариством на номер мобільного телефону НОМЕР_2 надсилався одноразовий ідентифікатор «554353» (а.с. 17).
Із платіжного доручення № 75174240 від 25 жовтня 2023 року вбачається, що ТзОВ «Мілоан» направлено ОСОБА_1 на картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти на суму 8 000 грн (а.с. 18 зворот).
Відповідно до наданого ТзОВ «Мілоан» розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором вбачається, що 08 листопада 2023 року на погашення заборгованості ОСОБА_1 внесено 2 400 грн (а.с. 19).
26 березня 2024 року між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладений договір відступлення прав вимоги № 106-МЛ/Т (а.с. 21-25).
Так, положеннями п. 6.2.3. та 6.2.4. вказаного договору передбачено, що право вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування на користь кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п. 7.1. цього договору (1 665 964,71 грн), після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання акту прийому-передачі реєстру боржників (додаток № 2) відповідно до п. 8.3.2. договору. Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників.
26 березня 2024 року ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатило на користь ТзОВ «Мілоан» 1 665 964,71 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 407 (а.с. 27 зворот).
Того ж дня між сторонами договору відступлення прав вимоги № 106-МЛ/Т від 26 березня 2024 року підписаний акт приймання-передачі реєстру боржників до зазначеного договору. Підписи представників сторін також скріплені їх печатками (а.с. 26).
Відповідно до витягу із вищезгаданого реєстру боржників вбачається, що за договором відступлення прав вимоги № 106-МЛ/Т від 26 березня 2024 року позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 102185153 від 25 жовтня 2023 року на загальну суму 29 568 грн із яких 7 200 грн заборгованість за тілом кредиту, 21 568 грн заборгованість за процентами та 800 грн заборгованість по комісії. Зазначений витяг підписаний представниками ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», а їх підписи скріплені печатками товариств (а.с. 28).
21 березня 2025 року ТзОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на адресу ОСОБА_1 направлено претензію № 23454561/2966 про повернення вищевказаної заборгованості (а.с. 28 зворот).
Згідно із відомостей, які надані Акціонерним товариством «ПриватБанк», вбачається, що на ім'я відповідача банком емітовано №5168745129711484 на яку 25 жовтня 2023 року надійшли грошові кошти на суму 8 000 грн.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Приписи ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою та другою ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері врегульовані положеннями Закону України «Про споживче кредитування».
Так, відповідно до абз. 1 та 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів врегульовуються приписами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Окрім цього, ч. 1 та ч. 5 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» унормовано, що суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» унормовує, що одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною першою ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частина друга ст. 1081 ЦК України визначає, що грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Приписами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання не сприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За правилами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані зазначені правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Так, позивач з метою захисту своїх порушених прав, що знайшли своє відображення у порушенні відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов'язань, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, як одним із способів та видів такого захисту. Також, суд встановив, що тривале порушення боргових зобов'язань у причинно-наслідковому зв'язку потягнуло за собою появу вищевказаної заборгованості.
Водночас, щодо вимог позивача стосовно стягнення заборгованості за комісією суд звертає увагу на таке.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту,у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відтак, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Окрім цього, Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року по справі № 686/14530/15 виснувано, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Відтак, ураховуючи норми законодавства, якими врегульоване питання комісії при наданні кредиту, а також зважаючи на усталену судову практику з цього приводу, суд уважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні вимог в частині стягнення із позивача комісії в сумі 800 грн, так як це прямо суперечитиме законодавству України, оскільки суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку позикодавця надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Стосовно заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами суд вказує наступне.
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22 викладений правовий висновок, відповідно до якого Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Так, перевіряючи правильність проведеного розрахунку заборгованості за процентами судом встановлено наступне.
Із наданого первісним кредитором ТзОВ «Мілоан» розрахунку заборгованості за вказаним кредитом вбачається, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості 08 листопада 2023 року внесено 2 400 грн із яких 800 грн віднесено на погашення тіла кредиту, 800 грн віднесено на погашення процентів та 800 грн віднесено на сплату комісії (а.с. 19). Однак, як зазначалося раніше, вказана стягнення грошових коштів у вигляді комісії за будь-які послуги в цьому випадку суперечитиме законодавству України, а тому ці 800 грн повинні бути віднесеними на погашення процентів, оскільки в силу положень п. 2 ч. 1 ст. 534 ЦК України при виконанні зобов'язань у другу чергу сплачуються проценти.
За таких обставин, можливо дійти висновку, що у період з 25 жовтня 2023 року по 08 листопада 2023 року за ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість за вказаним кредитним договором на загальну суму 9 848 грн із яких 8 000 грн заборгованість за тілом кредиту та 1 848 грн заборгованість за процентами (із розрахунку 8 000*1,65%*14 днів) (відповідно до п. 1.3.1 та 1.5.2. Договору). Окрім цього, до пільгового періоду входило і 09 листопада 2023 року. За цей день розмір процентів за користування кредитними коштами мав становити 118,80 грн (із розрахунку 7 200 грн*1,65%* 1 день), оскільки із наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем на погашення заборгованості за тілом кредиту 08 листопада 2023 року внесено 800 грн.
Проте, судом установлено, що первісним кредитором продовжений пільговий період відповідачеві до 24 листопада 2023 року включно (а.с. 19). А тому за користування кредитними коштами ОСОБА_1 за період із 10 листопада 2023 року по 24 листопада 2023 року включно мав сплатити прценти в розмірі 1 663,20 грн (із розрахунку 7 200*1,65%*14 днів).
Разом із тим, ураховуючи часткове погашення відповідачем спірної заборгованості наразі її сума становить 28 130 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 200 грн та 20 930 грн за процентами (із розрахунку (7 200*3,5%*75 днів (період із 25 листопада 2023 року по 07 лютого 2024 року)) + 3 630 грн (проценти нараховані за період із 25 жовтня 2023 року по 24 листопада 2023 року) - 1 600 грн (грошові кошти, внесені відповідачем 08 листопада 2023 року на погашення заборгованості). За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Стосовно ж посилань відповідача на те, що спірні правовідносини мають врегульовуватися Законом України «Про споживче кредитування», а не Законом України «Про електронну комерцію» суд зауважує, що норми Закону України «Про споживче кредитування» (зокрема ч. 1 ст. 13 цього Закону) є бланкетними по відношенню до норм Закону України «Про електронну комерцію», зокрема в частині врегулювання порядку укладення кредитного договору в електронній формі. За таких обставин можливо дійти висновку, що спірні правовідносин врегульовані обома цими нормативно-правовими актами. Щодо сфери дії Закону України «Про електронну комерцію», зокрема щодо кола суб'єктів із якими можуть бути укладені договори на підставі цього закону суд зауважує, що в даному випадку позивач укладав із ним кредитний договір все ж у порядку Закону України «Про споживче кредитування», але із застосуванням вимог щодо порядку укладення такого договору, визначених Законом України «Про електронну комерцію», оскільки порядок укладення електронного кредитного договору прямо не унормований Законом України «Про споживче кредитування», проте у його ч. 1 ст. 13 фактично передбачений аналогічний порядок укладення електронного договору, який міститься і у Законі України «Про електронну комерцію». За таких обставин можливо дійти висновку, що вищевказаний кредитний договір міг бути укладеним із відповідачем у електронній формі.
Стосовно доводів сторони відповідача про те, що ОСОБА_1 не підписував вищевказаного кредитного договору суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 відображений правовий висновок щодо того, що без введення логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де обслуговується позичальник), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання кредитором персональних даних від позичальника з метою укладення договору, є неможливим.
Так, за умовами п. 6.1. Договору сторони фактично дійшли згоди, що для підписання зазначених договорів відповідачем використовуватиметься електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Також матеріалами справи підтверджується наявність у договорі персональних даних відповідача, а саме: номеру паспорта громадянина України, дати та органу його видачі, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, який присвоєний Дехтяренка Д.М., адресу його зареєстрованого місця проживання, а також номер мобільного телефону, який відповідач у подальшому в відзиві на позовну заяву вказуватиме як свій контактний номер. Окрім того, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними з метою подальшого укладення вищезгаданого договору.
Із наведеного можливо дійти висновку, що раніше вказаний кредитний договір підписаний саме відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора (електронний підпис з одноразовим ідентифікатором) і є укладеними у порядку Закону України «Про електронну комерцію», що повністю відповідає положенням зазначеного Закону та приписам ЦК України. Окремо суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять і сторонами у встановленому процесуальним законом порядку суду не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори визнані недійсними. Тобто, за таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.
Також суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він не отримував коштів за вищевказаним кредитним договором. Зокрема, такі твердження відповідача повністю спростовуються випискою за картковим рахунком № НОМЕР_1 , який належить відповідачу (а.с. 70). Так, згідно із вищевказаною випискою, спочатку на картку відповідача 25 жовтня 2023 року (день укладення кредитного договору № 102185153) зараховано 8 000 грн (розмір кредиту, передбачений п. 1.2 договору № 102185153). Зазначене зарахування у сукупності із датою його здійснення та датою підписання кредитного договору надають можливість стверджувати, що зазначені грошові кошти перераховувалися відповідачу саме на виконання первісним кредитором умов зазначеного договору.
Щодо нікчемності договору відступлення прав вимоги № 106-МЛ/Т від 26 березня 2024 року слід зазначити, що судом не встановлено та відповідачем не вказано, яким саме чином цей договір вцілому або ж які його конкректні умови суперечать положенням ЦК України. Так само ОСОБА_1 не надано у розпорядження суду доказів належного виконання ним переданого за цим договором зобов'язання первісному кредитору, яке б надавало можливості суду застосувати у цьому випадку ч. 2 ст. 517 ЦК України.
Стосовно наявності у відповідача сумнівів у дійсності тих чи інших копій письмових доказів, що долучені позивачем до матеріалів справи суд зауважує, що ОСОБА_1 з невідомих суду причин не скористався своїм процесуальним правом для заявлення клопотання про витребування оригіналів таких доказів.
Суд же уважає, що усі надані стороною позивача копії письмових доказів відповідають нормам 77-80 ЦПК України, оскільки містять у собі всі необхідні та передбачені законодавством реквізити (дати вчинення таких документів; місце їх вчинення; найменування осіб, що створили документ; підписи представників та відтиски печаток таких осіб).
Ураховуючи викладене, позовні вимоги ТзОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» суд вирішує задовольнити частково.
Окрім зазначеного, оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, на підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати за розгляд цієї цивільної справи пропорційно до частки задоволених вимог, які складаються із витрат по сплаті судового збору в сумі 2 303,70 грн. Інші судові витрати сторін перед судом не декларувалися.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , код платника податків НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором № 102185153 від 25 жовтня 2023 року в загальній сумі 28 130 (двадцять вісім тисяч сто тридцять) гривень.
У решті вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судовий збір в сумі 2 303 (дві тисячі триста три) гривні 70 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08 вересня 2025 року.
Суддя Віктор Мокрецький