Справа №295/7206/25
Категорія 227
1-кп/295/795/25
08.09.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого адвоката ОСОБА_7
представника цивільного відповідача ТОВ «Бердичівський хлібозавод» ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12025060600000400 від 22.03.2025 року на підставі обвинувального акту відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів Житомирської області, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, непрацюючого, раніше не судимого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
22.03.2025 близько 04 години 50 хвилин водій ОСОБА_4 в задовільних умовах дорожнього руху керував технічно справним автомобілем марки Ford Transit, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухався ним по вул. Домбровського у м. Житомирі зі сторони вул. Перемоги в напрямку до вул. Покровська.
Рухаючись у вказаний день, час та місці вказаним транспортним засобом на перехресті вул. Покровська та вул. Домбровського, водій ОСОБА_4 в порушення вимог пунктів 2.3.б), 16.11. та вимог дорожнього знаку 2.1. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР України), проявив безпечність та неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при цьому, не надав дорогу транспортному засобу, що під'їжджав до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, яка перетинається з дорогою, по якій рухався водій ОСОБА_4 , на перехресті нерівнозначних доріг не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, внаслідок чого допустив зіткнення із правою боковою частиною автомобіля марки Volvo V50, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , що рухався по вул. Покровська зі сторони вул. Миколи Сціборського в напрямку вул. Лесі Українки.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки Volvo V50, реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді тупої поєднаної травми у виді закритої черепно - мозкової травми, струсу головного мозку, ран правої лобної та тім'яної ділянок; закритої травми грудної клітки, перелому 5,7 грудних хребців; забою передньої черевної стінки, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров'я.
Порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 2.3.б), 16.11 ПДР України та вимог дорожнього знаку 2.1. ПДР України, знаходиться у причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Кримінальна відповідальність за вчинене передбачена ч.1 ст.286 КК України, за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вказував, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину визнав повністю. Фактичні обставини правопорушення, які встановлені на досудовому слідстві визнав. Суду пояснив, що 22.03.2025 виконував обов'язки водія ТОВ «Бердичівський хлібозавод» та близько 05:00 год. ранку керуючи автомобілем марки Ford Transit, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить хлібзаводу, рухався по вул. Домбровського у м. Житомирі в напрямку до вул. Покровська зі швидкістю 40-50 км/год. Будучи втомленим, не звернув увагу на дорожній знак «Уступити дорогу», так як світлофори були вимкненні, не помітивши автомобіля марки Volvo V50, з яким допустив зіткнення. Він одразу зупинився та підбіг до потерпілого, викликав служби «102», «103». Потерпілого у лікарні не відвідував, бо працював, щоб відшкодувати збитки та телефонував потерпілому, цікавився про стан його здоров'я. У скоєному щиро розкаявся, просив суворо не карати. Також зазначив, що в добровільному порядку відшкодував потерпілому 500 доларів США в якості заподіяної моральної шкоди, про що долучив письмову розписку від потерпілого.
Представник цивільного відповідача ТОВ «Бердичівський хлібозавод» в судовому засідання позовні вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди не визнав. Вказував про завищеність та необґрунтованість заявленого розміру в 200 000 грн. та непропорційність суми позову тяжкості встановлених ушкоджень (середнього ступеня тяжкості). Зазначали, що ТОВ «Бердичівський хлібозавод» добровільно відшкодував потерпілому 15000 грн. в рахунок заподіяної моральної шкоди. В силу вимог закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» частина заявлених вимог про відшкодування суми моральної шкоди має бути пред'явлено до страхової компанії, оскільки його відповідальність була застрахована. Також зазначав про відсутність доказів підтвердження розміру моральної шкоди та завищення розміру витрат на правову допомогу.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, обставини справи в частині пред'явленого обвинувачення ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції не має та їм роз'яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та вивченням письмових матеріалів, що характеризують його особу. Водночас, в частині розгляду цивільного позову дослідження наданих доказів необхідно здійснити в повному обсязі.
Таким чином, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд доходить висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, та його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України.
Призначаючи міру покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до ст. 12 КК України вчинив нетяжкий злочин, раніше не судимий, на обліку у спеціалізованих медичних установах не перебуває, вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро каявся та частково відшкодував заподіяну моральну шкоду.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому у відповідності до вимог ст. 66 КК України суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст. 67 КК України судом не встановлені.
За таких даних про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих, а також з урахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винного, його молодий вік, часткове добровільне відшкодування шкоди потерпілому, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання увиді 1 року обмеження волі з випробуванням та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, виходячи з такого.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання із встановленням випробувального терміну ґрунтується на наведених вище вимогах.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд доходить висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 є можливим без відбування покарання у виді обмеження волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.
Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді обмеження волі.
Щодо цивільного позову, заявленого представником потерпілого в межах кримінального провадження суд зазначає наступне.
Представником потерпілого адвокатом ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження було заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди в розмірі 185 000 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Позов мотивований тим, що потерпілий зазнав тілесних ушкоджень та душевних страждань внаслідок ДТП.
Зазначений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Судом встановлена винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок ДТП.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Заподіяння моральної шкоди потерпілому обґрунтовується фізичним болем, які він зазнав у зв'язку із каліцтвом та душевними стражданнями у зв'язку із знищенням його майна.
Разом з тим, статтею 20 (пункт 4 частини 1) та 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон). У разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю та здоров'ю потерпілої фізичної особи здійснюється страхова (регламентна) виплата у зв'язку з: моральною шкодою, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Страховик здійснює потерпілій фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у розмірі 10 відсотків страхової (регламентної) виплати у зв'язку з її лікуванням та/або втратою нею працездатності, розрахованої відповідно до статей 21-23 цього Закону.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ТОВ «Бердичівський хлібозавод» на момент ДТП була застрахована, тому суд враховує також можливість отримання потерпілим страхової виплати в якості компенсації моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, в межах розмірів визначених статтею 24 наведеного закону.
Водночас, передбачений Законом розмір страхових виплати за відшкодування моральної шкоди не здатний покрити весь обсяг моральної шкоди, яка в дійсності була завдана потерпілому в результаті ушкодженням здоров'я та пошкодження майна.
Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Констатуючи наявність факту заподіяння моральної шкоди, суд перш за все керується критеріями загальнолюдських цінностей і виходить з розуміння того, що отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, у вигляді закритої черепно - мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани правої лобної та тім'яної ділянок, закритої травми грудної клітки, компресійного перелому 5, 7 грудних хребців І ступеню, забою передньої черевної стінки, стаціонарне (з 22.03.2025р. по 01.04.2025р) та амбулаторне (з 04.04.2025р. по 29.08.2025р.) лікування, фізичний біль та незручності поза всяким сумнівом, пов'язані з глибокими душевними стражданнями, що за законом підлягають компенсації, в тому числі й грошима.
При визначені розміру заподіяної моральної шкоди суд враховує поведінку учасників, зокрема обвинуваченого, який від самого початку не заперечував своєї провини та сприяв слідству. Так само працедавець і цивільний відповідач - ТОВ «Бердичівський хлібозавод» не заперечував виконання їх працівником службових обов'язків водія та порушення ним правил дорожнього руху, що призвело до дорожньої пригоди.
З боку ТОВ «Бердичівський хлібозавод» було дотримано вимоги закону про наявність полісу та обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У зв'язку із цим потерпілий може розраховувати на отримання страхового відшкодування за завдану шкоду здоров'ю та знищення (пошкодження) майна.
При цьому в ході досудового врегулювання підприємство ТОВ «Бердичівський хлібозавод» добровільно сплатило потерпілому в якості відшкодування моральної шкоди 15000 грн.
В доповнення до цього обвинувачений добровільно сплатив потерпілому 500 дол. США в рахунок відшкодування моральної шкоди, що підтверджується розпискою останнього від 07.07.2025 та не заперечувалося у судовому засіданні потерпілим та його представником.
З урахуванням наведеного та з огляду на характер найбільш значущої отриманої травми (компресійного переламу 5, 7 хребців І ступеню), тривалості лікування та додаткових зусиль для організації свого життя в зв'язку із заподіянням тілесних ушкоджень, пошкодження майна (автомобіля), виходячи з принципів розумності, поміркованості й справедливості, а також добровільного відшкодування обвинуваченим та його роботодавцем ТОВ «Бердичівський хлібозавод» коштів на відшкодування моральної шкоди та можливості отримання страхових виплат, суд вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Бердичівський хлібозавод» на відшкодування завданої моральної шкоди потерпілому ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 100 000 грн.
Щодо відшкодування витрат, понесених потерпілим ОСОБА_6 на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., слід зазначити наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно змісту із п. 3 ч. 1ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат належать до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат, в тому числі, належать витрати на правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
За змістом ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Закон від 05 липня 2012 року № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/ дії/бездіяльність обох сторін.
За ч. 5 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілим, цивільним позивачем та адвокатом ОСОБА_7 було укладено угоду без № від 27.03.2025 про надання останнім правничої допомоги. Адвокат, як представник потерпілого та цивільного позивача підготував позовну заяву про відшкодування моральної шкоди та долучив копії паспорту позивача, страхового полісу, висновку судово-медичного експерта про заподіяння травми, копії виписки із медичної карти та листки (медичні висновки) про тимчасову непрацездатність потерпілого, а також витяг з рішення експертної команди від 18.07.2025р.
Розмір наданих правових послуг за цим становив 20 000 грн, який був сплачений потерпілим згідно прибуткового касового ордеру за № 12 від 10.06.2025.
Вирішуючи питання про співмірність здійснених витрат на правову допомогу, суд виходить із наданого розрахунку та складності справи, поведінки сторін в ході всієї справи, обсягу зібраних доказів, проведеної роботи та їх реальної потреби для вдалого вирішення позову.
Так обсяг зібраних та долучених до позову доказів (медичні виписки та листки непрацездатності) не вимагали значних зусиль адвоката, тому вартість цих послуг по збору доказів для цивільного позову в розмірі 4000 грн. є завищеною. Так само у вартість підготовки позову в розмірі 5000 грн., на думку суду, безпідставно включено послуги адвоката за зустріч з представником страхової компанії з приводу огляду та оцінки пошкодженого майна, адже такі послуги адвоката не пов'язані із безпосереднім предметом позову до працедавця. Також необґрунтованими слід вважати послуги адвоката в сумі 2000 грн., які пов'язані із спеціальним виїздом на місце ДТП, зважаючи на одразу визнавальну позицію обвинуваченого у цій справі та відсутністю потреби додаткового вивчення обставин ДТП чи експертних досліджень. Стосовно вартості послуг адвоката за участь у судових засіданнях, то зважаючи на їх кількість (2 підготовчих і 2 судових засідання по суті) та їх тривалість (6 хв, 7 хв., 1 година та 1 година), а також послідовну поведінку учасників в судовому засіданні та відсутність будь-яких організаційних клопотань, які б дезорганізовували судовий розгляд, заявлена вартість послуг адвоката в 7000 грн за участь у таких судових засіданнях є значно завищеною та непідтвердженою.
За таких обставин, суд вважає необхідним зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням дійсного обсягу робіт і часу, витраченого на підготовку документів, та співмірності із складністю виконаних адвокатом робіт та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Процесуальні витрати на проведення експертиз складають 13492 грн. 40 коп. та підлягають стягненню з обвинуваченого.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбуття призначеного основного покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України, в період іспитового строку покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов потерпілого задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердичівський хлібозавод» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000 (десять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на проведення судових експертиз в розмірі 13492 грн. 40 коп.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 28.03.2025 на автомобіль Volvo V50, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 , та перебував у користуванні ОСОБА_6 , скасувати.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 13.02.2024 на автомобіль Ford Transit, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 належить ТОВ «Бердичівський хлібозавод» скасувати.
Речові докази:
автомобіль Volvo V50, реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути власнику ОСОБА_9 за належністю;
автомобіль Ford Transit, реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути власнику ТОВ «Бердичівський хлібозавод» за належністю.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1