. 09 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9472/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства освіти і науки України в якій просить суд:
визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовності, визначені частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту";
зобов'язати Міністерство освіти і науки України (пр-кт Берестейський 10, м. Київ, 01135; ЄДРПОУ 38621185) внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вказавши в розділі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державний електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує".
Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Міністерства освіти і науки України, які полягають у внесенні відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інофрмації, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Ухвалою від 14.07.2025 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державне підприємство "Інфоресурс".
До суду від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що у разі повторного вступу для здобуття освіти за тим самим освітнім ступенем, здобуття вищої освіти відбуватиметься в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО), у відповідному полі зазначено "Ні, порушує".
До суду від Державного підприємства "Інфоресурс" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що формування та видача довідок про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку, не відноситься до компетенції Відповідачів. Вчинення зазначених дій відноситься до компетенції закладів освіти. Таким чином, Позивач у своїй позовній заяві фактично просить суд спростувати недостовірну, на його думку, інформацію, що відображається у виданій йому закладом освіти довідці про здобувача освіти.
До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю підтримує свої позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Розглянувши подані документи і матеріали суд встановив, що позивач 25.06.2009 отримав Диплом кваліфікованого робітника (серія ТА №36407798), що видано Державним професійно-технічним навчальним закладом “Полтавського професійного ліцею транспорту.
17.05.2016 року ОСОБА_1 отримав диплом молодшого спеціаліста (серія Е16 №019449), що видано Аграрним економічним коледжем Полтавської державної аграрної академії. Тобто ОСОБА_1 у 2016 році завершив навчання у Відокремленому структурному підрозділі “Аграрно-економічний фаховий коледж “Полтавського державного аграрного університету» за освітнім рівнем: молодший спеціаліст.
У 2016 році позивач зарахований студентом 1-го курсу заочної форми навчання Полтавської державної аграрної академії згідно наказу №814-ст від 04.08.2016р. для отримання рівня освіти: бакалавр.
Згідно з наказом №777-ст від 07.08.2017 ОСОБА_1 відрахований зі складу здобувачів вищої освіти освітнього ступеня Бакалавр спеціальність “Облік і оподаткування» факультету обліку та фінансів заочної форми навчання за невиконання навчального плану.
13.05.2024 року позивач вступив у Відокремлений структурний підрозділ “Березоворудський фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету» , освітній рівень бакалавр.
На ім'я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 03.07.2025 № 666871, у графі цієї довідки «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено «Ні, порушує».
Наведене спонукало позивача звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про вищу освіту" визначено рівні та ступені вищої освіти, зокрема, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Згідно з ч. 3-5 ст. 5 зазначеного Закону молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
За змістом положень частини першої, другої статті 7 Закону України "Про вищу освіту" документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Для встановлення послідовності здобуття освіти беруться до уваги факти раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, та теперішній рівень здобуття освіти, що є вищим за раніше здобутий.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 цього ж Закону інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Аналіз процитованих норм чинного законодавства свідчить про те, що освітній ступінь бакалавра присуджується лише у разі успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, за наслідком чого здобувачу такої освіти видається відповідний документ, який підтверджує здобуття саме цього рівня вищої освіти.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, у 2016 році позивач зарахований студентом 1-го курсу заочної форми навчання Полтавської державної аграрної академії згідно наказу №814-ст від 04.08.2016р. для отримання рівня освіти: бакалавр. Згідно з наказом №777-ст від 07.08.2017 ОСОБА_1 відрахований зі складу здобувачів вищої освіти освітнього ступеня Бакалавр спеціальність “Облік і оподаткування» факультету обліку та фінансів заочної форми навчання за невиконання навчального плану. Отже рівня освіти "бакалавр" позивач не здобув.
Отже, із встановлених судом фактичних обставин справи випливає, що позивач, не здобувши освітній ступінь бакалавра, 07.08.2017 був відрахований з Полтавської державної аграрної академії.
Відтак, зазначення у довідці від 03.07.2025 № 666871 про здобувача освіти за даними ЄДЕБО щодо ОСОБА_1 інформації про те, що поточне здобуття ним освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", не відповідає дійсності та положенням чинного законодавства.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про освіту" у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система Єдина державна електронна база з питань освіти.
Згідно з ч. 5 ст. 74 цього Закону держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
- здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
- відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
- забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
- проводить навчання для роботи з Електронною базою;
- здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 74 Закону України "Про освіту" положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, що затверджене наказом МОН України від 08.06.2018 № 620, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Водночас за правилами пункту 2 розділу ІІІ Положення про ЄДЕБО інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб'єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Положення про ЄДЕБО розпорядник ЄДЕБО:
1) вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО;
2) здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації в ЄДЕБО згідно із законодавством;
3) використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством;
4) вносить до ЄДЕБО інформацію щодо:
- ліцензування (рішення про видачу, анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, звуження, розширення освітньої діяльності) суб'єктів освітньої діяльності відповідно до ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;
- результатів перевірок, ініційованих розпорядником ЄДЕБО, щодо дотримання суб'єктами освітньої діяльності - ліцензіатами ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;
- акредитації спеціальностей, напрямів підготовки у закладах освіти, освітньо професійних програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів освітньо кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", а також освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти (до затвердження положення про акредитацію освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти);
- іншу інформацію, визначену законодавством;
5) забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим-сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису;
6) встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО;
7) визначає:
- перелік інформації, доступ до якої надається уповноваженим суб'єктам;
- вартість послуг з організації та підтримання доступу до ЄДЕБО, а також інших послуг, пов'язаних з ЄДЕБО та її реєстрами, що надаються технічним адміністратором ЄДЕБО.
Отже, за наведеного нормативного регулювання, Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
Надаючи оцінку порушеному праву позивача, враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправні дії, які полягають у невірному відображенні в довідці інформації, що містяться в ЄДЕБО, про порушення послідовності здобуття освіти останнього.
При цьому суд враховує, що позивачем належним чином доведено факт послідовного навчання (здобуття освіти), а також порушення відповідачем чинного законодавства України в частині невірного відображення відомостей у Довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
Щодо тверджень відповідача про неможливість вчинення відповідних дій, які є необхідними для поновлення прав та інтересів позивача, суд оцінює критично і при вирішенні справи до уваги не бере.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування" (серед інших справа "Рисовський проти України", заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71).
Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п'ять головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
Також у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 зазначено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти і науки України (Берестейський проспект, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 38621185), Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" (вул. Довженка Олександра, 3, м. Київ, 03057, ЄДРПОУ 37533381) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовності, визначені частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення черговості здобуття освіти ОСОБА_1 , визначеної ст. 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яноста шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (Берестейський проспект, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 38621185).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова