Рішення від 09.09.2025 по справі 440/7333/25

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7333/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача військової частини НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незвільнення, ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю II групи,

- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про звільнення мене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю II групи.

Позовна заява обгрунтована тим, що на даний час ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді заступника командира з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , військове звання: майор.

20.03.2025 року ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 пункт 3 частини 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статrі (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме матері особи з інвалідністю другої групи, яка потребує постійного стороннього догляду.

Рапорт поданий на підпис 20.03.2025 за номером реєстрації: 4729.

В результаті розгляду подання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняте рішення про залишення матеріалів про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернення їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства. ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовило позивачу в задоволені рапорту, оскільки до подання щодо звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби не додані документи, які підтверджують підставу для звільнення з військової служби у запас.

Позивач вважає дану відмову відповідача протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

Відповідач надав відзив на позовну заяву до суду, в якій просив у позові відмовити, з підстав, що викладені у відмові стосовно розгляду подання військової частини НОМЕР_1 та рапорту позивача, оскільки до рапорту долучена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 02.12.2022 серії 12 ААГ № 539844, якою громадянці ОСОБА_2 надана друга група інвалідності - безстроково, але згідно із висновком МСЕК їй не встановлена потреба у постійному догляді; копія довідки лікарсько-консультативної комісії №2 від 05.03.2025, виданої комунальним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Полтавської міської ради", не визначеної нормативно-правовими актами форми, якою громадянці ОСОБА_2 за станом здоров'я визначена потреба в постійному сторонньому догляді; назасвідчена копія акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 31.03.2025, у якому не зазначена інформація про наявність чи відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_2 , матір'ю позивача.

Позивачем також поданий у справі уточнений відзив, в якому позивач наполягає на тому, що у матері позивача відсутні підстави для встановлення необхідності постійного догляду.

Третя особа не надала пояснень у справі.

3. Заяви, клопотання учасників справи.

Позивачем у позовній заяві заявлене клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

4. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача військової частини НОМЕР_1 ; розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем частково виконана ухвала суду, наданий тільки відзив та уточнений відзив на позов.

Також суд оцінює подання відзиву на позов військовою частиною НОМЕР_3 , як подання відзиву відповідачем, що встановлено із змісту відзиву, не дивлячись на різні коди ЄДРПОУ відповідача та особи, яка подала відзив.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Головуючий суддя із 04.06.2025-10.06.2025, 23.07.2025-10.08.2025 перебував у відпустці.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

З 07.12.2022 по даний час ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді заступника командира з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , військове звання: майор.

Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_4 .

Згідно з актом ро фактичне місце проживання від 03.03.2025 року КП "ЖЕО № 2" Полтавської міської ради, позивач проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 .

Мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_5 від 22.07.1977 та копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) серія 12 ААГ №539844 від 02.12.2024.

Згідно довідки лікарської-консультативної комісії (далі - ЛКК) №2 від 05.03.2025, ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 згідно з копією паспорта серії НОМЕР_6 .

ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_2 та батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтво про смерть серія НОМЕР_7 від 02.11.2013 року.

ОСОБА_4 , брат позивача та син ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджуєrься копією свідоцтво про смерть серія НОМЕР_8 від 12.05.2008 року.

Комісія ІНФОРМАЦІЯ_6 провела обстеження сімейного стану позивача та склала акт обстеження сімейного стану військовослужбовця та надала висновок: відповідно до абз. 13, пункту 3, частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в зв'язку з тим, що мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, інші родичі, які можуть здійнювати догляж не проживають.

20.03.2025 ОСОБА_1 подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення мне з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту "г" пункту два частини четвертої статrі 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статrі (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров 'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме матері, особи з інвалідністю другої групи, яка потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту позивачем додані документи: нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_9 , нотаріально засвідчена копія картки платника податків ОСОБА_1 , виданої 07.08.2013, копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 27.07.1977, нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_2 серія НОМЕР_6 , нотаріально засвідчена копія картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_2 , виданої 08.06.2004, нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 539844 від 02.12.2024, нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК № 2 від 05.03.2025, нотаріально засвідчена копія акту про фактичне місце проживання, виданого 03.03.2025 року КП "ЖЕО № 2" Полтавської міської ради, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_7 , виданого 02.11.2013, нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_10 , нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_8 .

В результаті розгляду подання Командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України прийняте рішення у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс про залишення матеріалів про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернення їх для доопрацювання у відповідності до вимог чинного законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовило позивачу у задоволені рапорту, оскільки до подання щодо звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби не додані документи, які підтверджують підставу для його звільнення з військової служби у запас, а саме:

копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 02.12.2022 серії 12 ААГ № 539844, якою громадянці ОСОБА_2 надана друга група інвалідності - безстроково, але згідно із висновком МСЕК матері позивача не встановлена потреба у постійному догляді;

копія довідки ЛКК №2 від 05.03.2025, виданої комунальним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Полтавської міської ради" не відповідає формі, визначеної нормативно-правовими актами, якою громадянці ОСОБА_2 за станом здоров'я визначена потреба у постійному сторонньому догляді;

незасвідчена копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 31.03.2025, у якому не зазначена інформація про наявність чи відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_2 .

Відмова у рапорті підписана не командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 а начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 пункт 3 частини 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 5 ст. 1 Закону №2232-XII зазначено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. "г" п. 2 ч. 4 (абз. 13 п. 3. ч. 12) ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме:

військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закон №1932-XII), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 17 Закону №1932-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації, станом на дату розгляду справи воєнний стан та мобілізація в Україні тривають.

Визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько- експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.

На підставі викладеного, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.

Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно- адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Відповідно до пп. 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного висновується, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Положенням №1317 визначена процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого- педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п. 1 розділу III).

Пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Пунктами Інструкції визначені наступні положення:

1. Ця Інструкція визначає порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" (далі - Висновок).

2. Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги.

4. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859.

5. У пунктах 1 та 2 Висновку зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження (число, місяць, рік) особи згідно з даними документа, що засвідчує особу (паспорт громадянина України, ID-картка), або документа, що засвідчує статус особи (посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення про взяття на облік бездомної особи).

7. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

9. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

11. Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 12.1 розділу XII наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 19.05.2009 за № 438/16454, "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі - Інструкція №170) визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердження Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153).

Відповідно до підпункту 12.9 розділу XII Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення: за підставами, передбаченими пунктами "б", "в", "д", "є" частини третьої, підпунктами "г", "е", "є" пункту 1, підпунктами "б", "г", "д", "е" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а"-"в", "ґ", "к", "р" пункту 1, підпунктами "а"-"в", "ґ", "й", "к", "п", "р" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а"-"в", "ґ", "й" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г", "і", "й" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Згідно із пунктом 12.11 пункту 12 Інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Додаток 19 до Інструкції №170 (пункт 12.11 розділу XII) «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби»:

5. Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Згідно із підпунктом 2 пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно із пунктом 1 розділу І Наказу Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559, затверджений "Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі - Порядок №531), цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно із пунктами 2-6 розділу ІІІ Порядку №531:

2. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

3. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

4. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

5. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

6. Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.

Згідно із Додатком 1 до Порядку №531 організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (пункт 2 розділу ІІІ, пункти 12,17 розділу IV) встановлені Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, в яких зазначається: ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі); ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі); ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі).

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Щодо розгляду рапорту позивача в порушенням вимог Порядку №531, Інструкції №170.

Відмова у рапорті підписана не командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 , а начальником управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена листом від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс.

У змісті листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2025 №193/104/2кц/5814/пс відсутня резолюція "ПОГОДЖЕНО" чи "НЕ ПОГОДЖЕНО" саме командиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У аспекті підстав даної справи суд зазначає, що відповідно до підпункту 12.9 розділу XII Інструкції №170, Положення №1153 відповідач мав повноваження на звільнення позивача із військової служби за бажанням позивача, а також відповідно до вимог Порядку №531 не розглянув вчасно рапорт позивача по суті належною відповідною посадовою особоюкомандиром (командувачем) ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною резолюцією.

Резолюція "НШ, НВП та СШ до відома та обліку. Довести до м-ра Горященка. підпис", не відповідає вимогам Порядку №531.

Зміст листа №193/104/2кц/5814/пс, яким оформлена відмова: "залишити матеріали про звільнення з військової служби у запас майора ОСОБА_1 без реалізації та повернути на доопрацювання", - не відповідає вимогам Порядку №531.

У змісту листа №193/104/2кц/5814/пс зазначені відомості: "тимчасово виконуючим обов'язки командувача ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення", - змістом листа не підтверджений факт прийняття рішення командувачем ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутній відповідна резолюція на змісті листа.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок того, що рапорт, позивача про звільнення із військової служби - не розглянутий відповідачем у порядку та строки визначені Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153 - саме командувачем ІНФОРМАЦІЯ_1 (тимчасово виконуючим обов'язки).

Враховуючи, що відповідач не виконав процесуальний обов'язок: не надав докази, які витребувані судом, то суд зазначає, що така поведінка відповідача є фактичним визнанням обставин справи, а суд надає висновки спірним правовідносинам на основі наявних матеріалів справи.

Суд зазначає, що отримавши від позивача рапорт, відповідач повинен у будь-якому разі його розглянути, як звернення військовослужбовця старшого офіцера у звіна майор, в силу вищевказаних вимог Порядку №531, та за наслідками розгляду повідомити позивача про результати його розгляду і прийняте відповідне рішення, належною посадовою особою.

Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153 не визначені рішення командира: "без реалізації", "доопрацювання".

Зазначені вище порушення вимог Порядку №531, Інструкції №170, Положення №1153 мають "кумулятивний ефект" щодо визнання відмови відповідача у звільненні позивача із військової служби протиправною.

Такі підстави встановлені судом є самостійними (автономними) щодо визнання відмови протиправною.

З огляду на викладене, суд визнає протиправною відмову відповідача, яка оформлена листом №193/104/2кц/5814/пс, протиправною, оскільки розглянута неуповноваженою на те особою та прийняте рішення не по суті рапорту, яке не встановлене Порядком №531, Інструкцією №170, Положенням №1153.

Щодо підтвердження факту в потребі постійного догляду.

Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд вже надавав свою оцінку.

У аспекті підстав даної справи суд зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій зазначено, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі по тексту - Положення N 1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії (п. 1 розділу III, далі - ЛКК).

За приписами пункту 3 розділу III цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу IV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації N 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого N __", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

У затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

Відповідно до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 (абзацу 13 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ, що не відповідає стандарту "якості закон", як складової принципу верховенства права та гарантії застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.

Зазначений правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

За наведених обставин посилання відповідача про те, що необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача не підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, є помилковими.

Таким чином, у спірному випадку необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 здійснений правовий висновок:

" 60. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.

61. Таким чином "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX."

Отже, суд дійшов висновку, що закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Норми постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.

У постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 Верховний Суд вказав: "… щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема … висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-4/0), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг... необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК …". Верховний Суд вказав, що такий висновок має відповідати встановленій формі та "… містити всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався, та за підсумком цього, чи є він належним доказом …".

На підставі викладених вище судом джерел права, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.

Лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ, що не відповідає стандарту "якості закон", як складової принципу верховенства права та гарантії застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону.

Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов'язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини", і даний принцип застосовується Верховним Судом у справах щодо захисту соціальних прав осіб.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребує в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

За наведених обставин посилання відповідача про те, що необхідність постійного стороннього догляду повинна підтверджуватись додатково висновком МСЕК, є помилковими, оскільки закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає вичерпне коло документів, які можуть підтверджувати відповідні обставини.

Відповідно до вимог викладеного вище законодавства, визначені два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою (у разі відсутності інших осіб):

висновок медико-соціальної експертної комісії,

або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.

Інші документи, такі як довідка про призначення компенсації або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, законом не встановлені.

Суд зазначає, що однакове застосування закону для осіб із тотожним правовим статусом у подібних відносинах забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя у свідомості будь-якої особи, яка звертається до суду України.

Необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, який обов'язково відповідати формі визначеній чинним законодавством формі №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", що визначено Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерством охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132.

Позивачем надана довідка ЛКК №2 від 05.03.2025, яка видана не за встановленої формою від 09.03.2021 № 407.

Щодо акту перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач вважає, що потреба в постійному догляді матері підтверджується, зазначеним вище висновком лікарсько-консультативної комісії, а інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у маетері позивача відсутні, згідно із актом обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 31.03.2025.

У суду відсутні докази та відомості того, які документи та яким чином засвідчені надавались військовою частиною НОМЕР_1 до подання щодо звільнення позивача з військової служби, яке розглянуте відповідачем листом від 28.04.2025.

З огляду на викладене, суд позбавлений можливості здійснити висновки щодо дотримання пп. 26 п. 5 Додатку 19 Інструкції №170.

Щодо відсутності у поданні документа про розрахунок вислугу років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Суд зазначає, що у рапорті позивача відсутні відомості про те, що він має право на пенсійне забезпечення, отже дана підстава для відмови у рапорті позивача є безпідставною, та такою, що не пов'зана із розглядом по суті його рапорту.

Відповідно до п. 234 Положення 1153, перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обгрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди. Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.

Щодо доводів відповідача про встановлення критерії інвалідності та групи інвалідності та зв'язку у потребі постійного стороннього догляду, то такі доводи не зазначені у відмові відповідача, а також не стосуються питань та компетенції, як відповідача, так і суду, оскільки є виключно медичними дискреційними повноваженнями відповідної МСЕК чи ЛКК, які визначають самостійно потребу у такій необхідності під обстеження хворої особи.

Для відповідача у даному випадку є необхідною процедурою перевірка наявності документів, що визначені у пп. 26 п. 5 Додатку 19 Інструкції, а не втручання у компетенцію МСЕК чи ЛКК у відповідних медичних документах.

Тому такі доводи відповідача є очевидно протрправними та опосередковано свідчить про протиправну поведінку під час надання відмови позивачу у його рапорті.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду.

Висновок суду по суті спору.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправним та скасування відмови відповідача, викладеної у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс, на рапорт від 20.03.2025 щодо звільнення позивача із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зобов'язати відповідача розглянути повторно рапорт позивача від 20.03.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права під час повторного розгляду відповідачем рапорту на подання додаткових документів, які зобов'язаний розглянути відповідач повторно, з урахуванням висновків цього рішення суду.

Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 КАС України, що відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень суб'єкти владних повноважень.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_13 ), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладеної у листі від 28.04.2025 № 193/104/2кц/5814/пс, на рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2025 щодо його звільнення із військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 20.03.2025 щодо його звільнення із військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза

Попередній документ

130073584

Наступний документ

130073586

Інформація про рішення:

№ рішення:	130073585
№ справи:	440/7333/25
Дата рішення:	09.09.2025
Дата публікації:	12.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Полтавський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; військової служби

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (24.11.2025)
Дата надходження:	24.11.2025

Учасники справи:

головуючий суддя:

РАЛЬЧЕНКО І М

суддя-доповідач:

БЕВЗА В І

РАЛЬЧЕНКО І М

суддя-учасник колегії:

КАТУНОВ В В

ПОДОБАЙЛО З Г