Справа № 420/28394/25
09 вересня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Нінель Володимирівна, розглянувши матеріали адміністративного позову:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
до: Військової частини НОМЕР_2 ( адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 11 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 11 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
Разом з позовом представником ОСОБА_1 надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що на спірні правовідносини розповсюджується дія норми ст.. 233 КЗпП, яка не передбачає обмеження строку щодо звернення до суду.
25.08.2025 року до суду за вхід. №ЕС/87472/25 від представника відповідача надійшла заява про відмову у відкритті провадження, в обґрунтування якої зазначено, що позивач звернувся з позовом до в/ч НОМЕР_2 з пропущенням строку передбаченого ч. 1, 2 КАСУ, ст. 233 КЗпП України, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та в/ч НОМЕР_2 виникли 13.01.2023 та припинилися 04.11.2024 (згідно зі статтею 233 КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року). Кінцевий строк звернення з цією заявою - 05.02.2024. Також представником зазначено, що 04.11.2024 ОСОБА_1 було надано грошовий атестат від 04.11.2024 № 4820 де зазначено про всі належні йому суми для виплати під час звільнення.
Ухвалою суду від 28.08.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду та залишено позовну заяву без руху, надано 10-ти денний строк для виправлення недоліків.
01.09.2025 року до суду за вхід. №ЕС/90666/25 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтоване тим, що на спірні правовідносини розповсюджується дія норми ст.. 233 КЗпП, яка не передбачає обмеження строку щодо звернення до суду; лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 11 червня 2025 року, Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Розглядаючи подану заяву про поновлення строку, суд виходить з наступного.
Приписами ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22 та від 08.08.2024 р. у справі № 380/29686/23.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі №990/156/23 виснувала про те, що норма ст. 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб'єкта приватного права. Положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над ч.5 ст.122 КАС України.
Отже, з 19.07.2022 р. строк звернення до суду з позовом про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі є протиправні, на думку позивача, дії Відповідача, яка виразилась у не нарахування та невиплати в періоди з 11 січня 2023 року по 20 травня 2023 року належних сум грошового забезпечення.
З долучених до позовної заяви додатків слідує, що 04.11.2024 ОСОБА_1 був звільнений з військової частини НОМЕР_2 . 04.11.2024 ОСОБА_1 було надано грошовий атестат від 04.11.2024 № 4820 де зазначено про всі належні йому суми для виплати під час звільнення. 15.01.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до військової частини НОМЕР_2 з заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення Позивача з 13 січня 2023 року по 12 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року та про видачу довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення. Листом №318 від 20.01.2025 на адресу ОСОБА_2 було надано довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік (поштове відправлення 6610102773777). Відповідь була отримана адвокатом 26.01.2025.
З огляду на наявні докази, суддею відхиляються доводи представника позивача, викладені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, що на спірні правовідносини розповсюджується дія норми ст.. 233 КЗпП, яка не передбачає обмеження строку щодо звернення до суду.
Щодо доводів представника Позивача, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 11 червня 2025 року, Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права та, що у витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Позивачем подано до суду заяву про поновлення процесуального строку, в якій вказано, що враховуючи висновок Верховного Суду у справі №460/21394/23 початок перебігу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення відповіді на адвокатський запит представника позивача (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), а саме 11.06.2025.
Крім того, представник позивача покликається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23.
Разом з тим, суддя вважає за доцільне зазначити таке.
Як вже зазначено в ухвалі про залишення позову без руху позивач звільнений зі служби на підставі наказу №315 від 04.11.2024, та як зазначив сам представник Позивача «у витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні,…» його було ознайомлено з наказом та грошовим атестатом, а отже саме з цієї дати починається відлік строку звернення до суду.
При цьому, суддя зазначає, що до відповідача з заявою про перерахунок грошового забезпечення позивач звернулась до відповідача (через представника) вперше у січні 2025 року а потім аж у червні 2025 року.
При цьому, звернення позивача до відповідача з заявою не змінює дати з якої їй було відомо про обставини нарахування та виплати грошового забезпечення, а вказує лише на дату, коли позивач почав вчиняти активні дії.
В свою чергу, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період з 11 січня 2023 року по 20 травня 2023 року.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
З дня отримання наказу про звільнення від 04.11.2024 та грошового атестату військовослужбовець вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до військової частини НОМЕР_2 з заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення Позивача з 13 січня 2023 року по 12 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року та про видачу довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення. Листом №318 від 20.01.2025 на адресу ОСОБА_2 було надано довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік (поштове відправлення 6610102773777). Відповідь була отримана адвокатом 26.01.2025.
Таким чином вже звертаючись з заявою від 15.01.2025 року представник знала про порушення прав Позивача та просила їх поновити. Крім того до вказаної вище відповіді були надані відповідні розрахунки грошового забезпечення за спірний період, з яких якщо і не Позивач, то його представник, який має відповідний юридичний досвід та кваліфікацію, могли встановити порушення прав Позивача.
В той же час, навіть беручи до уваги, що відповідь на заяву була надана, на думку представника Позивача, неповна, залишається необґрунтованою тривала пасивна поведінка Позивача, з січня 2025 року до червня 2025 року, для повторного звернення для більш детальної відповіді.
Крім того, в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховним Судом виснувало, що:
« 78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
79. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.»
Суд констатує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Натомість, жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем дій спрямованих на захист, порушених на його думку прав, матеріали адміністративного позову не містять.
Установлені суддею обставини дають підстави для висновку, що пропуск строку звернення до суду є наслідком нічим не виправданого зволікання та пасивної поведінки самого позивача.
Будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з даним адміністративним позовом, у т.ч. протягом розумного строку до відповідача, позовна заява не містить.
Оскільки інших доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутися за судовим захистом, остатнім суду не надано, то суддя приходить до висновку, що причини наведені у заяві від 01.09.2025 про поновлення строку звернення до суду не є поважними.
Таким чином, станом на 09.09.2025 року, вимоги ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконані.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу..
При цьому, звертаю увагу на те, що статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналогічна норма міститься й у статті 2 КАС України.
Таким чином, враховуючи те, що вимоги ухвали суду від 28.08.2025 року, обставини пропущення строку звернення до суду визнані неповажними, а недоліки позовної заяви не усунуті, вважаю, що наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно положень ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256, 293-297 КАС України, -
У задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 293-297 КАС України.
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА