справа № 380/18122/25
з питань вжиття заходів забезпечення позову
08 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
05.09.2025 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними і скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), оформлене протоколом засідання від 27.08.2024, в частині відмови у наданні (оформленні) громадянину ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 10 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати Комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 10 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Одночасно із позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтована тим, що 05.03.2025 ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано до 03.09.2025 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. У зв'язку із наближенням до закінчення дії відстрочки від мобілізації, позивач 18.08.2025 надіслав голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв'язку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу. 27.08.2025 голова комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про необхідність особистого звернення в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, уточнити дані та подати заяву за формою, визначеною у додатку 4 постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року (зі змінами). За таких обставин позивач вважає, що його можуть призвати на військову службу під час мобілізації, що стане наслідком набуття ним статусу військовослужбовця та унеможливить реалізації права на відстрочку, крім цього зазначає, що держава витратить кошти на грошове, речове та інше забезпечення позивача до прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби. Отож, просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 та будь-яким іншим ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідну заяву без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Суд звертає увагу позивача, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Предметом оскарження у цій справі є рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27.08.2025 в частині відмови у наданні (оформленні) позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 10 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" за заявою від 18.08.2025.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Статтею 1 Закону № 2232-XII регламентовано поняття військового обов'язку.
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.
Крім того, частинами п'ятою, сьомою статтею 1 вищевказаного Закону передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною першою статті статтею 4 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" комплектування військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Суд вважає, що запропонований представником позивача захід забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 та будь-яким іншим ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі.
Отже, вказаний захід забезпечення позову не може бути застосований в силу положень пункту 4 частини першої та пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, оскільки, по-перше, представником позивача не конкретизовано коло осіб, яким необхідно заборонити вчиняти певні дії, по-друге, усі інші центри комплектування та соціальної підтримки на території України (районні, об'єднані, обласні тощо), окрім, ІНФОРМАЦІЯ_2 не є сторонами у цій справі, а по-третє, повноваження на проведення вказаними органами дій щодо призову громадян України на військову службу під час мобілізації покладені на них в силу Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" та не стосуються предмету цього спору, оскільки позивач оскаржує рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27.08.2025 в частині відмови у наданні (оформленні) позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 10 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Таким чином, суд не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 , захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.
Ухвала набуває чинності з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мричко Н.І.