Іменем України
03 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/26001/20
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Пономарьової О.І.
та
представників сторін:
від позивача - адвокат Канарський В.С. (ордер від 22.06.2025
серії АМ № 1136429)
від відповідачів - Армашова І.М. (самопредставництво)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Офісу Генерального прокурора (далі - І відповідач), Тернопільської обласної прокуратури (далі - ІІ відповідач), в якому позивач, з урахуванням відповіді на відзив від 1 лютого 2021 року, просить (т. 1 арк. спр. 1-10, 86-92):
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 15 вересня 2020 року;
- зобов'язати Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що наказом Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року № 268к позивача з 11 вересня 2020 року призначено на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури. В подальшому, наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року (на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 1 жовтня 2020 року № 161 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з таких підстав.
Положеннями статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) визначено, що діяльність прокуратури, серед інших, ґрунтується на засадах: верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності; презумпції невинуватості.
Пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1697 передбачено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором у зв'язку з переведення на посаду до іншого органу прокуратури.
Статтею 38 Закону № 1697 визначено, що прокурор може бути переведений за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду. Переведення до органу прокуратури вищого рівня здійснюється за результатами конкурсу, порядок проведення якого визначається відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження. Конкурс має включати в себе оцінку професійного рівня, досвіду, морально-ділових якостей прокурора та перевірку його готовності до здійснення повноважень в іншому органі прокуратури, у тому числі вищого рівня. Умовою участі прокурора в конкурсі є подання ним заяви про переведення, а також наявність відповідного стажу роботи на посаді прокурора, передбаченого частинами другою і третьою статті 27 цього Закону. Відповідний конкурс проводиться відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження.
Разом з цим, зазначає позивач, дія статті 38 Закону № 1697 зупинена до 1 вересня 2021 року.
Враховуючи те, що положення статті 38 Закону № 1697 зупинені, а інші норми спеціального закону не в повній мірі регулюють спірні відносини, позивач вважає, що слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно зі статтею 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до положень статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Так, у своїй заяві на ім'я Генерального прокурора Венедіктової І.В. від 16 вересня 2020 року позивач зазначив таке: «Прошу призначити мене на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в порядку переведення з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури».
Отже, резюмує відповідач, зі змісту його заяви слідує, що він просив у Генерального прокурора не звільнення, а переведення на іншу адміністративну посаду. При цьому, Генеральний прокурор не призначила позивача на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в порядку переведення з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури, а лише звільнила, про що свідчить зміст наказу від 16 вересня 2020 року № 313к.
Вищенаведене свідчить про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури відбулось не з ініціативи останнього, а за рішенням роботодавця.
В той же час, відповідно до листків непрацездатності серії АШД № 304875 та АДШ № 30461, ОСОБА_1 у період з 15 по 30 вересня 2020 року та з 5 жовтня 2020 року по 16 жовтня 2020 року був тимчасово непрацездатним.
Відповідно до вимог статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Таким чином, Генеральним прокурором порушено вимоги статей 38, 40 КЗпП України, не дотримано порядку звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури.
Внаслідок вищевказаних порушень, у період з 17 вересня 2020 року по 1 жовтня 2020 року було порушено право ОСОБА_1 на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України.
З урахуванням викладеного, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку звернення до суду (т. 1 арк. спр. 25-27).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк для звернення до суду з цим позовом; відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (т. 1 арк. спр. 37-38).
Офіс Генерального прокурора адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву від 16 січня 2021 року № 15/1/2-59748-20 (т. 1 арк. спр. 53-61).
В обґрунтування заперечень проти позову І відповідач зазначив, що ОСОБА_1 з серпня 2012 року проходить службу в органах прокуратури України. Наказом Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року № 268к, на підставі рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 9 вересня 2020 року № 30, позивача призначено керівником Тернопільської обласної прокуратури.
Позивачем 16 вересня 2020 року Генеральному прокурору подано заяву про призначення його на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в порядку переведення з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури. Відповідно до цієї заяви наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к, керуючись пунктом 3 частини першої статті 9 та пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1697, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону. Вказаний наказ прийнято на підставі та у спосіб, що передбачений законами України.
У подальшому наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 1 жовтня 2020 року № 1610/c ОСОБА_1 призначено заступником керівника зазначеної прокуратури.
Отже, резюмує І відповідач, безпідставними є доводи позивача, що норми Закону № 1697 не в повній мірі регулюють спірні правовідносини.
Крім того, стаття 38 Закону № 1697, дія якої зупинена, не регулює спірні правовідносини, оскільки нею регламентовано порядок переведення до органу прокуратури вищого або нижчого рівня.
Необґрунтованими вважає І відповідач твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України, оскільки згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8a15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Призначення ОСОБА_1 на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури, звільнення з цієї посади у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, подальше його призначення на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону було здійснено на підставі положень Закону № 1697 та здійснено за його ініціативою, у тому числі викладеною у заяві на ім'я Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року.
Посилання позивача на статті 38, 40 КЗпП України, у тому числі щодо звільнення в період тимчасової непрацездатності, є безпідставними, у зв'язку з тим, що цими статтями регламентується порядок розірвання трудового договору. ОСОБА_1 відповідно до листків непрацездатності, долучених до позову, був звільнений від роботи з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року, з 18 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року та з 5 жовтня 2020 року по 15 жовтня 2020 року включно.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 1697 звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора. Крім того, звільнення з адміністративної посади не тягне за собою розірвання трудових відносин з вказаним працівником.
Керівник обласної прокуратури є прокурором органу прокуратури (пункт 8 частини першої статті 15 Закону № 1697). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону № 1697).
Згідно з абзацом першим частини п'ятої статті 41 Закону № 1697 після звільнення прокурора з адміністративної посади він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
І лише у разі відмови від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора (абзац другий частини п'ятої статті 41 Закону № 1697), тобто з ним припиняються трудові правовідносини. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора за ним зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачені законодавством для прокурорів (абзац третій частини п'ятої статті 41 Закону № 1697).
Водночас, наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к, керуючись пунктом 3 частини першої статті 9 та пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1697, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону. Наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 1 жовтня 2020 року № 1610/с ОСОБА_1 призначено заступником керівника зазначеної прокуратури.
Таким чином, трудовий договір з позивачем після його звільнення з адміністративної посади керівника Тернопільської обласної прокуратури не припинився і згодом його призначено на вакантну посаду заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Оскаржуваним наказом ОСОБА_1 було звільнено лише з адміністративної посади, а не з органів прокуратури. Разом з тим, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до статті 40 КЗпП України є припиненням трудового договору (звільненням з роботи за ініціативою роботодавця). Відтак вимоги частини третьої цієї статті КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.
Отже, Генеральним прокурором оскаржуваний наказ видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1697.
Крім того, І відповідач зазначив, що позивачем, як керівником Тернопільської обласної прокуратури, підписувалися накази від 15 вересня 2020 року № 440в та від 17 вересня 2020 року № 442в. Таким чином, незважаючи на звільнення його від роботи на підставі листків непрацездатності, він перебував на роботі та виконував свої обов'язки.
Також І відповідач зазначив, що він не є належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки позивач проходив службу у Тернопільській обласній прокуратурі, а не в Офісі Генерального прокурора.
Період тимчасової непрацездатності з 15 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року відповідно до копій листків непрацездатності ОСОБА_1 видані за одним страховим випадком (лист непрацездатності серії АДШ № 304875 виданий на продовження листа непрацездатності серії АДШ № 305274).
Незважаючи на звільнення ОСОБА_1 з 17 вересня 2020 року з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури, матеріальне забезпечення згідно з вказаними листками непрацездатності йому повинно бути здійснено Тернопільською обласною прокуратурою за весь період тимчасової непрацездатності з 15 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року.
Відповідно до статті 7 Закону № 1697 обласні прокуратури входять до системи прокуратури України. При цьому вони є розпорядниками коштів нижчого рівня, які самостійно приймають рішення щодо фінансових зобов'язань в межах виділених їм бюджетних повноважень та здійснюють їх облік - в Офісу Генерального прокурора підстави для їх оплати також відсутні.
За інформацією Тернопільської обласної прокуратури вказані листи непрацездатності для оплати ОСОБА_1 не надано, відповідно нарахування заробітної плати здійснено по 17 вересня 2020 року включно. Також Тернопільською обласною прокуратурою поінформовано, що в дні тимчасової непрацездатності, а саме з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року, позивач перебував у службовому відрядженні до Офісу Генерального прокурора (м. Київ), про що ним підписано відповідні накази. Скасування цих наказів не було.
Отже, Тернопільською обласною прокуратурою дні з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року оплачено згідно зі статтею 121 КЗпП України, відповідно до якої працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
З урахуванням викладеного, І відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив І відповідача від 1 лютого 2021 року б/н (т. 1 арк. спр. 86-92), в якій позивачем сформовано позовні вимоги до Офісу Генерального прокурора та Тернопільської обласної прокуратури.
У відповіді на відзив І відповідача позивач зазначив, що оскільки дія статті 38 Закону № 1697 зупинена до 1 вересня 2021 року, Генеральний прокурор позбавлений можливості здійснювати призначення на адміністративну посаду, передбачену пунктом 8 частини першої статті 39 Закону № 1697. Таким правом на цей час наділений виключно керівник обласної прокуратури.
Позивач наголошує, що він у заяві від 16 вересня 2020 року просив Генерального прокурора не звільнити його, а перевести на іншу адміністративну посаду. Станом на 16 вересня 2020 року будь-які рішення про призначення позивача на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону не приймались. Означене свідчить про те, що звільнення позивача відбулося не за його ініціативою, а за рішенням роботодавця.
Також позивач зазначає, що І відповідач не надав доказів того, що йому на період з 17 вересня по 1 жовтня 2020 року пропонувались вакантні посади в Тернопільській обласній прокуратурі. Крім того, І відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від призначення на будь-яку вакантну посаду та, що за останнім зберегли гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачені законодавством для прокурорів. За таких обставин, І відповідач не довів своїх тверджень про те, що з ОСОБА_1 не розривались трудові відносини. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, де саме обліковувався ОСОБА_1 як прокурор.
І відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 цю справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року (т. 1 арк. спр. 176-178):
прийнято адміністративну справу до провадження;
вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження спочатку;
залучено до участі у справі співвідповідачем Тернопільську обласну прокуратуру (ідентифікаційний код 02910098, місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 4, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001);
встановлено співвідповідачу строк для подання через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» відзиву на позовну заяву (відзиву) і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, - п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про прийняття справи до провадження;
встановлено позивачу строк для подання через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» відповіді на відзив разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) співвідповідачу копії відповіді на відзив та доданих до неї документів, - п'ять днів з дня отримання копії відзиву та доданих до нього документів;
встановлено співвідповідачу строк для подання через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» заперечення разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії заперечення та доданих до них документів, - п'ять днів з дня отримання відповіді на відзив та доданих до неї документів;
визначено, що дата і час підготовчого засідання будуть призначені судом після вчинення відповідних процесуальних дій, необхідних для забезпечення правильного розгляду справи по суті з урахуванням обставин цієї справи.
Ухвалою від 18 липня 2025 року серед іншого призначено у справі підготовче засідання на 30 липня 2025 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні суду за адресою: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро (т. 2 арк. спр. 112-113).
Ухвалою від 21 липня 2025 року задоволено заяву адвоката Канарського Володимира Сергійовича про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (т. 2 арк. спр. 125-127).
Ухвалою від 4 серпня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів (т. 2 арк. спр. 212-213).
Ухвалою від 6 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 3 вересня 2025 року о 14 год. 00 хв. у приміщенні суду за адресою: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро (т. 3 арк. спр. 11-12).
У додаткових поясненнях від 27 червня 2025 року б/н представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив від 1 лютого 2021 року.
У додаткових поясненнях від 7 липня 2025 року б/н І відповідач підтримав заперечення проти позову, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
У додаткових поясненнях від 27 червня 2025 року б/н представник позивача зазначив, що Петришин М.С. писав заяву від 16 вересня 2020 року, яка стала підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 16 вересня 2020 року № 313к, перебуваючи під психологічним тиском з боку посадових осіб Офісу Генерального прокурора, отже, заява останнього про звільнення не була вільним його волевиявленням.
14 вересня 2020 року в приміщенні Тернопільської обласної прокуратури відбулось представлення нового керівника - Петришина М.С. В той же день, в засобах масової інформації поширено недостовірну інформацію щодо відомостей, які начебто можуть свідчити про вчинення працівниками прокуратури Тернопільської області дій, що порочать звання прокурора, порушення ними правил прокурорської етики.
14 вересня 2020 року близько 16 год. 00 хв. до кабінету керівника Тернопільської обласної прокуратури Петришина М.С. незаконно проникли ряд осіб, а саме: прокурор відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Бугір Є.М., начальник сектору «К» Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Доскоч І.О. та старші оперуповноважені Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Мельничук П.Д. та Песецький О.В. В подальшому, вищевказані співробітники Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, перевищуючи владу та службові повноваження, не маючи на те будь-яких підстав та повноважень фактично провели обшук (огляд) службового кабінету керівника Тернопільської обласної прокуратури Петришина М.С. При цьому, ухвали суду чи особистого дозволу ОСОБА_1 на проникнення до службового кабінету у зазначених осіб не було. Водночас, вищевказані співробітники правоохоронних органів склали акт обстеження, яким серед іншого підтверджуються вищевикладені обставини.
Представник позивача зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено права працівників прокуратури чи СБУ проводити обстеження.
Відповідно до листа Тернопільської обласної прокуратури від 12 листопада 2020 року № 27-589-20 кабінет керівника Тернопільської обласної прокуратури внесено до переліку режимних приміщень (зон, територій) прокуратури Тернопільської області. Таким чином, прокурор відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Бугір Є.М., начальник сектору «К» Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Доскоч І.О. та старші оперуповноважені Управління Служби безпеки України в Тернопільській області Мельничук П.Д. та Песецький О.В. 14 вересня 2020 року, перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Листопадова, буд. 4, будучи службовими особами, діючи з прямим умислом, без дозволу володільця і без законних підстав проникли до службового кабінету керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 .
Починаючи з 16 год. 00 хв. до 18 год. 40 хв. ОСОБА_1 перебував у стані надзвичайного стресу та принижень, адже в присутності його підлеглих, в день представлення як керівника Тернопільської обласної прокуратури без будь-якого дозволу, як особи яка займає службовий кабінет керівника прокуратури області, фактично проведено обшук з метою його дискредитації. Вказані обставини серед іншого підтверджуються відповідними актами, що додаються.
Вказані дії працівників Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора та Управління Служби безпеки України в Тернопільській області мали за мету здійснення тиску на ОСОБА_1 з метою написання останнім заяви на переведення.
Разом з тим, як додатковий спосіб тиску на ОСОБА_1 представник позивача визначає факт призначення 15 вересня 2020 року службового розслідування. В контексті вищеописаних обставин та протиправних дій окремих посадових осіб вбачається, що написання заяви ОСОБА_1 відбувалось без його вільного волевиявлення, під тиском, примусом та погрозами. Таким чином, представник позивача вважає, що в цій справі саме суб'єкт владних повноважень, дії та рішення якого оскаржуються, повинен довести, що вищезазначені «обстеження» кабінету та присутність сторонніх працівників правоохоронних органів жодним чином не вплинула на написання ОСОБА_1 заяви від 16 вересня 2020 року.
З урахуванням викладеного, представник позивача просив врахувати ці пояснення під час розгляду справи.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування у позовній заяві.
Вищеописані обставини не покладені позивачем у підстави позовної заяви, внаслідок чого в рамках розгляду цієї справи викладені у додаткових поясненнях від 27 червня 2025 року б/н обставини не перевіряються та не беруться до уваги самі додаткові пояснення, і суд розглядає справу за позовною заявою в межах позовних вимог.
Як наслідок суд не враховує подані І відповідачем додаткові пояснення від 29 липня 2025 року № 15/1/2-59748-20 на додаткові пояснення представника позивача від 27 червня 2025 року б/н.
Тернопільська обласна прокуратура позов не визнала, про що 8 липня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 14556/2025 та 11 липня 2025 року засобами поштового зв'язку за вхідним реєстраційним № 14786/2025 подала відзив на позовну заяву від 7 липня 2025 року № 15-488вих-25 (т. 2 арк. спр. 101-105), в якому заперечує проти позовних вимог.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позовна вимога про зобов'язання Тернопільської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 39 Закону № 1697 призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України.
Отже, призначення на посаду керівника обласної прокуратури здійснюється Генеральним прокурором. Окрім того, звільнення із такої посади відповідно до статті 41 Закону № 1697 також здійснюється Генеральним прокурором.
Так, наказом Генерального прокурора від 10 вересня 2020 роки № 268к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури з 11 вересня 2020 року. Наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (пункт 2 частини першої статті 41 Закону № 1697).
Крім того, позивач у період з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року перебував у службовому відрядженні відповідно до підписаних ним наказів від 15 вересня 2020 року № 440в та від 17 вересня 2020 року № 442в. Вказані накази скасовані не були. Відтак, Тернопільською обласною прокуратурою ОСОБА_1 проведено нарахування та виплату заробітної плати за період з 11 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року.
Отже, Тернопільською обласною прокуратурою дні з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року включно оплачено відповідно до статті 121 КЗпП України, якою передбачено, що працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці здійснюється відповідно до умов визначених трудовим або колективним договором і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Разом з тим, до позову ОСОБА_1 долучено листки непрацездатності серії АДШ № 305274, серії АДШ № 304875 та серії АДШ № 304618, з посиланням на статтю 40 КЗпП України та доводами про те, що на час звільнення він був тимчасово непрацездатним, а звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності не допускається.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.
Лицьовий бік бланка листка непрацездатності заповнюється лікуючим лікарем або молодшим медичним працівником з медичною освітою. Зворотний бік бланка листка непрацездатності заповнюється за місцем роботи застрахованої особи. Записи в листку непрацездатності здійснюються розбірливим почерком, без помарок, синім, фіолетовим або чорним чорнилом.
Обов'язок подати роботодавцю листок непрацездатності у встановлений строк лежить на працівнику, який захворів або має право на лікарняний у зв'язку з іншими обставинами, передбаченими законодавством (частина друга статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Роботодавець зобов'язаний прийняти листок непрацездатності та провести його обробку, а також нарахувати та здійснити виплати відповідно до законодавства (частина друга статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
ІІ відповідач зазначив, що вказані листки непрацездатності до Тернопільської обласної прокуратури не надходили. У зв'язку з цим, зворотний бік бланків листків непрацездатності серії АДШ № 305274, серії АДШ № 304875 Тернопільською обласною прокуратурою не заповнювався та відповідно нарахування заробітної плати здійснено по 17 вересня 2020 року включно.
Висновок про те, що листки непрацездатності серії АДШ № 305274 та серії АДШ № 304875 до Тернопільської обласної прокуратури не надходили можна зробити аналізуючи ту обставину, що ОСОБА_1 до позову долучено і лицьовий, і зворотний бік листка непрацездатності серії АДШ № 304618, які заповнені в тому числі і роботодавцем, однак що стосується листків непрацездатності серії АДШ № 305274 та серії АДШ № 304875, то позивачем подано копії лише їх лицьового боку.
Отже, резюмує ІІ відповідач, у матеріалах справи відсутні докази подання ОСОБА_1 листків непрацездатності серії АДШ № 305274 та серії НОМЕР_1 до Тернопільської обласної прокуратури. З огляду на вказане, є безпідставним посилання у позові на порушення при звільненні статті 40 КЗпП України, оскільки про наявність листків непрацездатності відповідачу відомо не було.
Крім того, згідно з пунктом 5 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (для страховий випадків, які розпочалися до 1 січня 2023 року) матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її утриманні.
Тобто, листки непрацездатності серії АДШ № 305274 та серії АДШ № 304875 позивачем могли бути подані для нарахування виплат за ними впродовж дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, однак ним цього не зроблено.
Також ІІ відповідач зазначив, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313 про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури, поновлення на посаді.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Як вбачається з відзиву на позовну заяву Офісу Генерального прокурора, поданого у справі № 640/26001/20, позовні вимоги до Офісу Генерального прокурора не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, ІІ відповідач просить у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представником позивача подані додаткові пояснення від 8 липня 2025 року б/н, які за своєю суттю є відповіддю на відзив.
Представник позивача зазначив, що 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву, в якій просив поновити його на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури та скасувати наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к про звільнення його з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури як такого, що виданий з порушенням трудового законодавства, адже виданий в період його тимчасової непрацездатності. До вказаної заяви ОСОБА_1 надав листки непрацездатності № 305274 та № 304875. Зазначені листки непрацездатності подано саме до Офісу Генерального прокурора, адже з 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 протиправно було звільнено з посади керівника обласної прокуратури.
В свою чергу Офіс Генерального прокурора як орган, що організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, мав у своєму розпорядженні листки непрацездатності ОСОБА_1 та не був позбавлений можливості самостійно визначити прядок їх подальшого опрацювання підпорядкованою обласною прокуратурою.
ІІ відповідачем подано заперечення від 17 липня 2025 року № 15-507вих-25, в яких зазначено, що дійсно у матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 від 22 жовтня 2020 року, складена на ім'я Генерального прокурора про поновлення його на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури та скасування наказу Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313 про звільнення його з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури. Як вбачається зі змісту цієї заяви до неї ОСОБА_1 долучено копію листків непрацездатності № 305274 та № 304875 на одному аркуші. З огляду на це, ІІ відповідач у своєму розпорядженні не мав оригіналів листків непрацездатності. Крім того, враховуючи, що до заяви долучено копії листків непрацездатності на одному аркуші, то надано копії лише лицьової їх частини.
Окрім того, ІІ відповідач зазначив, що доказів подання відповідачу чи співвідповідачу оригіналів згаданих листків непрацездатності ОСОБА_1 не надано. Вказане свідчить про те, що оригінали листків непрацездатності, враховуючи факт ненадання їх до цього часу до Тернопільської обласної прокуратури чи Офісу Генерального прокурора, знаходяться у позивача.
Дослідивши матеріали справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 15 серпня 2012 року по 4 липня 2022 року проходив службу в органах прокуратури, зокрема у період з 11 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 року обіймав посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури та звільнений з займаної посади у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, у період з 1 жовтня 2020 року по 4 липня 2022 року обіймав посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, про що свідчать трудова книжка серії НОМЕР_3 від 15 серпня 2012 року, накази Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року № 268к та від 16 вересня 2020 року № 313к (т. 1 арк. спр. 17, 18, 69, 70).
Наказом Генерального прокурора від 10 вересня 2020 року № 268к на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури, керуючись статтею 9 Закону № 1697, пунктами 2, 22 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивача призначено на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури строком на п'ять років з 11 вересня 2020 року (т. 1 арк. спр. 18, 70).
16 вересня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву на ім'я Генерального прокурора про призначення його на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в порядку переведення з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури (т. 1 арк. спр. 19, 68).
Наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к на підставі вказаної заяви ОСОБА_1 , керуючись пунктом 3 частини першої статті 9 Закону № 1697, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку із переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (пункт 2 частини першої статті 41 Закону № 1697) (т. 1 арк. спр. 17, 69).
З означеним наказом позивача ознайомлено 17 вересня 2020 року, про що свідчить особистий підпис останнього на цьому наказі.
Згідно з наказом Тернопільської обласної прокуратури від 15 вересня 2020 року № 440в «Про службове відрядження» керівник Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 вибув до Офісу Генерального прокурора (м. Київ) терміном 2 (два) календарних дні з 15 по 16 вересня 2020 року (т. 1 арк. спр. 71, 143; т. 2 арк. спр. 106).
Наказом Тернопільської обласної прокуратури від 17 вересня 2020 року № 442в «Про внесення змін до наказу від 15.09.2020 № 440в «Про службове відрядження»» пункт 2 наказу від 15 вересня 2020 року № 440в «Про службове відрядження» викладено у такій редакції: «Термін - 3 (три) календарних дні з 15 по 17 вересня 2020 року.» (т. 1 арк. спр. 72, 142; т. 2 арк. спр. 107).
Заявою від 18 вересня 2020 року, адресованою керівнику Тернопільської обласної прокуратури, позивач просив направити йому трудову книжку засобами зв'язку ТОВ «Нова Пошта» на адресу відділення № 107 (м. Київ, вул. Садова, буд. 164, кв. 36) (т. 1 арк. спр. 141).
Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернулася до Офісу Генерального прокурора та Комісії з добору керівного складу органів прокуратури з поданням від 17 вересня 2020 року № 07-10вих-20, яким просила розглянути питання щодо схвалення призначення на адміністративну посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Петришина Миколу Степановича (т. 1 арк. спр. 94-95, 117-118).
Відповідно до протоколу засідання Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 18 вересня 2020 року № 26 та рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 18 вересня 2020 року № 50 з ОСОБА_1 продовжено співбесіду щодо призначення на адміністративну посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (т. 1 арк. спр. 121-126, 127).
Відповідно до протоколу засідання Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 28 та рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 70 схвалено призначення ОСОБА_1 на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (т. 1 арк. спр. 99, 128-135, 136).
Заявою від 1 жовтня 2020 року позивач просив керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону призначити його на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на підставі рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 70 (т. 1 арк. спр. 97).
На підставі заяви позивача від 1 жовтня 2020 року та рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 70 наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 1 жовтня 2020 року № 161 о/с призначено з 1 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, встановлено оклад згідно зі штатним розписом (т. 1 арк. спр. 20, 96, 97, 99, 140).
Згідно з витягами з табелів обліку робочого часу військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону за період з «1» по «15» вересня 2020 року, з «1» по «30» вересня 2020 року, з «1» по «15» жовтня 2020 року, з «1» по «31» жовтня 2020 року, позивач відпрацював у військовій прокуратурі: з 1 по 10 вересня 2020 року (робочі дні - 1-4, 7-10 вересня, оплата за 10 днів); з 1 по 31 жовтня 2020 року (робочі дні - 1-2, 16, 19-23, 26-30 жовтня, дні тимчасової непрацездатності - 5-15 жовтня, оплата за 13 днів) (т. 1 арк. спр. 100, 101, 102, 103).
Також позивачем до позовної заяви додано копії листків непрацездатності серії АШД № 305274 від 15 вересня 2020 року та серії АШД № 304875 від 18 вересня 2020 року, видані Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м. Києва, на ім'я ОСОБА_1 про те, що він у період з 15 вересня 2020 року по 17 вересня 2020 включно (первинно) та з 18 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року (період розділений на два: з 18 вересня 2020 року по 22 вересня 2020 року та з 23 вересня 2020 року по 29 вересня 2020 року) перебував на лікарняному (т. 1 арк. спр. 13, 138).
Заявою від 22 жовтня 2020 року, складеною на ім'я Генерального прокурора (зареєстрована у І відповідача 27 жовтня 2020 року за вхідним реєстраційним № 211812-20), позивач просив поновити його на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури та скасувати наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к про його звільнення з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури як такий, що виданий з порушення трудового законодавства, а саме виданий під час тимчасової непрацездатності позивача (т. 1 арк. спр. 34, 137-138). Додатками до цієї заяви зазначено копії листків непрацездатності № 305274 та № 304875.
Листом від 2 листопада 2020 року № 07-57927-20 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача про те, що на підставі поданої позивачем заяви від 16 вересня 2020 року Генеральним прокурором видано наказ від 16 вересня 2020 року, яким позивача звільнено з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на підставі пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 1697. З вказаним наказом позивача особисто ознайомлено кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора, про що свідчить підпис на ньому від 17 вересня 2020 року. Оспорюваний позивачем наказ прийнято на підставі та у спосіб, що передбачений законами України, підстави для його скасування та призначення позивача на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури відсутні. Крім того, наразі посада керівника Тернопільської обласної прокуратури не є вакантною, її обіймає ОСОБА_2 , якого призначено наказом відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Закону № 1697. Статтею з 41 Закону № 1697 визначено вичерпний перелік підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення повноважень на адміністративній посаді. При цьому, звільнення прокурора з адміністративної посади у зв'язку із поновленням на такій посаді прокурора, який виконував цю роботу, Законом № 1697 не передбачено. Щодо наданих листків непрацездатності, І відповідач зазначив, що про факт захворювання у період з 15 по 29 вересня 2020 року позивач Офіс Генерального прокурора не повідомляв, відповідні документи не надавав. Також позивача проінформовано, що на підставі підписаних ним як керівником Тернопільської обласної прокуратури наказів від 15 вересня 2020 року № 440в (зі змінами, внесеними наказом від 17 вересня 2020 року № 442в) у період з 15 по 17 вересня 2020 року позивач перебував у відрядженні в Офісі Генерального прокурора. Більше того Законом № 1697 та законодавством про працю не передбачено заборони звільнення працівника з адміністративної посади за власним бажанням чи в порядку переведення на іншу посаду під час його тимчасової непрацездатності. За таких обставин підстави для задоволення звернення позивача відсутні (т. 1 арк. спр. 119-120).
Згідно з довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 18 січня 2021 року № 07/37вих-21 наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к ОСОБА_1 звільнений з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону. Станом на 18 січня 2020 року до Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_1 листок непрацездатності для проведення оплати за час його лікування в період з 15 вересня 2020 року по 30 вересня 2020 року не надавав (т. 1 арк. спр. 139).
Листом від 16 лютого 2021 року № 07/117вих21 Тернопільська обласна прокуратура повідомила представника позивача про те, що ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к звільнений з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури з 17 вересня 2020 року у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону. Разом з тим, відповідно до інформації Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на посаду заступника керівника цієї прокуратури ОСОБА_1 призначений з 1 жовтня 2020 року. Відповідно до частини п'ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури. До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів. З огляду на викладене, Тернопільською обласною прокуратурою проведено уточнення табелю обліку використання робочого часу. Нарахування заробітної плати ОСОБА_1 відбувалось за період з 11 по 17 вересня 2020 року. Після звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури керівництвом Тернопільської обласної прокуратури вакантні посади в обласній прокуратурі не пропонувались (т. 1 арк. спр. 158-159).
Додатками до цього листа є:
уточнений табель обліку використання робочого часу щодо ОСОБА_1 у Тернопільській обласній прокуратурі за 11-30 вересня 2020 року (т. 1 арк. спр. 160), відповідно до якого позивач: 11, 14 вересня працював (позначка - «8»), 15, 16, 17 вересня перебував у відрядженні (позначка - «ВД»), 12, 13, 19, 20, 26, 27 вересня вихідні (позначка - «В»), 18, 21-25, 28-30 вересня - неявка з нез'ясованих причин (позначка - «НЗ»);
розрахунковий листок за 2020 рік (т. 1 арк. спр. 161), відповідно до якого у вересні 2020 року позивачу нараховано та виплачено заробітну плату у загальному розмірі 15478,36 грн (за 2 робочих дні та 3 дні відрядження).
Відповідно до довідки Тернопільської обласної прокуратури від 3 липня 2025 року № 21-63-25 розмір посадового окладу ОСОБА_1 при призначенні його на посаду керівника Тернопільської обласної прокуратури станом на 11 вересня 2020 року згідно з нормами Закону України «Про прокуратуру» становив 56754,00 грн (т. 2 арк. спр. 108).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури.
Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697 (тут і надалі посилання на норми Закону наводяться в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 1697, якою встановлено порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді, звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону).
Статтею 222 КЗпП України закріплено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 вересня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18.
З огляду на особливий статус прокурора правове регулювання питання звільнення прокурора з посади з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1697, визначається винятково спеціальним законом - Законом № 1697, а не положеннями КЗпП України. Тобто на прокурора, як на особу публічного права із особливим статусом, не поширюються загальні норми трудового законодавства.
Саме така позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 804/211/16, яку суд враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що питання, пов'язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в цьому позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.
На підставі викладеного, посилання позивача на недотримання норм КЗпП України при звільненні, є безпідставними та необґрунтованими.
Частиною першою статті 7 Закону № 1697 визначено, що систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
У разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури (абзац перший частини другої статті 7 Закону № 1697).
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону № 1697 Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Згідно з частинами першою, другою статті 10 Закону № 1697 у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.
За приписами частин першої-другої статті 11 Закону № 1697 керівник обласної прокуратури: 1) представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями; 2) організовує діяльність обласної прокуратури; 3) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку; 4) затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності обласної прокуратури; 6) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів обласної прокуратури; 7) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом; 8) у встановленому порядку та на підставі рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора приймає рішення про застосування до прокурора окружної прокуратури дисциплінарного стягнення або про неможливість подальшого перебування його на посаді прокурора; 9) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій; 10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.
Прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури (частина перша статті 15 Закону № 1697).
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону № 1697).
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 1697 прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою, абзацами першим-другим частини другої статті 17 Закону № 1697 прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов'язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури. Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень.
Генеральний прокурор має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання всіма прокурорами.
Керівник обласної прокуратури має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов'язковими до виконання першим заступником, заступниками, керівниками та заступниками керівників підрозділів, прокурорами відповідної обласної прокуратури та керівниками окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 39 Закону № 1697 адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посада керівника обласної прокуратури.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 39 Закону № 1697 призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України. Призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 4 та 5 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором. Призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 6 та 11 частини першої цієї статті, здійснюється строком на п'ять років.
Разом з цим, дію частини четвертої статті 39 зупинено до 1 вересня 2021 року на підставі абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
За приписами статті 38 Закону № 1697:
прокурор може бути переведений за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду. Переведення до органу прокуратури вищого рівня здійснюється за результатами конкурсу, порядок проведення якого визначається відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження. Конкурс має включати в себе оцінку професійного рівня, досвіду, морально-ділових якостей прокурора та перевірку його готовності до здійснення повноважень в іншому органі прокуратури, у тому числі вищого рівня (абзац перший частини першої статті 38 Закону № 1697);
умовою участі прокурора в конкурсі є подання ним заяви про переведення, а також наявність відповідного стажу роботи на посаді прокурора, передбаченого частинами другою і третьою статті 27 цього Закону. Відповідний конкурс проводиться відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження (абзац другий частини першої статті 38 Закону № 1697).
Разом з цим, дію статті 38 зупинено до 1 вересня 2021 року на підставі абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1697 звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону).
Отже, звільнення прокурора з адміністративної посади керівника обласної прокуратури є повноваженнями Генерального прокурору.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 1697 звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Згідно з частиною п'ятою статті 41 Закону № 1697 після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
За наслідками судового розгляду судом встановлено, що позивач брав участь у процедурі конкурсного відбору керівного складу органів прокуратури та рішенням Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 70 схвалений до призначення на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Участь у конкурсному відборі спростовує твердження позивача про те, що заяву про призначення на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону ним підписано під примусом.
Оскільки під час судового розгляду справи судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 1 жовтня 2020 року та рішення Комісії з добору керівного складу органів прокуратури від 25 вересня 2020 року № 70 наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 1 жовтня 2020 року № 161 о/с ОСОБА_1 призначено з 1 жовтня 2020 року на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин наявні підстави для звільнення позивача з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури у зв'язку із переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.
Враховуючи викладене, оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 16 вересня 2020 року № 313к за своєю суттю є правильним та не підлягає скасуванню, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури.
Разом з цим, оскільки призначення позивача на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону відбулося 1 жовтня 2020 року, суд вважає за необхідне визначити датою звільнення позивача з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури 30 вересня 2020 року (робочий день, що передує даті призначення позивача на посаду заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону).
Зміна дати звільнення позивача з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Оскільки позивач внаслідок звільнення з адміністративної посади не звільнений з роботи в органах прокуратури, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не є предметом правового регулювання частини третьої статті 40 КЗпП України, якою встановлена заборона на звільнення працівника з ініціативи роботодавця.
Також судом під час розгляду встановлено, що листки непрацездатності серії АШД № 304875 та № 305274 не надавались позивачем на адресу його роботодавця - Тернопільської обласної прокуратури, що, в свою чергу, позбавило ІІ відповідача можливості оплатити дні непрацездатності позивача за такими листками непрацездатності.
Оскільки позивач у період з 18 по 29 вересня 2020 року перебував на лікарняному, а 30 вересня 2020 року був відсутній на роботі з нез'ясованих причин, правові підстави для вирішення питання щодо виплати позивачу заробітної плати за цей період відсутні.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, а відповідачі як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, довели суду правомірність оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково, змінивши дату звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» з 17 вересня 2020 року на 30 вересня 2020 року.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Станом на 1 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2102,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.
Разом з цим, позивачем до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору від 23 жовтня 2020 року № 0.0.1882023704.1 у розмірі 841,00 грн.
З огляду на викладене, позивач має право звернутися із клопотанням про повернення судового збору у розмірі 841,00 грн, сплаченого за квитанцією про сплату судового збору від 23 жовтня 2020 року № 0.0.1882023704.1.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051, місцезнаходження: вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011), Тернопільської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02910098, місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 4, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської обласної прокуратури у зв'язку з переведенням до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» з 17 вересня 2020 року на 30 вересня 2020 року.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повний текст рішення суду складений 8 вересня 2025 року.
Суддя Т.І. Чернявська