ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" вересня 2025 р. справа № 300/2386/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Представник позивача Мула Христина Олегівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
- визнати відмову в призначенні пенсії від 24.04.2024року № 091630019736 незаконною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи , який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 , періоди роботи з 01.10.1988 по 01.01.1996 року та з 02.01.1996 по 30.04.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 17.04.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ».
Позовні вимоги мотивовані протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24.04.2024року № 091630019736 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
12.05.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.04.2024р. звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 п.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ».
При зверненні позивача до заяви про призначенні пенсії за віком за списком №2 було надано копії паспорта, копія ІПН копія трудової книжки з відповідними записами на підтвердження наявного стажу, копію наказу від 28.04.2020року , копію довідки №07 від 22.01.2021р. , копію довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 136 від 20.03.2024 року.
Після звернення до відповідача із відповідною заявою жодної відповіді позивач не отримала , тому 04.02.2025року направила відповідачу поштовим зв'язком заяву, в якій попросила надати відповідь та рішення по моїй заяві про призначення пенсії за віком від 17.04.2024р. та зазначила, що відповідь на дану заяву направити на свою поштову адресу вул. 24 Серпня , 11/78 , м. Івано-Франківськ .
06.03.2025 року позивач отримала поштовим зв'язком відповідь на заяву від 04.02.2025року № 1834-1102/К-02/8-0900/25 , в якій відповідач повідомив позивачу , про те що заяву п позивача від 17.04.2024р. опрацьовано за принципом екстериторіальності та в ході опрацювання заяви спеціалістами Головних управлінь ПФУ в Рівненській і Львівських областях ухвалено рішення про відмову від 24.04.2024р. , яке було надіслане Вам листом № 0900-0209-8/26619від 02.05.2024року. Варто зауважити , що листа № 0900-0209-8/26619від 02.05,2024року направленого відповідачем позивач не отримала , крім того відповідач не долучив до відповіді від 04.02.2025року № 1834-1102/К-02/8-0900/25 докази направлення позивачу листа № 0900-0209-8/26619 від 02.05.2024року.
Також з відповіді від 04.02,2025року № 1834-1102/К-02/8-0900/25 позивач дізналась про, те що їй відмовлено в призначенні пенсії за віком. Причиною відмови зазначено відсутність необхідого пільгового стажу (10 років ). В рішенні перелічені умови набуття права на пенсію і причини відмови. До відповіді від 04.02.2025року № 1834-1102/К-02/8-0900/25 відповідачем не було долучено Рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Додатково у відповіді від 04.02.2025року № 1834-1102/К-02/8-0900/25 зазначено, про те
що за доданими документами до пільгового стажу не зараховані періоди роботи згідно з
довідкою № 136 від 20.03.2024р. та причин з , яких такий стаж не зарахований.
Отже , оскільки в пільговій довідці містяться розбіжності з даними первинних документів, а також із записами в трудовій книжці, то право на призначення пенсії за віком за списком №2 в Позивача відсутнє.
Для отримання Рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач 13.03.2025 року звернулась безпосередньо до відповідача та отримала таке рішення особисто в відповідача .
При вирішенні спору по суті суд виходить з зазначеного вище та викладеного нижче.
Згідно з п.3 «Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого 18.11.2005 наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (надалі «Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до п.1 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженого 01.08.1992 постановою Кабінету Міністрів України №442 (надалі «Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці») (набрав чинності з 21.08.1992), атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах (п.2 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці»).
Згідно з абз.1 п.4 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці» атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Як зазначено в абз.2 п.4 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
У «Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» зазначено: «… 4.2.Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника. 4.3.У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. 4.4.Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. 4.5.Якщо ж атестація з 21.08.92 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.97, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі та організації.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 (Лист Міністерства соціальної політики України №22862/0/2-7/28 від 24.11.2017 щодо застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19) зазначила: «… 58.Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1. 59.При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місцьвласником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. 60.Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місцьвласником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. …».
Тобто, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах, зарахування роботи до пільгового стажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має стаж роботи за Списком №2, а саме 24.07.1987року
позивачка була прийнята на роботу , а саме на посаду медсестри ( палатної) нефрологічного відділу ( наказ № 110 від 22.07.1987 р.). 01.10.1988року позивачку перевели на посаду палатної медсестри відділу гнійної травматології ( наказ № 153 від 10.10.1987р.). Тобто , стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці, для позивачки почав обчислюватись із 01.10.1988року , в трудовій книжці відсутні записи про перейменування відділення . Про те в довідці про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 136 від 20.03.2024року зазначена інформація про наявний необхідний стаж в позивачки для призначення пенсії призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 п.2 ст. 114 Закону- 1058 та інформацію про те , що назву відділення було змінено , а саме : позивачка працює повний робочий день в КНП « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради » і за період з 01.10.1988 по 30.04.2020 ( наказ № 153 від 10.10.1988 )- 1,0 посади палатної медсестри відділення гнійної травматології ( 01.01.1996 року відділення кістково-гнійної інфекції), виконувала роботу в відділенні кістково-гнійної інфекції , за професією , посадою сестра медична ( палатна ) з 01.10.1988 по 30.04.2020 , що передбачена Списком № 2 розділ 24 код КП 410 підстава - робота в відділенні кістково-гнійної інфекції за професією сестра медична ( палатна). Також відповідно до інформації зазначеної в вище згаданій довідці за період з 30.10.2000 по 30.04.2020, 19 років 6 місяців 1 день.
Отже, у спірний період позивач працювала на посаді, віднесеній до Списку №2.
Суд вважає, що відповідачем не обґрунтовано не зараховано роботу позивача у період з з 01.10.1988 року по 01.01.1996 року та з 02.01.1996 року по 30.04.2020 року до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 48 Кодексу законів про працю України визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1 (надалі по тексту також - Порядок №22-1), встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавець передбачає єдину підставу для того, щоб вимагати від особи додаткові документи - у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, в інших випадках - орган ПФУ зобов'язаний зарахувати стаж на підставі записів трудової книжки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року.
Згідно з цією Інструкцією, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (абз.1 п.2.4.); записи виконуються арабськими цифрами (абз.2.п.2.4.); записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (абз.3.п.2.4.); виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (п.2.9.).
Як слідує із записів трудової книжки позивача, усі вони виконані належним чином, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою роботодавця, а тому є такими, що внесені у відповідності до норм чинного законодавства.
Судом встановлено, що при зверненні позивача до органів Пенсійного фонду України ним подано трудову книжку НОМЕР_1 , у якій міститься записи щодо періодів роботи позивача з 01.10.1988 року по 01.01.1996 року та з 02.01.1996 року по 30.04.2020 року.
При цьому, достовірність вищенаведених записів сумніву не викликає, окрім цього, на підтвердження свого трудового стажу позивачем надано наступні підтверджуючі документи:
- довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній;
- наказ КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 28.04.2020 року №176-ктр.
- Також суд зазначає, що у випадку виникнення сумніву у достовірності даних трудової книжки чи виявленні певних недоліків при її заповненні - працівник сервісного центру пенсійного органу повинен повідомити позивача про необхідність надання довідки з місця роботи та внести відповідну відмітку у графу «Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії», яка передбачена Додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пункт 4.1 розділу IV), для можливості її подання до спливу 3-місячного строку з дати звернення із заявою.
В свою чергу, суд звертає увагу, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника чи учня здійснювати контроль за веденням обліку його документів про стаж роботи чи навчання. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах про стаж роботи. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
В той же час, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у пенсійного органу були відсутні підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 01.10.1988 по 01.01.1996 року та з 02.01.1996 по 30.04.2020 року.
З огляду на все вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №091630019736 від 24.04.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним. Наслідком протиправності такого рішення відповідача є його скасування.
Враховуючи висновки суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №091630019736 від 24.04.2024 року суд доходить висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати періоди до страхового стажу позивача.
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом шостим статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при цьому, до внесення у даний Закон розділу XIV «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» в частині призначення пенсій на пільгових умовах застосовувались положення Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно п.2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за
Як наслідок, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №1 та №2 регламентувались пунктами «а», «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017р.), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Між тим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Згідно з пунктом 2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 11.10.2017 р.
Відповідно, з 11.10.2017 правила призначення пенсій за Списками №1 та №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктами «а», «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213- VIII та п.1 та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно із пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З огляду на зазначене, з 23 січня 2020 року, відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення пенсійного віку та страхового стажу, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Оскільки, станом на 17.04.2024 року (на дату, з якої слід призначити пенсію) позивачка досягнула встановленого пунктом «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійного віку - 50 років, має необхідний документально підтверджений пільговий стаж роботи за Списком №2 тривалістю понад 34 роки (необхідний для жінок 50-річного віку - 10 років) та загальний стаж роботи тривалістю понад 39 роки 3 місяці (необхідний: згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - 20 років), тому у неї є всі законні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати відмову в призначенні пенсії від 24.04.2024року № 091630019736 протиправною.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи , який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, періоди роботи з 01.10.1988 по 01.01.1996 року та з 02.01.1996 по 30.04.2020 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 17.04.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.