ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" вересня 2025 р. справа № 300/3770/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Україні щодо оскарження Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 926130147775 від 04.03.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025 р. № 926130147775 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії відповідно до пункту V стати 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ. із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 03.04.2025.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 25.02.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту V статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788001, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду в Україні щодо оскарження Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 926130147775 від 04.03.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії, а також протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025 р. № 926130147775 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії відповідно до пункту V стати 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ. із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 03.04.2025.
05.06.2025 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
23.06.2025 року від Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
26.06.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-1.
25.02.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області із заявою про проведення перерахунку призначення надбавки члена сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Із урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області № 926130147775 від 04.03.2025 року позивачу відмовлено у перерахунку підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком (як члену сім'ї репресованої особи). Аргументацією відмови у перерахунку пенсії в рішенні № 926130147775 від 04.03.2025 р. було те, що ОСОБА_1 , примусово переселена не була, а народилася на засланні, оскільки дата призначення покарання її батька - 1950 р., а дата народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20.03.2025 року позивач отримала листом Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 926130147775 від 04.03.2025 р. через ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
07.04.2025 року позивач оскаржила рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 04.03.2025 р. № 926130147775 до Пенсійного Фонду України, останній перенаправив скаргу до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, який 07.05.2025 р. зазначив, що оскільки позивач народилася на засланні, вона немає підстав для встановлення підвищення пенсії як члену сім'ї реабілітованих у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
13.05.2025 листом позивач отримала відповідь ГУ ПФУ в Івано-Франківській області аналогічну відповідь на її скаргу від ГУ ПФУ у Вінницькій області від 02.05.2025 р.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови як реабілітованій особі у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" протиправними, позивач звернулась з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон України № 962-XII) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Національної комісії з реабілітації від 29.04.2021 вирішено визнати ОСОБА_2 , 1954 р.н., потерпілою від репресій.
Згідно з висновком Національної комісії з реабілітації про визнання потерпілою від репресій особи, наявні підстави для визнання ОСОБА_2 потерпілою від репресій.
Враховуючи встановлені судом обставини у даній справі, зокрема, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», суд вважає, що позивачка, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 18.12.2023.
Відтак дії відповідача щодо відмови як реабілітованій особі у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії є протиправними.
З метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з врахування підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України №1788-ХII «Про пенсійне забезпечення» з 03.04.2025 року.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Україні щодо оскарження Рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області № 926130147775 від 04.03.2025 р. про відмову у перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління (п. 7 Положення № 280).
Пенсійний фонд України, відповідно до покладених на нього завдань, лише організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, зокрема, щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій (пп. 6 п. 4 Положення № 280).
Згідно з п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 за № 41/26486, до функцій управлінь у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь віднесено призначення (перерахунок) та виплата пенсій.
Згідно з п. 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26485 (далі Положення № 28-2), головне управління Фонду , до якого приєднані управління Фонду, також забезпечує виконання завдань, передбачених п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486.
Відповідно до п. 12 Положення № 28-2 головне управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ; заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати призначення, перерахунок та виплату пенсії, є відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України.
Як встановлено з матеріалів адміністративної справи, до Пенсійного фонду України надійшла скарга позивача (вх. 17978/Б-2800-25 від 10.04.2025) в якій вона просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у проведенні перерахунку та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком;
- здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням положень ч. 1 ст. 44, ч. 5 ст. 45 Закону № 1058, Положення № 28-2, призначення, перерахунок, поновлення та виплата пенсій є дискреційними функціями територіальних управлінь Фонду, які є самостійними юридичними особами публічного права.
З урахуванням положень Закону № 1058 та Порядку № 22-1, оскільки вимоги скаржника здійснити перерахунок підвищення до пенсії виходять за межі повноважень Пенсійного фонду України, листом Пенсійного фонду України від 13.04.2025 вих. № 14647-17978/Б-03/8-2800/25 (копія додається) звернення направлено за належністю для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за місцем проживання позивача.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду України щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025, є безпідставними.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину сплаченого позивачем судового збору в розмірі 807,46 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.03.2025 р. № 926130147775 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії відповідно до пункту V стати 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віл 05.11.1991 № 1788-ХІІ. із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 03.04.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 25.02.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту V статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788001, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 807,46 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.