Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
08 вересня 2025 року Справа №200/6762/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 жовтня 2021 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 жовтня 2021 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 29 серпня 2016 року по 29 серпня 2020 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 29 серпня 2016 року по 29 серпня 2020 року.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) (пункт 5).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається ціна позову.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
Позивачем заявлено вимогу майнового характеру щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зміна формулювання позовних вимог зі ''стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні'' на ''зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні'' не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст статті 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 і від 22.02.2012р. №4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, а є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено й у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).
В матеріалах позовної заяви докази сплати судового збору відсутні.
До позовної заяви позивач долучає копію посвідчення учасника бойових дій.
Втім, суд вважає, що позивач не належить до суб'єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.
Тобто, стягнення з роботодавця сатисфакції, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, а тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватися.
Статтею 4 частиною 1 Закону України № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із частиною 2 статті 4 Закону України № 3674-VI за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3028,00 грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір за подання цього позову з майновими вимогами (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) становить 1 відсоток ціни заявлених позовних вимог.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до статті 160 частини 5 пункту 3 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, ціна позову (хоча би на день звернення до суду), обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
На порушення вказаної вимоги позивачем в позовній заяві не зазначено загальну ціну позову та не наведено розрахунок по майновим вимогам.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Водночас в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 233 КЗпП України з 18.06.2021 по 23.02.2022 була викладена у такій редакції: «Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Офіційне тлумачення положення ч. 1. ст. 233 КЗпП України викладено у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, а саме суд конституційної юрисдикції вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні … встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У розрізі обставин цієї справи позивач власне зазначає дату, коли відповідач з ним розрахувався - 28.10.2021, тобто саме з цієї дати розпочинається перебіг 3-місячного строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Натомість із відповідним позовом позивач звернувся 03.09.2025, тобто пропустив, установлений законодавством, 3 місячний строк звернення (передбачений, як на момент виникнення права звернення, так і на момент звернення) із відповідними позовними вимогами щодо дати розрахунку, який проведено - 28.10.2021.
Посилання на запровадження військового стану, суд не приймає, оскільки з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, крім того, тримісячний строк на звернення до суду із даними вимогами минув до настання подій на які посилається позивач.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 233, ст. 234 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
При визначенні початку строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі №805/3881/18-а.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
Відтак, зважаючи на неповідомлення позивачем суду необхідних для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду обставин, що могли б перешкоджати у період з 28.10.2021 звернутись до суду та ненадання будь-яких відповідних доказів, станом на теперішній час підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Щодо строку звернення із вимогою стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 29 серпня 2016 року по 29 серпня 2020 року, суд зазначає наступне.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та сформулювати такі висновки: а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною 1 статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати; в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України, дл
Крім того, такий правовий підхід відповідає і підходу Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 року у справі № 240/12017/19.
Як встановлено з позовної заяви, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2021 у справі №200/9709/20-а позивачеві виплачено заборгованість 28.10.2021. Із позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся 03.09.2025, отже позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
Посилання представника позивача на запровадження воєнного стану, суд не приймає та враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (стаття 1). Наразі воєнний стан продовжено та триває дотепер.
Водночас, у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків щодо звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 27.03.2023 у справі № 160/14362/21, від 16.02.2023 у справі № 640/7964/21, від 18.01.2023 у справі № 160/21195/21.
Позивач клопотання про поновлення строку звернення на надавав, у позові не наведено доводів та не надано доказів, про будь-які інші причини, стосовно звернення до суду, що могли б свідчити про існування певних обставин, які могли би вважатися об'єктивно непереборними та заважали вчасному зверненню до суду.
Тобто, само по введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду як такого, що пропущений з поважних причин
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду, уточненої позовної заяви складеної у відповідності до вимог ст. 160 КАС України та з урахуванням висновків суду викладених у цій ухвалі, доказів сплати судового збору, клопотання про поновлення строку, із зазначенням інших причин, стосовно звернення до суду, що могли б свідчити про існування певних обставин, які могли би вважатися об'єктивно непереборними та заважали вчасному зверненню до суду із даним позовом.
Повідомити позивачу, що вищевказані документи можуть бути подані до суду шляхом направлення їх: через підсистему "Електронний суд".
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Буряк