Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 вересня 2025 року Справа№200/4706/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 14.06.2017 по 09.06.2020, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.06.2017 по 09.06.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 14.06.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 р., в період з 01.03.2018 по 09.06.2020 - березень 2018 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 09.06.2020 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2019 р. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 р. з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 09.06.2020 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2019 р. та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 р. в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за періоди: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт;
- стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу, сформовані на день ухвалення рішення у справі, на користь позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у період з 14.06.2017 по 09.06.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що у період проходження військової служби йому не в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.
Також позивач зазначив, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 відбулось поновлення з 29.01.2020 попередньої редакції Постанови № 704, у зв'язку з втратою чинності пункту 6 постанови КМУ № 103, в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, однак відповідачем протиправно розраховувалося грошового забезпечення в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку.
18.07.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Так, відповідач у відзиві на позовну заяву, серед іншого, зазначає про те, що у період з 01.12.2015 по 01.03.2018 розміри тарифних окладів не змінювались, зміна тарифних окладів, на яку посилається позивач, відбулась у минулому - до 01.12.2015, а тому підстави для зміни місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення ("базового місяця") на січень 2008 року відсутні.
Згідно довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 в період з 27.01.2017 по 30.06.2020 йому було нараховано кошти з розрахунку базових місяців для нарахування індексації - квітень 2017 року, вересень 2017 року, березень 2018 року згідно Порядку №1078.
З приводу нарахування індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.10.2020 включно відповідач, посилаючись на викладені у відзиві на позов розрахунки, зазначає про те, підвищення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року на суму 4681,56 грн. перевищило суму можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року у розмірі 4463,15 грн., що в силу положень абзацу 3 пункту 5 Порядку № 1078 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, підтверджує безпідставність та необґрунтованість вимог позивача в даній частині позову.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018.
Таким чином, підстави для висновку про наявність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.
Також відповідач зазначає про пропущення позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Щодо правничої допомоги відповідач зазначив, що співмірність витрат та складність цієї справи не відповідають реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 з 14.06.2017 по 09.06.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . При проходженні військової служби у спірний період позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2025 №№ 972-975.
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації про його грошове забезпечення.
Листом відповідача від 23.06.2025 представника позивача повідомлено, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Також вказано, що індексація грошового забезпечення протягом за період з 14.06.2017 по 28.02.2018 не нараховувалась, оскільки кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2016 та 2017 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців. Інформація щодо нарахування та виплати НОМЕР_4 прикордонним загоном індексації за період з 01.03.2018 по 09.06.2020 відображена в довідці- розрахунку індексації грошового забезпечення.
З довідки №915 від 21.06.2025 вбачається, що позивачу виплачувалась індексація з грудня 2018 року по травень 2019 року та з 24.10.2019 по червень 2020 року у загальній сумі 2342,24 грн
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а також не нарахування в повному обсязі індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Щодо строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Приписами ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Спірний є періоду до 19.07.2022, а тому право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оцінюючи підстави не нарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2005).
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.
Щодо періоду за який позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення (14.06.2017 по 28.02.2018) із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає наступне.
09.12.2015 Кабінет Міністрів України видав постанову № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - "Постанова № 1013").
Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови № 1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.
Пунктом 2 Постанови № 1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали:
"здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну "базовий місяць";
"зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)"
Крім цього, за змістом пунктів 1, 3 Постанови № № 1013, встановлено, що:
підвищуються посадові оклади з 1 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери;
підвищуються з 1 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду;
у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду; міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року;
для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Отже, Постановою № 1013 з 01.12.2015 були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б "обнулитися" індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою № 1013.
Водночас норми Постанови № 1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для позивача "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)", з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку № 1078 (зі змінами, внесеними Постановою № 1013).
Разом з цим, до числа основних змін, які внесені Постановою № 1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов'язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, окремими положеннями яких установлено таке:
у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків;
обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення;
для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою № 1013, з 01.12.2015 діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 01.12.2015, не містить поняття "базовий місяць" і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу", яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття виходить із системного тлумачення пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, яка була запроваджена з 01.12.2015.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття "місяць підвищення доходу" від терміну "базовий місяць", позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну "базовий місяць" та запровадження поняття "місяць підвищення доходу" не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у "базовому місяці", так і у "місяці підвищення доходу" індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 01.12.2015 не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Системний спосіб тлумачення приписів Постанови № 1013, у взаємозв'язку із запровадженими нею змінами до пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, дають суду підстави дійти висновку про те, що для проведення подальшої індексації грошового забезпечення відповідачу з 01.12.2015 належало переглянути "базовий місяць", визначений за старими правилами, змінивши його на "місяць підвищення доходу", тобто на місяць останнього підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, займаною позивачем.
Так, на час виникнення спірних правовідносин схеми посадових окладів військовослужбовців були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Указана постанова була чинною з 01.01.2008 до 01.03.2018.
Від січня 2008 року посадовий оклад не змінювався. Він змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри окладів військовослужбовців.
З урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, суд дійшов висновку про те, що січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018.
Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 23.08.2023 у справі № 380/20441/21 та ін., стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення при розв'язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, зважаючи на вищевикладене та враховуючи те, що востаннє посадовий оклад позивача за посадою був змінений у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність з 01.03.2018 у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, отже саме цей місяць слід враховувати як для початку обчислення індексу споживчих цін (як "базовий" місяць) для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018, а тому позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо періоду за який позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення (01.03.2018 по 09.06.2020) із застосуванням березень 2018 року, як місяця за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає наступне.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
При цьому з розрахунку нарахованої та сплаченої позивачу індексації (Довідка №915 від 21.06.2025), судом встановлено, що відповідач враховував базовим місяцем березень 2018 року за період з грудня 2018 року по 21.05.2019 року та з 24.10.2019 по 09.06.2020. Разом з тим, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 22.05.2019 по 23.10.2019 доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення відповідачем не надано.
Відповідно до абзаців першого п'ятого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), згідно абз. 4-5 п. 5 цього Порядку, сума індексації може лише зменшуватися на різницю підвищення доходу, проте, ніяк не збільшуватися.
Суд зазначає, що відповідачем за спірний період не застосовано зменшення індексації при її розрахунку, тому доводи позивача про те, що була нарахована та виплачена лише частка індексації грошового забезпечення, не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи.
Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд в постанові від 15.01.2025 по справі № 200/4654/23.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 22.05.2019 по 23.10.2019 із застосуванням березень 2018 року, з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 22.05.2019 по 23.10.2019 із застосуванням березень 2018 року, з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із врахуванням фактично виплачених сум індексації.
Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018), пункт 4 викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-XII.
У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 та інших висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закон України "Про Державний бюджет України" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки суду апеляційної інстанції у цій справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 06.03.2024 у справі №240/5115/22 та ухвалі від 13.03.2024 у справі № 400/8010/23.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 по справі № 500/1813/21 зробив наступні висновки.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-VIII установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Із аналізу наведених вище висновків Верховного Суду у справах № 400/6214/21, №420/6572/22 та № 500/1813/21 слідує, що продовж 2019 року положення п. 4 Постанови №704 не суперечили нормам Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" в прикінцевих положеннях якого установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що оскільки послідуючі прийняті Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік" не містять таких застережень щодо застосування конкретного розміру прожиткового мінімуму для обрахунку саме посадових окладів працівників державних органів, а тому положення п. 4 Постанови № 704 вступають у суперечність із відповідними законами, які є актами вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, застосуванню підлягають саме Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік", як акти вищої юридичної сили.
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Законам України "Про державний бюджет України на 2020 рік", "Про державний бюджет України на 2021 рік", "Про державний бюджет України на 2022 рік", "Про державний бюджет України на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Враховуючи наведене суд зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704.
Щодо вимоги позивача про здійснення перерахунку грошового забезпечення, інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу за період з 01.01.2019 по 09.06.2020, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-XII.
Отже підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2019 по 28.01.2020 відсутні, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в період з 29.01.2020 по 09.06.2020 грошового забезпечення (одноразових та додаткових грошових виплат) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача здійснити позивачу за період з 29.01.2020 по 09.06.2020 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення (одноразових та додаткових грошових виплат) виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Щодо стягнення на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як видно з поданих документів, 18.06.2025 між позивачем та адвокатом - Берзінь С.Л. укладено Договір про надання професійної правової допомоги.
Відповідно до п. 4.4 Договору, розмір гонорару успіху у випадку досягнення адвокатом результату у вигляді судового рішення, яким стягнуто з військової частини в якій проходив службу клієнт, або її зобов'язано нарахувати та виплатити недоотриману частину грошового забезпечення, встановлюється у розмірі 10 % від суми стягнення, але не менше як 8000,00 грн.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як видно з акту наданих послуг відповідно до Договору про надання професійної правової допомоги, надано позивачеві такі юридичні послуги:
- складання та подання адміністративного позову про визнання протиправними дії бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та зобов'язання вчинити дії в інтересах позивача до окружного адміністративного суду. Супровід справи.
Загальна вартість наданих послуг становить 8000,00 грн. (1000,00 грн./1 год.). Кількість витраченого часу на складання позовної заяви 8 годин.
Витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру від 18.06.2025.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
У той же час, суд зазначає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Обґрунтовуючи заперечення щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. відповідач вказав на те, що співмірність витрат та складність цієї справи не відповідають реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Крім того, у витрати входило сума 2000,00 гривень за можливе складання відповіді на відзив, який представником позивача не надано.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 03.04.2025 по справі № 160/5643/23, від 28.03.2024 по справі № 320/4840/22.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Застосовуючи такі висновки, суд оцінює характер роботи, про виконання яких зазначено у акті наданих послуг відповідно до Договору про надання професійної правової допомоги і вважає, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. не є непропорційною складності справи та предмету спору. Підготовка позову такої категорії не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи обставини конкретно цієї справи, суть виконаних послуг, та часткове задоволення позову, суд вважає, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, впливу наданих послуг, відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на правову допомогу у сумі 1000 грн.
На переконання суду саме такий розмір є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 134, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 22.05.2019 по 23.10.2019 із застосуванням березень 2018 року, з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.06.2017 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 22.05.2019 по 23.10.2019 із застосуванням березень 2018 року, з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із врахуванням фактично виплачених сум індексації.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 09.06.2020 грошового забезпечення (одноразових та додаткових грошових виплат) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 09.06.2020 включно, перерахунок та виплату грошового забезпечення (одноразових та додаткових грошових виплат) виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 гривень (одна тисяча гривень 00 копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2025.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.В.Загацька