Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2025 року Справа№200/3086/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонному загоні (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 04 липня 2024 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/8248/24 за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 04 липня 2024 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонному загоні (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 Прикордонному загоні (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України
При цьому, відповідач починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. 25 квітня 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/8248/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.
Вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
А також, вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано встановлені судом докази по справі. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін - задоволено.
В установлений судом строк відповідачем надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. В обґрунтування доводів ним вказано, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Зазначає, що наявні у відповідача облікові дані, так і матеріали позовної заяви підтверджують факт виключення, на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.06.2023 № 356-ОС, позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_3 у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ). Вказане підтверджується довідкою від 21.12.2024 № 08/5716 про проходження військової служби ОСОБА_1 та витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 № 356-ОС.
Військова частина НОМЕР_3 не видавала наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно не здійснювала з ним остаточний розрахунок при звільненні. Тобто, станом на 29.06.2023 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_3 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось, а фактично відбулась зміна місця проходження військової служби на ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ).
У зв'язку з чим, вважає, що виключаються правові підстави для застосування до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, нарахування та виплати йому середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що суддя перебувала у відпустці, справа розглядається після виходу з відпустки за графіком.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 в період з 07 серпня 2018 року по 29 червня 2023 року проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ) та був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 № 356-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону та всіх видів забезпечення та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29 червня 2023 року.
Відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 № 356-ОС «Про особовий склад» головного сержанта ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону та всіх видів забезпечення та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29 червня 2023 року.
У зв'язку із незгодою позивача із проведеним розрахунком, він звернувся за захистом своїх прав до суду.
Так, за результатами розгляду адміністративної справи № 200/8248/24, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо нездійснення нарахування та виплати з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 складових грошового забезпечення і виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
25 квітня 2025 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/8248/24 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення.
Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у повному обсязі є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 дійшла висновку, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В свою чергу положеннями статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено підстави звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Військовослужбовці, звільнені із строкової військової служби в запас або у відставку, забезпечуються відповідним обмундируванням за переліком, установленим Міністерством оборони України, проїзними документами до місця проживання, харчуванням на час перебування в дорозі, грошовою допомогою в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.
Військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п'ятої та шостої цієї статті.
Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані Служби зовнішньої розвідки України - до відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік.
Пунктами 233, 241, 242, 243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президентом України №1153/2008 від 10.12.2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Таким чином, звільнення здійснюється на підставі наказу та на день такого звільнення і виключення зі списків особового складу військової частини військовослужбовець має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
В свою чергу, пунктом 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Суд звертає увагу, що "переміщення на нове місце військової служби" та "звільнення з військової служби" не є тотожними поняттями, тобто військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби.
Як встановлено судом, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.06.2023 № 356-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону та всіх видів забезпечення та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29 червня 2023 року.
Таким чином, ОСОБА_1 не був звільнений із військової служби, а виключення із особової складу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України відбулось з підстав переведення його на інше місце служби, а тому норма стосовно того, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності це несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач був звільнений з військової служби, водночас, переміщення військовослужбовця з одного місця служби на інше, не є звільненням із військової служби.
Слід зазначити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, де судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Таким чином, суд зазначає, що позивач не звільнявся з військової служби, а продовжив проходити військову службу та отримував грошове забезпечення, а тому, відсутні правові підстави для застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
За змістом ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що обов'язковою передумовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів через несвоєчасну їх виплату є попереднє звернення особи до підприємства, установи чи організації із заявою про виплату такої компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159. За результатами розгляду цієї заяви власник або уповноважений ним орган (особа) має право або задовольнити заяву та здійснити відповідну виплату, або відмовити у її задоволенні. Відповідно, право на звернення до суду з позовом про примусове стягнення компенсації виникає лише у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) у її виплаті.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 200/10820/19-а, викладеного у Постанові від 11.12.2020.
Таким чином, враховуючи, що у даній справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації згідно із Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, а відповідач, у свою чергу, не відмовляв у її виплаті, підстав вважати, що право позивача було порушено суб'єктом владних повноважень, не вбачається. Відтак, звернення до суду в цій частині позовних вимог є передчасним.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суд3у по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_2 Прикордонному загоні (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 04 липня 2024 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/8248/24 за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 04 липня 2024 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнання протиправною бездіяльності відповідача відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 08 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова