08 вересня 2025 рокуСправа № 160/22330/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
01.08.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/22330/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду від 06.08.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме для надання доказів звернення до суду в межах строків, встановлених ст. 122 КАС України, в частині позовних вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період із 19.07.2022 по 20.05.2023, або подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
15.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій вказано, що позивач з 23.03.2022 по теперішній час не отримував щомісячної інформації про виплачене грошове забезпечення тому вважає, що строк звернення до суду має обчислюватися з моменту, коли позивач фактично дізнався або мав дізнатися про порушення свого права, тобто отримання достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Оскільки позивач вказану інформацію отримав з листа відповідача від 11.07.2025, представник позивача вважає, що строк для звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено. Також представник позивача зазначає, що позивач перебуває на військовій службі та виконує безпосередні функції із захисту Батьківщини, тому звернення позивача до суду з цим позовом об'єктивно було ускладнене. У зв'язку з цим представник позивача вважає, що причини пропуску строку є поважними і просить суд поновити вказаний строк.
Розглянувши заяву про поновлення строку для звернення до суду, дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Також суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Повертаючись до матеріалів цієї справи, суд указує, що спірні правовідносини стосуються, неналежних, за доводами позивача, нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі, за період із 19.07.2022 по 20.05.2023.
Отже, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства і висновки суду касаційної інстанції, суд дійшов висновку, що з позовом в наведеній частині позовних вимог, позивач мав звернутись до суду у строк до 01.10.2023 (протягом трьох місяців із дня скасування карантину (30.06.2023)).
Поряд з цим, позовну заяву представником позивача подано до суду 22.07.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду.
У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначає, що позивач не отримував щомісячної інформації про виплачене грошове забезпечення, тому строк звернення до суду має обчислюватись з моменту, коли позивач фактично дізнався або мав можливість дізнатись про порушення свого права, а саме з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України та правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.03.2025 у справі №400/6758/24.
Щодо цих доводів суд указує, що позивач не був звільнений з військової служби, тому з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та висновків Верховного Суду, позивач мав звернутися до суду у строк до 01.10.2023 (протягом трьох місяців із дня скасування карантину (30.06.2023)).
Крім цього, представник позивача зазначає, що позивач на даний час перебуває на військовій службі, і своєчасне звернення до суду з цим позовом об'єктивно було ускладнено.
Суд відхиляє ці доводи позивача, оскільки, представником позивача не надано доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях чи інших обставин, які об'єктивно заважали йому звернутися своєчасно до суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Поряд з цим, у наведеній заяві про поновлення строку не наведено обставин, які унеможливлювали звернення до суду з цим позовом у встановлені строки.
Таким чином, вимоги, викладені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем не усунуті.
Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій, є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 2 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктами 1 та 9 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд повертає позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період із 19.07.2022 по 20.05.2023.
Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Згідно з ч. 5 ст. 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
У період із 18.08.2025 по 05.09.2025 суддя Кучугурна Н.В. перебувала у щорічній відпустці, тому ухвала постановлена після виходу судді з відпустки.
Керуючись статтями 14, 121-123, 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду.
Повернути позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період із 19.07.2022 по 20.05.2023.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 295, 297 цього Кодексу.
Суддя Н.В. Кучугурна