09 вересня 2025 рокуСправа №160/27942/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо взяття на військовий облік громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та винесення наказу від 25.09.2024 року №689 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку;
- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 року №689, яким призвано на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Військову частину НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.09.2024 року співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було незаконно затримано громадянина України ОСОБА_1 , який на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключений з військового обліку, про що має відповідну довідку від 01.09.2016 року №4/516. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 року зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 надати до суду разом із відзивом на позов:
-документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу);
- належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ;
- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі та адміністративний позов з додатками були направлені та доставлені до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач має зареєстрований Електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачами до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 року витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.
Цією ж ухвалою зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року вдруге витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 року втретє витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року вчетверте витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.
Цією ж ухвалою продовжено строк зупинення провадження у справі до надання учасниками справи витребуваних судом доказів.
Станом на дату розгляду справи по суті витребувані судом документи відповідачем суду не надані.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно довідки від 01.09.2016 року №4/516, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 з 01.09.2016 року виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з тим, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України).
Проте, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 року №689 «Про призов військовозобов'язаних запасу до лав ЗС України» військовозобов'язаного запасу, солдата ОСОБА_1 з 25.09.2024 року призвано до лав Збройних Сил України і відправлено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Позивач з такою позицією відповідача не погоджується, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на дату прийняття рішення у справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Ці строки неодноразово продовжувалися та тривають на дату прийняття рішення у справі.
Відповідно до пунктів 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних встановлено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 (далі - Порядок №1487).
Згідно з п. 1 Порядку він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п. 79 Порядку районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;
2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;
3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;
4) військовозобов'язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 37 №2232-ХІІ (в редакції на час виключення з обліку позивача) врегульовані підстави для:
- взяття на військовий облік та зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (частини 1 - 5);
- виключення з військового обліку у відповідних ТЦК та СП (частина 6).
Так, зняттю з військового обліку військовозобов'язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України:
- які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
- які прийняті на службу до Національної поліції України, Служби судової охорони, Державного бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України;
- які вибули на строк більше трьох місяців за межі України;
- в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України;
Водночас, виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які (в редакції на час виключення з обліку позивача):
1) призвані чи прийняті на військову службу;
2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Норма п. 6 ч. 6 ст. 37 №2232-ХІІ (в редакції на час виключення з обліку позивача) корелюється з положеннями ч. 9 ст. 14 цього ж закону, відповідно до яких на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються такі обов'язки:
- зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
- виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Аналіз норм статті 1, 2, 14, 15, 26-1, 27, 33, 37, 39 №2232-ХІІ в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити такі висновки:
- громадяни України призовного віку мають перебувати на обліку за місцем реєстрації або фактичного проживання;
- виконання громадянином України військового обов'язку включає підготовку до військової служби та приписку до призовної дільниці, проходження військової служби (за призовом, за контрактом або в резерві), виконання військового обов'язку в запасі, а також дотримання правил військового обліку;
- військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- на військову службу під час мобілізації можуть призиватися лише дві категорії громадян України (1) резервісти та (2) військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації;
- зняття громадянина України з військового обліку та виключення з військового обліку мають різні підстави та є різними юридичними фактами, що мають відмінні правові наслідки;
- підстави для виключення громадянина України з військового обліку можна поділити на три основні категорії:
1) особа стає військовослужбовцем, тому перестає обліковуватися як призовник, військовозобов'язаний або резервіст, допоки не звільниться з військової служби в запас;
2) особа звільняється від виконання військового обов'язку внаслідок припинення громадянства України, смерті, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою;
3) особа звільняється від виконання військового обов'язку внаслідок визнання її непридатною до військової служби з різних причин, що передбачені Законом №2232-ХІІ, як-от: стан здоров'я, вік, засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину тощо.
Отже, виключення громадянина України з військового обліку як такого, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-ХІІ звільнила цю особу від виконання військового обов'язку.
Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов'язаного/резервіста, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.
Суд звертає увагу, що виключення з військового обліку з підстави «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» не має прив'язки до зняття чи погашення судимості, в цьому випадку мають значення лише дві умови: 1) факт засудження та 2) тяжкість злочину.
Оскільки, позивач був виключений з військового обліку, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пп. 6 п. 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов'язку, як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби.
Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що позивач більше не є військовозобов'язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Військово-лікарська комісія проводить медичний огляд призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти), щоб визначити їх придатність до військової служби (абз. 3 п. 1.1 гл. 1 розд. II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міноборони від 14.08.2008 №402).
Особи, яких виключили з військового обліку, не перебувають на військовому обліку та не належать до жодної із зазначених у Положенні категорій, тому вони не зобов'язані проходити медичний огляд ВЛК.
Водночас, як встановлено судом вище, відповідач проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов'язаним та, відповідно, не має обов'язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він був засуджений.
Суд зауважує, що до 18.05.2024 (на час виключення позивача з військового обліку) містили таку підставу для виключення з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки - виключенню підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Разом з цим, 18.05.2024 внесено зміни в Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», та нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби, як виключення громадян України раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину:
«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.».
Окрім того, згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
- особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади. Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Основного Закону України передбачає зворотну дію законів в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи, що також є загальновизнаним принципом права.
Конституційний Суд України у Рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначив: У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі - минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов'язана з можливістю застосування нової норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія - виняток, який порушує конституційний принцип закон не має зворотної сили (lex ad praeterian non valet).
Конституційний Суд України неодноразово звертався до визначення змісту положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп від 09.02.1999 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів уточнюється, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001 у справі про податки зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України у Рішенні № 6-рп від 19.04.2000 у справі про зворотну дію закону у часі визначив, що Суть зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми нового нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акта в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.
Іншим можливим правомірним проявом ретроактивного застосування юридичних норм є забезпечення недопустимості повороту до гіршого. Принцип ретроактивності нерозривно пов'язаний зі створенням умов для недопущення повороту до гіршого під час регулювання суспільних відносин. У такий спосіб підтримується баланс між нагальністю оновлення нормативних актів чи заповнення прогалин у праві, з одного боку, і стабільністю та наступництвом правової системи, з іншого.
Правозастосовні орієнтири щодо реалізації принципів верховенства права, юридичної визначеності, res judicata та ретроактивності, а також правила недопустимості повороту до гіршого підлягають застосуванню згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, § 61), Пономарьов проти України (заява № 3236/03, §§ 47, 52) та іншими.
Щодо посилання на пункт 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 необхідно зазначити, що відповідна норма надає можливість призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період осіб, яких раніше було засуджено за вчинення тяжкого злочину. Тобто, вищевказана норма регламентує мобілізацію військовозобов'язаних осіб, проте, дана норма не надає права мобілізувати осіб, які були виключені з військового обліку та не є військовозобов'язаними особами внаслідок виключення з військового обліку.
Таким чином, оскільки позивач реалізував своє право на виключення з військового обліку на підставі ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (до внесення змін, які набрали законної сили 18.05.2024), він не належить до призовників, військовозобов'язаних, резервістів, на яких розповсюджується військовий обов'язок. Крім того, статтею 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено обов'язку позивача стати на військовий облік у зв'язку внесенням змін до законодавства.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 року №689, суд зазначає наступне.
Оскільки судом встановлено, що відповідач протиправно не врахував обставину щодо виключення позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 року №689 «Про призов військовозобов'язаних запасу до лав ЗС України» в частині призову ОСОБА_1 до лав Збройних Сил України і відправлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 є таким, що виданий без належних правових підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, на момент видання наказу про призов, позивач був виключений з військового обліку у зв'язку з засудженням за тяжкий злочин. Неналежне виконання відповідачем свого обов'язку призвело до видання незаконного наказу про призов особи, яка не підлягала призову на військову службу за мобілізацією на загальних підставах.
Також суд звертає увагу, що за приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Крім того, суд неодноразово постановляв ухвали про витребування від ІНФОРМАЦІЯ_1 доказів у справі, а саме належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.
Однак станом на 09.09.2025 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив від відповідача, а також витребувані докази до суду не надходили.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на викладене вище, вимога позивача про визнання протиправним та скасування спірного наказу підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині виключення позивача з військового обліку суд зазначає таке.
Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, інший підхід суперечив би принципам, які відрізняють суди адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд керується також ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд розуміє, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів. Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.
Відсутність у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» такої підстави для звільнення з військової служби як призов особи, яка виключена з військового обліку, є виключно свідченням того, що законодавець при написанні зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка виключена з військового обліку.
Попри зазначене, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на ст. 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 КАС України).
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, дії та рішення якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності допущеної поведінки та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У матеріалах справи містяться докази звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому, судовий збір останнім сплачено не було, а отже, відсутні підстави для розподілу судових витрат між сторонами справи.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу, - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та винесення наказу від 25.09.2024 року №689 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_2 .
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2024 року №689 «Про призов військовозобов'язаних запасу до лав ЗС України» в частині призову ОСОБА_1 та відправлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст судового рішення складено та підписано 09.09.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса