м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/11305/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представниця позивача зазначила, що 23 липня 2024 року її довіритель звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Проте відповідач листом від 12 серпня 2024 року повідомив заявника про те, що відповідно до пункту 58 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Представниця позивача не погоджується із діями відповідача щодо повернення поданої заяви, а тому звернулася до суду з вимогою зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву від 23 липня 2024 року та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою від 02 вересня 2025 року відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Так, копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі від 02 вересня 2024 року надіслано до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_1 02 вересня 2024 року о 23 год. 16 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Проте у встановлений судом строк відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак суд дійшов висновку розгляд справи здійснювати на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Проте відповідач листом від 12 серпня 2024 року повідомив заявника про те, що відповідно до пункту 58 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. З огляду на те, що звернення позивача не відповідає формі заяви про надання відстрочки, яка визначена Додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ІНФОРМАЦІЯ_2 повернув документи для доопрацювання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд враховує наступне.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення чинних правовідносин (далі ? Закон № 3543-XII).
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 3543-XII мобілізаційна підготовка та мобілізація здійснюються на основі таких принципів: централізоване керівництво; завчасність; плановість; комплексність і погодженість; персональна відповідальність за виконання заходів щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; додержання прав підприємств, установ і організацій та громадян; гарантована достатність; наукова обґрунтованість; фінансова забезпеченість.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Процедура надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, регламентується Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).
Пунктами 56-61 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії ? представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відокремлений відділ перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаної особи та особи, яка потребує догляду (постійного догляду), наявність інших зареєстрованих/задекларованих осіб за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, яка потребує догляду, з використанням відомостей Державного електронного реєстру військовозобов'язаних України, Державного реєстру актів цивільного стану громадян та Єдиного державного демографічного реєстру, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну. Матеріали за результатами перевірки надсилаються керівнику виконавчого органу місцевого самоврядування за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який здійснює догляд.
У разі виявлення невідповідності наведених у заяві військовозобов'язаного даних або непідтвердження факту встановлення здійснення ним догляду (постійного догляду) комісією заява не розглядається.
Для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов'язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім'я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.
Розгляд заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного, який звернувся із відповідною заявою.
До складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше п'яти осіб.
За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) (додаток 8). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абзацом 5 та 9 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві та оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Із системного аналізу наведених вище норм слідує, що для отримання відстрочки військовозобов'язаний повинен звернутися на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу із заявою за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
В свою чергу, комісія при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки зобов'язана розглянути подану заяву протягом семи днів з дати її надходження, але у будь-якому разі не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що 23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просив надати відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абзацу 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До такої заяви позивач долучив документи, яких, на його думку, достатньо для прийняття рішення про надання відстрочки від мобілізації.
Листом відповідача від 12 серпня 2024 року вих. № 4912 ОСОБА_1 повідомлено про те, що форма поданої ним заяви не відповідає формі, яка визначена Додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. З огляду на наведене ІНФОРМАЦІЯ_2 повернув документи для доопрацювання.
Водночас суд, дослідивши подану позивачем заяву, установив, що така за формою і за змістом відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 і подана ним особисто, хоча й через засоби поштового зв'язку, що також не суперечить нормам згадуваної вище постанови Уряду.
При цьому наведені вище норми законодавства не наділяють ІНФОРМАЦІЯ_2 правом на повернення документів для доопрацювання.
Відтак, на переконання суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення за наслідками розгляду цієї заяви (або позитивне для заявника рішення, або відмовити у наданні відстрочки від призову).
При цьому суд враховує, що індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
В свою чергу, лист відповідача від 12 серпня 2024 року вих. № 4912 є лише відповіддю на заяву щодо надання відстрочки і такий не містить підстав відмови у наданні відстрочки.
Вказана відповідь також не тягне за собою жодних юридичних наслідків, не є актом індивідуальної дії, що може бути оскарженим, а тому не порушує прав та інтересів позивача.
За таких обставин суд доходить висновку, що рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем не приймалося.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка полягає в неприйнятті рішення за результатами розгляду поданої заяви.
Відтак, оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 23 липня 2024 року про надання відстрочки від призову та зобов'язання відповідача її розглянути з прийняттям відповідного рішення.
При цьому відсутні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, адже, як встановлено судом вище, відповідачем не приймалося рішення, у якому були б наведені підстави для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або відмови у її наданні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані представницею позивача, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 23 серпня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, а тому на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 605,60 гривень, оскільки така сума є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, пунктом 3.1 розділу 3 договору про надання правової допомоги від 21 серпня 2024 року, що укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатським бюро "Кравець В.А." (бюро), передбачено, що фіксована сума вартості послуг за даним договором становить 12000 гривень.
Квитанцією до прибуткового касового ордера від 21 серпня 2024 року підтверджується сплата позивачем адвокату коштів в розмірі 12000 гривень.
Водночас, на переконання суду, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 12000 гривень є досить завищеними.
Так, відповідно до пункту 1.1 розділу 1 договору про надання правничої допомоги від 21 серпня 2021 року бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, що включає в себе оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 1.2 розділу 1 цього договору для виконання доручення клієнта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, бюро: надає правову інформацію, консультації і роз'яснення з правових питань; складає звернення (заяви, скарги, пропозиції) та інші документи правового характеру; складає процесуальні документи (заперечення, клопотання, претензії, позовні заяви, апеляційні і касаційні скарги, заяви про вжиття заходів забезпечення позову та інші документи відповідно до вимог процесуального законодавства; здійснює представництва та захист інтересів клієнта в будь-яких судових органах будь-якої інстанції, а також у будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування.
На думку суду, надані адвокатом послуги в межах цієї справи охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної ним роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи.
Відтак послуги, що надавалися на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, пов'язані із складанням позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.
Крім того, ця адміністративна справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень, а тому суд вважає, що такий розмір є досить завищеним.
Відтак, на думку суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 3000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Водночас відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак з урахуванням частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України половина від розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 липня 2024 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 23 липня 2024 року та прийняти рішення за результатами такого розгляду.
В іншій частині позовних вимог відмовити
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_2 )
Повний текст рішення суду складено 08.09.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович