Справа № 953/7467/25
н/п 2-а/953/338/25
09 вересня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Дяченка О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гавриленко К.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
відповідач-2 -
ІНФОРМАЦІЯ_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови,-
Короткий зміст заявлених вимог:
18.07.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - Відповідач -1, ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - Відповідач-2) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якому просить скасувати постанову № 5640 від 09.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , та закрити провадження у справі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) АДРЕСА_1 № 5640 від 09.07.2025 його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн за ч. 3 ст. 210 КУпАП за те, що він не перебуває за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 що в нього відбулась зміна персональних даних, про що не повідомив в семиденний строк та не звіряв свої персональні дані один раз на п'ять років з обліковими даними РТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку, чим порушив вимоги абз.1, абз.4, абз. 10 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, затвердженої ПКМУ від 30.12.2022р. №1478, абз. 7 ч.3, абз. 5 ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу». Позивач вважає, що зазначена постанова не містить доказів вчинення адміністративного правопорушення.
Процесуальні дії у справі
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м. Харкова від 18.07.2025 справу передано для розгляду судді О.М. Дяченку.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.07.2025 провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, витребувано у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_7 належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за наслідками розгляду яких прийнято постанову № 5640 від 09.07.2025 за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання не з'явився про час дату та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 у судове засідання не з'явився про час дату та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, дослідивши матеріали справи, оцінивши ці докази в сукупності, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо, неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За умовами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок).
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 3 ст. 210 КУпАП (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
У частині першій цієї статті зазначено про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Згідно ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Згідно зі ст. 279 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) роз'яснює особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її права і обов'язки, заслуховує її пояснення, за її участю досліджує докази та вирішує клопотання.
Згідно з ч. 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Аналізуючи вказані положення законодавства, слід дійти висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст. 251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП. Протокол складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з роз'ясненням їй прав та обов'язків, а також врученням їй копії протоколу.
При цьому, згідно з ч. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Судом встановлено, що 09.07.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 винесено постанову № 5640 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
Відповідно до постанови від 09.07.2025 № 5640, 09.07.2025 о 11 год 00 хв по прибуттю ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 було встановлено факт порушення ним правил військового обліку. Відповідно до наданих громадянином документів виявлено, що він не перебував за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання на військовому обліку в РТЦК та СП, що у нього відбулася зміна персональних даних, про що він не повідомив у семиденний строк та не звіряв свої облікові дані один раз на п'ять років з обліковими даними РТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку, чим порушив вимоги абз. 1, абз. 4, абз. 10 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого ПКМУ від 30.12.2022 № 1487, абз. 7 ч. 3, абз. 5 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу». З періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (Указ від 17.03.2014 № 303/2014) в Україні настав особливий період, який діє на сьогодні, тому відповідальність за встановлене правопорушення передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Положеннями ч. 3 ст. 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Тобто, вказана норма є бланкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до абз. 7 ч.3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий обов'язок включає дотримання правил військового обліку.
Відповідно до абз. 5 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ №1487 від 30.12.2022р (далі Порядок №1487) районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці.
Додатком 2 до Порядку № 1487 затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до абз. 2 п.п. 1 п. 1 яких Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п.п. 7 п. 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Відповідно до п.п. 8 п. 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у випадку зміни персональних даних, зазначених у пунктах 7 та 7-1 частини першої статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу (для військовозобов'язаних та резервістів СБУ чи розвідувальних органів - до відповідного органу СБУ чи розвідувального органу України). Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Відповідно до п.п. 10 п. 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Відповідно до п.п. 10-1 п. 1 вказаних Правил призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану:
у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів).
Разом з цим, із спірної постанови про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3 інкриміноване порушення вимог абз. 1, абз. 4, абз. 10 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, абз. 7 ч. 3, абз. 5 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу». Однак суд позбавлений можливості встановити, які саме порушення інкриміновані ОСОБА_1 , оскільки посилання на абзаци 1, 4, 10 п.1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних є некоректним та не співпадає зі змістом нормативно-правового акта.
Позивач зазначив, що не порушував жодних обов'язків щодо військового обліку, своєчасно та в повному обсязі повідомляв ТЦК та СП за місцем реєстрації місця проживання про актуальні анкетні дані. Станом на момент прийняття рішення, що оскаржується та станом на момент подання цієї позовної заяви, Позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно до довідки № 6327-5003432054 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з 04.09.2024 із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 ; фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Згідно відомостей електронного військово-облікового документу «Резерв+» вбачається, що адреса проживання позивача - АДРЕСА_2 .
Посадовою особою у спірній постанові інкриміновано позивачу не перебування за задекларованим місцем проживання на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Так, у позові зазначено адресу позивача: АДРЕСА_2 , у постанові № 5640 від 09.07.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 також вказано адресу проживання АДРЕСА_2 .
Суд зауважує, що позивач протягом всього часу добросовісно декларував фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , і цей факт підтверджується, відомостями електронного військово-облікового документу «Резерв+» при уточненні даних, що адреса проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 .
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач станом на дату винесення постанови перебував на військовому обліку за зареєстрованим місцем проживання. Доказів на підтвердження обставин, викладених в постанові № 5640 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 09.07.2025 суду не надано.
На підставі наявних доказів суд встановив, що позивач не допускав умисного порушення правил військового обліку.
Можливість знаходження особи за межами адміністративної території місця проживання гарантована ч. 1 ст. 2 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно із якою громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Частиною 11 ст. 38 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в 7-денний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених КМУ, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до вимог Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в 7-денний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, згідно Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» основним завданням Реєстру «Оберіг» є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Положенням ч. 5 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються персональні і службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї; відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи).
Для формування бази даних Реєстру ЦВК, ДПС, ДМС подають шляхом електронної взаємодії держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «;Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
Суд зазначає, що відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст. 210 КУпАП не застосовуються за відсутності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
Обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних ОСОБА_1 у спосіб, встановлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем суду не надано.
В ході судового розгляду відповідачем не надано доказів, що ним вживалися заходи для отримання персональних відомостей ОСОБА_1 в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Час вчинення правопорушення є однією із ознак його об'єктивної сторони.
Постанова № 5640 від 09.07.2025 не містить відомостей про час вчинення правопорушення. В свою чергу, це позбавляє суд можливості оцінити правильність застосування відповідачем закону про відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 8 КУпАП), дотримання строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП).
В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку; в ході розгляду справи, за відсутності позиції відповідача (подання відзиву та надання доказів в обґрунтування своєї позиції) щодо суті спору, судом не встановлено порушень позивачем правил військового обліку.
Аналізуючи обставини справи та досліджені докази, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17, згідно з якими сама по собі оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом його вчинення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду вже зафіксованого правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 зазначено, що обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Правом на подання відзиву та надання доказів в обґрунтування своєї позиції відповідач не скористався.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідачем не подано до суду доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи відносно якої складена постанова, оскільки наявні у справі докази, не дають підстав для висновку про скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Отже, враховуючи, що в ході розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов'язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови та необхідність її скасування із закриттям провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 139 КАС України у зв'язку із задоволенням позову, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 8-9, 72-77, 241, 242-246, 250 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 № 5640 від 09.07.2025 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань призначених для ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 (шістсот п'ять, 60) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1: ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Відповідач 2: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .
Повне судове рішення складено 09.09.2025.
Суддя О.М. Дяченко