Справа № 624/695/24
провадження №2-з/624/6/25
08 вересня 2025 року Кегичівський районний суд Харківської області в складі: головуючого судді Богачової Т.В., з участю секретаря Лебідь Л.В., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні, в залі суду в с-щі Кегичівка, Берестинського району, Харківської області заяву представника позивача адвоката Каніщевої Віти Сергіївни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агропрогрес» про розірвання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки
Представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просить розірвати додаткову угоду від 10 червня 2013 року до договору оренди земельної ділянки від 10 червня 2013 року з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006 площею 4,2023 га укладеної між ПП «Агропрогрес» та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати державну реєстрацію права, стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір в розмірі 1211,20 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Позовна заява, після зміни підстав позову, обґрунтована тим, що позивач, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є власником земельної ділянки площею 4,2023 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим №63233155100:09:003:0006, що розташована на території Кегичівської селищної ради. Цю земельну ділянку позивач успадкувала після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно договору оренди земельної ділянки №6323155100:09:003:0006 загальною площею 4,2023 га та додаткової угоди від 14.08.2015 укладеної з ОСОБА_2 земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача. Згідно з п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кегичівської селищної ради. Відповідно до п. 8 Договору, договір укладено строком на 10 років з урахуванням додаткової угоди від 14.08.2015 п. 8 укладено на 49 років. Пунктом 37 Договору передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку на який йог обуло укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, ліквідації юридичної особи - орендаря, договір припиняється також в інших випадках передбачених законом. Тобто договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Пунктом 9 Договору передбачено, що становить не менше 3.0% від грошової оцінки земельної ділянки або у вигляді натуральної оплати згідно з додатку до договору оренди земельної ділянки. Відповідно до п. 10 Договору, обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Відповідно до п. 11 Договору. Орендна плата вноситься у такі строки до 01.12. поточного року, один раз на рік. Отже, з урахуванням п.п. 8,9-11 Договору, власнику ОСОБА_3 , яка оформила спадщину після смерті ОСОБА_4 не сплачувалася орендна плата з 2020 року, що є порушенням умов договору, п. 37 - договір припиняється також в інших випадках передбачених законом, тобто систематична несплата орендної плати п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. «д» ч.1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма в такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до більш загальної норми ч. 2 ст. 651 ЦК України немає потреби. Відповідач не сплачував орендну плату з 2020 року по 2025 рік, що є 2 і більше рази. Позивач, як власник не отримувала будь-яких коштів взагалі. Наданий відповідачем, договір оренди земельної ділянки від 12.11.2020 не має інформації щодо виплати орендної плати ОСОБА_5 . Та даний договір не внесений до Реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з п. 13 Договору, розмір орендної плати переглядається один раз у 3 роки, що було порушено відповідачем. Згідно з п. 14 Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення, що також не виконується відповідачем.
Провадження у справі відкрито 08 серпня 2024 року.
Ухвалою суду від 15 квітня 2025 року було прийнято заяву позивача про зміну підстав позову. Задоволено клопотання про витребування доказів. Зобов'язати з Головне управління Державної податкової служби у Харківській області надати до суду інформацію щодо сплати ПП «Агропрогрес» (код ЄДРПОУ 00707998) всіх податків та зборів при сплаті орендної плати згідно з договором оренди від 10.06.2013 та додаткової угоди від 14.08.2015 за оренду земельної ділянки з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006 площею 4.2023 га по орендодавцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 2013 по 2015 роки, та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 2021 по 2022 роки.
08 вересня 2025 року, до початку призначеного у справі підготовчого засідання, представник позивача подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі.
У заяві просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на посіви соняшнику (урожай 2025 року), що знаходяться на земельній ділянці за кадастровим номером 63233155100:09:003:0006.
Заяву обґрунтувала тими обставинами, що оскільки відповідач є не добросовісним виконавцем договору оренди та додаткової угоди, здійснює збагачення за рахунок приватної власності позивача - земельної ділянки з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006, але не сплачує належні податки та не сплачує позивачці, як власниці, орендну плату, ігнорує судові процеси на протязі року, що ставить під сумнів в подальшому виконання рішення суду.
В підготовче засідання 08.09.2025 сторони не з'явилися.
В заяві представник позивача просила провести розгляд за її відсутності та за відсутності її довірителя.
Відповідач, належним чином повідомлений про підготовче засідання, причини неявки не повідомив, заяв не надав. Раніше надав до суду відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши доводи та підстави поданої заяви, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Окрім того, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Важливим питанням при вирішенні заяви про забезпечення позову є встановлення співмірності виду забезпечення заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об'єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року у справі №320/3560/18).
Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов'язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11.09.2020 року у справі №910/16505/19).
Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу об'єкта нерухомості, яким є земельна ділянка з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006 що розташована на території Кегичівської селищної ради. Цю земельну ділянку позивач успадкувала після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана земельна ділянка наразі перебуває в оренді ПП «Агропрогрес».
Предметом спору є розірвання договору оренди спірної земельної ділянки та додаткової угоди до нього з підстав систематичної несплати орендної плати.
Підставами для забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідач є не добросовісним виконавцем договору оренди та додаткової угоди, здійснює збагачення за рахунок приватної власності позивача - земельної ділянки з кадастровим номером 63233155100:09:003:0006, але не сплачує належні податки та не сплачує позивачці, як власниці, орендну плату, ігнорує судові процеси на протязі року, що ставить під сумнів в подальшому виконання рішення суду.
Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктом 6 зазначеної постанови визначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зі змісту поданої до суду заяви про забезпечення позову вбачається, що необхідність застосування передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України виду забезпечення позову, обґрунтовується представником позивача виключно тим, що, дослівно, «що ставить під сумнів в подальшому виконання рішення суду».
Суд розглянувши доводи позивача вважає, їх необґрунтованими. Зазначені дії відповідача не свідчать про намір перешкоджанню виконання рішення суду у разі задоволення позову, а свідчать про користування своїми правами щодо земельної ділянки як власника та орендаря, на підставі документів, що на сьогодні є дійсними та не скасованими. Безпідставне втручання в господарську діяльність особи є неприпустимим.
Підстав для висновку про намір вчинення відповідачем перешкод, у разі задоволення позову, для його виконання судом не вбачається.
Таким чином, зазначення представником позивача, як підстави забезпечення позову, відповідних положень ч. 2 ст. 149 ЦПК України, без обґрунтування обставин, зазначених у наведених вище постановах Верховного Суду, не відповідає засадам доказування, передбаченим ст.ст 76, 77 ЦПК України.
З огляду на викладене, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання або невиконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім цього, будь-яких доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на посіви соняшнику (урожай 2025 року), представником позивача у поданій до суду заяві зазначено не було.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2019 року у справі №904/3459/19).
Також, відповідно до ч.5 ст.150 ЦПК України не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави, такого висновку дійшов ВСУ у постановах від 25.09.2019 в справі №910/7141/13, від 25.02.2019 в справі № 922/2673/18, від 17.10.2018 в справі №183/5864/17-ц. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Спосіб захисту права шляхом заборони вчиняти певні дії в майбутньому не передбачений законом, тому така вимога не задовольняється судом, про що свідчить висновок викладений в постанові ВСУ від 24 травня 2017 р. у справі № 6-951цс16.
Відповідно до положень п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, представник позивача не навела достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову, оскільки не доведено факт того, що відповідач має на меті невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а ймовірність таких дій у подальшому не доведена, враховуючи те, що посіви соняшника відносяться до категорії культур, що швидко псуються, заборона на збір врожаю може призвести до того, що дані посіви будуть знищені самостійно, тому суд вважає заяву про забезпечення позову безпідставною та необґрунтованою і приходить до висновку про необхідність відмови у забезпеченні позову.
Керуючись ст. ст. 149-153, 353-353 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника позивача - адвоката Каніщевої Віти Сергіївни про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агропрогрес» про розірвання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 15-денний строк з дня її проголошення (підписання). Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду.
Суддя Т.В. Богачова