Компаніївський районний суд Кіровоградської області
Справа № 391/613/25
Провадження № 2/391/310/25
09.09.2025р.селище Компаніївка
Компаніївський районний суд Кіровоградської області у складі судді Ревякіної О.В., розглянувши в смт. Компаніївка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 16711,01 грн, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про відкриття провадження відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відзиву на позовну заяву та відповідних доказів.
Позивачу направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, а відповідачу рекомендованим відправленням надіслано за його зареєстрованим місцем проживання, які отримані відповідачем 08.08.2025.
22.08.2025 року представник відповідача направила до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що відповідач не визнає позовні вимоги з наступних підстав. Як на підставу доказу заборгованості за кредитним договором позивачем не надано виписку по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача заборгованості. У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків. Відповідач заперечує підписання будь-яких документів одноразовим ідентифікатором та отримання коштів від ТОВ «Споживчий центр». Крім того, відповідач не погоджується з розміром нарахованих процентів, які нараховані поза межами строку кредитування. Вказує, що вимога про стягнення неустойки не підлягає задоволенню, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного стану неустойка підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем). Просив відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в сумі 5500 грн.
27.08.2025 року представник позивача направив до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що кредитний договір у електронній формі відповідає нормам чинного законодавства, підписаний одноразовим ідентифікатором, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний ОСОБА_1 , як фінансовий. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією № 487419911 від 21.08.2024, яка є первинним платіжним документом в розумінні ЗУ «Про платіжні послуги». Відповідач не надав суду виписку по рахунку та не спростував докази позивача. Розмір процентної ставки за договором складає 1%, що відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування». Заперечуючи вірність розрахунку спірної заборгованості відповідач не надав власного (контррозрахунку). Відповідач у вересні та жовтні 2024 року частково сплачував заборгованість за кредитним договором, що свідчить про визнання ним боргу. Також вказує, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий розрахунок є належним доказом заборгованості. Щодо неустойки, вважає, що з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Просив зменшити витрати на правничу допомогу до 3000 грн, оскільки розмір 5500 грн є необгрунтованим, завищеним та непропорційним до предмета та ціни позову, враховуючи малозначність справи. Разом з відповіддю на відзив надав суду Log File, довідку ТОВ «СМ Унаверсал» про доставку смс повідомлення з кодом підтвердження для договору, Картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом.
У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Судом встановлено, що 21.08.2024 ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора (код з смс - повідомлення), який було направлено на фінансовий номер НОМЕР_2 - «НОМЕР_5»: Пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) ТОВ «Споживчий центр», Заявку кредитного договору №21.08.2024-100002384 (кредитної лінії), Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №21.08.2024-100002384 (кредитної лінії).
Згідно Довідки № 2508/25-11 від 25.08.2025 року, виданої ТОВ «СМ Універсал», останнє підтверджує, що на номер абонента НОМЕР_1 21.08.2024 о 19:03:46 було доставлено SMS повідомлення з текстом: «Код підтвердження: НОМЕР_6 для Договору».
Відповідно до Заявки кредитного договору №21.08.2024-100002384 (кредитної лінії): сума кредитного договору - 7000,00 грн; строк, на який надається кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 07.01.2025; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається Кредит. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 15559 грн. 14 коп.
Аналогічні умови містяться у Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №21.08.2024-100002384.
На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Як зазначено в ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Таким чином, судом встановлено, що 21.08.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено електронний кредитний договір, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.
Таким чином, вищезазначений договір, укладений у відповідності до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовим наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19.
У справі судом встановлено, що кредитний договір від 21.08.2024 року №21.08.2024-100002384 та заявку, яка є його невід'ємною частиною, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем підписано останнім одноразовим ідентифікатором НОМЕР_5, який було надіслано на номер відповідача НОМЕР_2; у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору та заявки, яка є його невід'ємною частиною.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів.
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Як вбачається з листа №1-2407 від 24.07.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до укладеного між останнім та позивачем договором на переказ коштів, було перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 21.08.2024 19:04:23 на суму 7000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки 4149499376756746, номер транзакції в системі iPay.ua - 487419911, призначення платежу: Видача за договором кредиту №21.08.2024-100002384.
Відповідно до Заявки кредитного договору №21.08.2024-100002384 (кредитної лінії), електронним платіжним засобом для надання коштів позичальнику є: НОМЕР_7.
Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самої відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_8 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачці коштів, до суду надано довідку про перерахування суми кредиту.
У цій частині суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
Також як вбачається з матеріалів справи відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, надав відзив на позов, проте факт отримання кредитних коштів не спростував, будь-яких доказів суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» було надано кредитні кошти в сумі 7000,00 грн.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з наданою довідкою - розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №21.08.2024-100002384 становить 16711,01 грн, з яких заборгованість за основою сумою боргу - 6672,24 грн, за процентами - 6538,77 грн, неустойка - 3500,00 грн.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначила, що Довідка-розрахунок є неналежним та недопустимим доказом, яка не може підтверджувати дійсний розмір заборгованості, оскільки не є документом первинного бухгалтерського обліку.
Разом з тим, судом встановлено, що представником разом з відповіддю на відзив надано Картку субконто за кредитним договором №21.08.2024-100002384 укладеним з ОСОБА_1 , з якого судом встановлено, що останій 21.08.2024 отримав кредит в розмірі 7000,00 грн, з моменту отримання грошових коштів здійснював платежі 03.09.2024, 17.09.2024 та 01.10.2024, сплативши за договором загальну суму 4655,39 грн.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 за користування кредитними коштами було нараховано проценти в сумі 6538,77 грн, які нараховувалися за період з 21.08.2024 (дати отримання кредиту) до 07.01.2025 (останній день строку, на який надано кредит).
Враховуючи умови договору (строк кредиту 140 днів, сума кредиту 7000 грн, процентна ставка 1% в день) розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.08.2024 року у частині нарахування процентів за користування кредитом повинен бути здійснений наступним чином: за період з 21.08.2024 по 07.01.2025 року (140 днів) - 7 000 х 1,0% х 140 = 9800 гривень;
Часткове погашення відповідачем заборгованості за кредитом складає 4655,39 грн.
Таким чином, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 12144,61 гривень (7000 + 9800=16800-4655,39=12144,61).
Разом з цим суд приходить до висновку про неправомірність включення ТОВ «Споживчий центр» до загальної суми заборгованості за кредитним договором неустойки у сумі 3500 гривень, нарахованої відповідно до умов пункту 15 заявки кредитного договору №21.08.2024-100002384, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Приймаючи до уваги те, що кредитний договір укладено в період дії в Україні воєнного стану, а отже і заборгованість за неустойкою (штраф, пеня) в сумі 3500,00 грн нарахована відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3500,00 грн - заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн та заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 16711,01 грн.
Судом задоволено позовні вимоги на суму 12144,61 грн, що становить 73% від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1760,46 грн.
Крім того, відповідач просив стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5500 грн, надавши копію договору про надання правової допомоги з додатком № 1 від 12.08.2025; копію ордера адвоката Сікорської І.С. від 20.08.2025; копію платіжної інструкції від 13.08.2025 про сплату юридичних послуг адвоката в сумі 5500 грн; копію акта приймання передачі до договору про надання правової допомоги від 12.08.2025.
Згідно статтей 133, 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи критерій розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи, віднесення справи до категорії малозначних, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, з огляду на розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а також зважаючи на доводи позивача, викладені в клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що вимога відповідача підлягає частковому задоволенню у розмірі 3000 грн.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складають 810 грн (3000 грн х 27 : 100 = 810 грн).
З огляду на викладене, відповідно до статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1760,46 грн та з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 810 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 19, 76, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №21.08.2024-100002384 від 21.08.2024 в розмірі 12144,61 грн та судовий збір в розмірі 1760,46 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 810 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Компаніївського районного суду
Кіровоградської області О.В. РЕВЯКІНА