Справа № 199/7242/23
(2/199/339/24)
Іменем України
30.12.2024
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Кузема О.Г.,
за участі позивача ОСОБА_1 та представника позивача адвоката Санцевич В.В.,
представника відповідача адвоката Провоторова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора,
Згідно з поданим позовом, позивач в його обґрунтування посилається на те, що 07.02.2007 р. між нею та позивачем був укладений кредитний договір № DNUGGK70470148 про надання кредиту в розмірі 23 000,00 дол. США, який був забезпечений договором іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р., згідно якого позивач надала в іпотеку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 . Згодом позивачу стало відомо, що 24.10.2016 р. право власності на цю квартиру було зареєстроване за відповідачем шляхом внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесення змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. Позивач не згодна з тим, що внесені зміни до Державного реєстру прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л.Л. відповідають умовам договору іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р., та стверджує, що нез'ясування реєстратором (приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л.) таких чинників, як постійне проживання позивача в квартирі АДРЕСА_1 , обізнаність позивача про намір відповідача проведення за ним реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , наявність згоди позивача на реєстрацію права власності за відповідачем та проведення оцінки вартості іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 є порушенням її прав.
Позивач просила суд визнати протиправним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2016 р. №32074215 про реєстрацію права власності за Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на квартиру АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав повністю та просив суд задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що в пункті 27 договору іпотеки №DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р. передбачено право відповідача здійснювати стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 : на переконання відповідача, позивач, підписавши договір іпотеки №DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р., надав свою згоду відповідачу в позасудовому порядку реалізовувати свої права, зокрема право на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання позивачем зобов'язань за договором. А оскільки позивач прострочив виконання зобов'язання по чинному іпотечному договору, то звернення відповідача до державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО Вдовіної Л.Л. про державну реєстрацію прав власності за відповідачем, це вчинення ним дій, які не суперечать пункту 27 договору іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р.
Відповідач також вказує, що ним було направлено позивачу письмове звернення до позивача з вимогами про погашення заборгованості за договором та з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , яке міститься в реєстраційній справі. Разом з цим відповідач пояснює мотив своїх дій без врахування вимог закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» тим, що в законі йде мова про характер звернення стягнення як примусовий, а оскільки сам договір іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р. зокрема пункт 27 позивачем підписаний добровільно, то підстав у нього вважати на приписи цього закону перед прийняттям рішення про необхідність звернення до реєстратора для звернення стягнення не було.
Окрім цього, відповідач просив суд в окремо поданій суду заяві до спірних правовідносин застосувати позовну давність, адже вважає, що звертався до позивача з вимогою про погашення заборгованості та попередженням відносно стягнення на предмет іпотеки, та позивач пропустила строк позовної давності.
Позивач, не погодившись з відзивом відповідача на позовну заяву, подала суду заперечення, викладені у відповіді на відзив (а.с. 105 - 108). Відповідь на відзив містить незгоду позивача з вимогою про поновлення для відповідача строку для подання відзиву, а доводи, які виклав відповідач, на переконання позивача, не підтверджені доказами.
Разом з цим позивач вказує, що в день вчинення реєстраційних дій, а саме 24.10.2016 р., у приватного нотаріуса ДМНО Вдовіної Л.Л., не було повноважень вчинювати реєстраційні дії, бо договір іпотеки № DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р. був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. До повноважень нотаріуса, як спеціального суб'єкта, який здійснює функції державного реєстратора, належало виключення вчинення дій з реєстрації права власності лише щодо того нерухомого майна, щодо якого такий нотаріус вчиняв нотаріальну дію, і лише щодо тих прав, які набуті виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії. Наприклад, нотаріус, який посвідчив угоду купівлі-продажу нерухомого майна, повинен здійснити державну реєстрацію права власності набувача такого майна (а.с. 107).
Водночас, на переконання позивача, є безпідставними твердження відповідача про пропущення строку позовної давності для звернення до суду (а.с. 107 - 108).
У заяві від 05.11.2024 р. представник позивача просила суд врахувати, що 24.10.2016 р. приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л. було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ; про перехід права власності позивач випадково, звернувшись до ЦНАП для отримання довідки про склад родини.
У 2017 р. ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 р. у справі (№200/12839/17) позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, та роз'яснено позивачеві, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.
У 2023 р. ОСОБА_1 , усунувши умови, що були підставою для залишення заяви без розгляду, знову звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень.
ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про забезпечення позову до подачі до суду позовної заяви (справа № 199/6985/23 ), яка ухвалою суду від 01.09.2023 р. задоволена. Не погодившись з вищезазначеною ухвалою, відповідач звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено
частково, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2023 р. скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора, задоволено: забезпечено позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора шляхом заборони АТ КБ «Приватбанк» вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1067117912101), а також заборони державному реєстратору вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством).
АТ КБ «ПриватБанк» у 2017 р. звернулося до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 199/5207/17 ) з позовною заявою до ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_3 ; ухвалою від 14.11.2023 р. по справі №199/5207/17 провадження в цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення зупинене до вирішення Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська цивільної справи №199/7242/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, про визнання протиправним рішення державного реєстратора.
На переконання позивача, з урахуванням того, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, вона своєчасно у 2017 р. звернулася до суду за захистом своїх прав та нею не порушено строків звернення до суду.
15.01.2024 р. відповідач надав до суду додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву, в яких вказує, що позивач обґрунтовує свої доводи наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 17.10.2013 р. №868, який втратив чинність 01.01.2016 р., тобто раніше здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 120-123), та водночас вказує, що нотаріальні дії, вчинені різними нотаріусами як і у випадку посвідчення договору іпотеки так і у випадку вчинення реєстраційних дій, не є порушенням прав позивача, і добровільно підписавши договір іпотеки, позивач тим самим підтвердив свої наміри виконувати зобов'язання, а також надав добровільну згоду відповідачу прийняти права і виконувати обов'язки вказані у пунктах цього договору.
Відповідач зауважує, що письмово звертався до позивача з вимогами про погашення заборгованості та з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л.Л., не скористалася правом брати участь у судових засіданнях.
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.09.2023р. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі до суду позову ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства комерційний банк “ПРИВАТБАНК» визнання протиправним рішення державного реєстратора - задоволено: заборонено АТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського,1д) вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1067117912101), а також заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії щодо вказаного нерухомого майна (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством (а.с. 23));
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2023р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2023р. відкрито провадження у цивільній справі;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.10.2023р. задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів: витребувана копії матеріалів реєстраційної справи з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур щодо реєстрації переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 56).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України, 07.02.2007 р. позивач уклала з відповідачем кредитний договір №DNUGGK70470148 та отримала від відповідача кредитні кошти в розмірі 23000,00 дол. США на купівлю квартири (а.с. 19 - 21), оплату стразових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених договором, що підтверджується відповідним договором.
Згідно кредитного договору (п. 7.2), для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам (а.с. 21).
Відповідно до п. 7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека квартири: однокімнатна квартира, АДРЕСА_4 (а.с. 21).
07.02.2007 р. позивач уклала договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром №236, що підтверджується відповідним договором (а.с. 15).
Як встановлено судом на підставі договору іпотеки №DNUGGK70470148 від 07.02.2007 р., він був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром №242 (а.с. 16-18): згідно з цим договором, який був укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», за ним забезпечується виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, укладеним між банком та іпотекодавцемр; предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у п. 33.3 цього договору, у забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.
Згідно п. 33.3 зазначеного вище договору, в іпотеку надано нерухоме майно: однокімнатна квартира загальною площею 24,1 кв.м, житлова площа 18,1 кв.м, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2007 р., посвідченого ПН ДИНО Орловим О.А, за реєстром №26 (а.с. 18).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 11), право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за позивачем (а.с. 11-12).
07.02.2007 р. позивач також уклала з відповідачем договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Орловим О.А. за реєстром №243 (а.с. 21 звор. -22), відповідно до п. 2 якого метою укладення цього договору є визначення способів та порядку досудового звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя за кредитним договором у випадках встановлених п.п. 3.1.-3.3 цього договору.
Відповідно до п. 3 та підп. 3.1, 3.2 цього договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право: п. 3.1 звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, за умови неотримання задоволення своїх вимог відповідно до п. 9, що підтверджується випискою з рахунку для зарахування коштів згідно з кредитним договором та розрахунком заборгованості.
Укладаючи даний договір, його учасники у п. 3.2 також передбачили право іпоекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадках: порушення іпотекодавцем зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору, у т.ч. при порушенні цільового використання коштів, порушення іпотекодавцем зобов'язань по іпотечному договору у т.ч при порушенні порядку заміни предмета іпотеки, надання іпотекодавцем предмета іпотеки у користування (аренда, найм и т.п.) іншій особі без письмової згоди іпотекодержателя; встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться в кредитному або іпотечному договорі, або інших документів, представлених іпотекодавцем під час отримання або обслуговування кредиту, перевірки статуту предмету іпотеки; пред'явлення третіми особами вимог до забезпечення й/або порушення іпотекодлавцем зобов'язань по договорах, укладених з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Згідно п. 9 договору, він набуває чинності з у разі настання будь-якої із умов, передбачених п.п. 3.1 - 3.3 цього договору, що підтверджується повідомленням іпотекодержателя з вимогою про усунення порушення та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги на адресу іпотекодавця та позичальника за кредитним договором (якщо він є відмінним від іпотеколавця), надісланим відповідно до вимог чинного законодавства.
Суду не було надано виписки по рахунку НОМЕР_1 .
Місце проживання позивача з 13.04.2007 р. зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання позивача у паспортному документі (а.с. 9).
Як встановлено судом на підставі документів з реєстраційної справи, витребуваної судом (а.с. 63 - 99), 01.11.2016 р. відповідач сплатив адміністративний збір за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 74).
20.10.2016 р. відповідач звернувся до приватного нотаріус ДМНО Вдовіної Л.Л. з листом, в якому повідомляв (а.с. 88), що він є іпотекодержателем за договором іпотеки, посвідченим 07.02.2007 р. приватним нотаріусом ДМНО Орловим О.А., зареєстрований в реєстрі за №242, предметом іпотеки за зазначеним договором є квартира АДРЕСА_1 , і не заперечує проти перереєстрації цієї квартири з наявністю заборон та іпотеки (а.с. 78).
У вимозі про усунення порушення основного зобов'язання від 29.07.2016 р. за вих. №75 банк на адресу ОСОБА_1 просив останню усунути порушення кредитного договору шляхом погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги (а.с. 82).
До цієї вимоги від 29.07.2016 р. банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 81), згідно з яким повідомлення банку відправлено 01.08.2016 р. та було вручено 02.08.2016 р.; у графі «розписка в одержанні» міститься підпис та прізвище « ОСОБА_2 ».
У повідомленні від 09.09.2016 р. за вих. №66 (а.с. 80) на адресу ОСОБА_1 банк повідомив, що ОСОБА_1 є боржником за договором іпотеки квартири, посвідченим 07.02.2007 р. та є банк має намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки або укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , з зазначенням про те, що протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення ОСОБА_1 має право письмово повідомити іпотеко держателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення, ОСОБА_1 набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя (а.с. 80).
До цього повідомлення від 09.09.2016 р. банк надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 79), згідно з яким повідомлення банку відправлено 11.09.2016 р. та було вручено 13.09.2016 р.; у графі «розписка в одержанні» не міститься підпису та ПІБ жодної особи.
Згідно матеріалів реєстраційної справи (а.с. 83), відповідач на підтвердження того, що позивач не виконує зобов'язання перед відповідачем, надав довідку, в якій зазначив, що станом на 13.10.2016 р. позивач має борг перед відповідачем у розмірі 31 461,41 дол. США та складові зазначеної заборгованості.
У листі банку до приватного нотаріуса ДМНО Вдовіної Л.Л. від 10.10.2016 р. за вих. №Е.DD.0.0.0.0/2 - 7136 банк просив нотаріуса у зв'язку з закінченням тридцятиденного строку з дня отримання повідомленням ОСОБА_1 здійснити реєстрацію права власності нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 за іпотекодержателем відповідно до ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 88).
На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно судом встановлено, що 27.10.2016 р. державним реєстратором - приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л.Л. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32074215 від 27.10.2016 р. внесено запис про державну реєстрацію 24.10.2016 р. зазначеної вище квартири на праві приватної власності за власником - ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 89).
На підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2018 р. судом встановлено, що у провадженні цього суду перебувала цивільна справа №200/12839/17 (провадження 2/200/3538/17) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 94), по якій провадження було відкрито 04.09.2017 р. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/69817397), ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2023 р. було залишено без розгляду з передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підстави (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109383524).
Правовідносини між учасниками справи виникли з захисту прав позивача, іпотекодавця, у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору від 07.02.2007 р. (а.с. 21 звор. - 22).
Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 526 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У п. 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012146 висловлено таку правову позицію. Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Суди під час вирішення справ керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Щодо застосування закону в аспекті його дії в часі Верховний Суд України висловився в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року147 у справі N 44/69 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Учбово-спортивний комерційний клуб "Україно" до Київської міської ради про зміну умов договору. Необхідно врахувати, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на 19.10.2016 р., зокрема, в статті 4 було передбачено, що державній реєстрації прав підлягають:
1) право власності;
2) речові права, похідні від права власності:
іпотека;
4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
За ст. 6 зазначеного вище закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:
1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;
2) суб'єкти державної реєстрації прав:
виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
акредитовані суб'єкти;
3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Згідно ст. 10 зазначеного вище закону, державним реєстратором є:
1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав;
2) нотаріус;
Державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав;
7) виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі.
Ведення реєстраційної справи у паперовій формі здійснюється виключно державними реєстраторами, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
За ст. 11 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на 19.10.2016 р., державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;
6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;
8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
2. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
8. У разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження.
Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше.
Черговість розгляду заяв щодо одного об'єкта нерухомого майна застосовується як під час розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав.
9. Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
11. Форма і вимоги до заповнення заяв, що подаються до органу державної реєстрації прав, а також форма і вимоги до оформлення рішень державних реєстраторів, що приймаються за результатом їх розгляду, затверджуються Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів.
Відповідно до ст. 20 зазначеного вище закону, заява про державну реєстрацію прав та оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається за відсутності документа, що підтверджує оплату послуг, та у разі внесення відповідної плати не в повному обсязі.
За ст. 26 зазначеного вище закону, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Як встановлено судом на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 89) реєстрація права відповідача відбувалася 24.10.2016 р., тоді як саме рішення про державну реєстрацію було прийнято 27.10.2016 р., тобто на 3 дні пізніше.
Постановою КМУ від 25.12.2015 р. №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою затверджений Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( в редакції станом на 14.09.2016 р.), згідно з яким державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком (п. 6).
Відповідно до п. 7 зазначеного вище Порядку, цповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та роздруковує заяву, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис. Така заява долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав.
За бажанням заявника відповідна заява може бути сформована та роздрукована у двох примірниках, один з яких після проставляння підписів заявником та особою, яка сформувала таку заяву, надається заявникові.
Після проставлення заявником підпису на заяві уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріус або його помічник реєструє заяву в базі даних заяв.
Заява не підлягає реєстрації у базі даних заяв виключно у випадках, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Моментом прийняття заяви вважається дата і час її реєстрації у базі даних заяв.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав (п. 9).
Як встановлено судом, відповідач сплатив адміністративний збір 01.11.2016 р., тоді як заява була прийнята нотаріусом 20.10.2016 р., отже заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не повинна була прийматися нотаріусом.
Згідно з п. 40 зазначеного вище Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Відповідно до п. 57 Порядку, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
В реєстраційній справі, витребуваній судом, відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, підсумовуючи, приватний нотаріус ДМНО Вдовіна Л.Л. діяла протиправно під час державної реєстрації права на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки не дотрималася вимог ч. 4 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.п. 9, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Для нотаріуса були наявні підстави для зупинення розгляду заяви відповідача, адже останнім не були подані докази дотримання ним п. 3.1 договору від 07.02.2007 р. про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с. 21 звор. - 22), на виконання якого відповідач повинен був надіслати позивачу виписку з рахунку для зарахування коштів згідно з кредитним договором та розрахунком заборгованості, що передує та є підставою для вимог
повідомлень відповідача, отже, вочевидь, що відповідач не виконав цього обов'язку та не повідомив позивача про стан її рахунку.
Разом з тим, нотаріус не перевірила усі надані відповідачем документи, та сформувала реєстраційну справу не в день оплати адміністративного збору та без договору про задоволення вимог іпотекодержателя, не перевірив права та обов'язків учасників цього договору.
Що посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії, згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку;
2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).
Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
Відповідачем не було спростовано доводів позивача щодо того, що квартира АДРЕСА_1 є постійним та єдиним місцем проживання позивача, отже, на спірні правовідносини поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті".
Отже, позов є обґрунтованим.
Вирішуючи питання про можливість задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Оскільки за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про наявність підстав для задоволення позову, заява відповідача про застосування строків позовної давності має бути вирішена по суті в частині тих вимог, які суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 261 (ч.ч. 1, 5) ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
В свою чергу, за змістом положень постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 року №641, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 в України в період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
В свою чергу, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року, №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року тощо.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що строки позовної давності, зокрема загальний трирічний строк позовної давності, який застосовується до спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, внаслідок установлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, продовжено на строк дії такого карантину (на період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року), потім зупинено на строк дії воєнного стану (з 24 лютого 2022 року по теперішній час), а строк виконання зобов'язання для відповідача у спірних правовідносинах настав 01.99.2016 р., тобто до введення карантину, до суду із даним позовом позивач звернулася 06.09.2023 р., то строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив на дату подання позову до суду. Відтак, заява відповідача про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню.
Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності (а.с. 14), то обставини, на які посилається позивач, як на підставу причини пропуску строку позовної давності, спростовуються вищенаведеним: зокрема, позивач вже зверталася до суду за судовим захистом у 2017 році з аналогічним позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, який після передачі справи на розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю, був залишений без розгляду з передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України підстави.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 23, ст. 89, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264, 265, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Дата складення повного судового рішення 09.01.2025 р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Спаї